Молдавські народні казки - народ молдавський

А Вестра посмутніла й каже Дафінові:

— Ми не зможемо вийти з цього краю, поки не випросимо дозволу в чорта. Піди до нього, попроси за себе й за мене.

Пішов Дафін через яри, долини, через круті гори й скелі до чортового замку.

Увійшов у хороми й каже рогатому:

— Добрий день, чорте!

— Добрий день, — відказав той і запитав: — Чого, нікчемо, ти прийшов до моєї господи?

— Хочу випросити в тебе Вестру.

— Коли зробиш те, що звелю, — візьмеш її, а ні — прощайся з світом.

— Кажи, нечистий. Зроблю все, що звелиш.

— Прийди до мене ввечері.

Прийшов Дафін увечері до нечистого. Той вийшов надвір, показав рукою на захід і спитав Дафіна:

— Що ти там бачиш?

— Край землі,— відповів юнак.

— А на півдні?

— Те саме.

— Отож, як хочеш взяти Вестру, то все це поле з одного краю землі по другий мусиш за ніч зорати, засіяти пшеницею, пшениця мусить вирости, маєш її вижати, скласти в копи, потім змолотити, провіяти, змолоти й до схід сонця принести мені свіжий хліб на сніданок.

Тяжко засумував Дафін і, поки не стемніло, пішов до Вестри й почав скаржитися.

— Не журися, все буде як слід, — заспокоїла його Вестра.

Глянула вона понад гори, свиснула зі всієї сили — і звідусіль почали вилазити чорти. Їх було так багато, що аж земля вгиналась. Вестра покликала їх до себе й наказала:

— До ранку мусите зорати землю, що розкинулась від замку найнечистішого на захід і на південь, засіяти ріллю пшеницею, вижати пшеницю, змолотити, змолоти і до схід сонця принести мені свіжий хліб. Зрозуміли?

— Так, так! — гукнули чорти, і взялись вони до діла — все в руках їх закипіло. Ті орали, ті боронували. Ті сіяли, а ті, ставши навкарачки, дихали, щоб зігріти землю й стебло.

Швидко виріс чудовий лан пшениці. Перед світанком пшениця достигла.

Одні чорти взялися жати, інші молотити. Ті понесли до млина, а інші розтопили піч. Ранесенько принесли Вестрі свіжий хліб.

Узяв Дафін хлібину на білий рушник і поніс до нечистого.

— Виконав я, чорте, твоє веління. Ось хліб.

Глянув чорт на захід і на південь та й засмутився, потім узяв хліб і повів Дафіна до однієї кімнати, в якій лежала зброя.

— Вибери собі тут рушницю, бо підеш на полювання. Завтра ти після полудня повинен убити в моєму дворі зайця. Тільки в мене в дворі. Зрозумів?

— Зрозумів, — сказав Дафін і веселий пішов до Вестри.

— Ти чого такий веселий? — спитала дівчина.

— Чого ж мені сумувати, коли чорт здурів — звелів мені убити зайця у нього на подвір’ї.

— Не радій, Дафіне, це буде не звичайний заєць, а сам чорт зробиться зайцем, а рушниця не стрілятиме. Не біжи за ним, бо не здоженеш, а сядь біля дверей палацу й чекай. Я ж зроблюся мисливським собакою і знайду його, хоч де б він заховався. Потім гонитиму його по подвір’ю. Коли буде зайцю нікуди втекти, він намагатиметься вбігти в палац, ти мусиш спіймати його і зі всієї сили вдарити об поріг.

Другого дня опівдні сів Дафін біля дверей чортового палацу, а мисливський собака кинувся за зайцем — ось-ось здожене, схопить його зубами. Бачить вухань, що не зможе врятуватися, біжить до дверей палацу, а Дафін хап його за вуха та головою об поріг. Заєць почав кричати. На крик вийшла чортиця. Як побачила, що заєць в руках у юнака, гримнула:

— Що ти робиш, Дафіне?!

— Мене нечистий примусив упіймати зайця і вбити. Я виконую його волю. Зараз уб’ю зайця й принесу варити.

— Не вбивай його, — попросила чортиця, — дай мені живим, я сама його задушу і засмажу.

— Не можу віддати цього зайця, бо маю принести його чортові.

— Як же ти йому віддаси, коли його зараз нема? Повернеться тільки ввечері. Давай зайця, я засмажу, а ввечері прийдеш і ти поїсти.

Дафін віддав їй зайця і пішов відпочивати, щоб увечері навідатися до палацу й заячини покуштувати.

Прийшов увечері, а заєць уже зробився чортом. Прийняв Дафіна, вгостив, навіть вдавав із себе веселого, хоч був з перев’язаною головою, з синцями під очима. Ледве рознімаючи рота, сказав, що віддасть Вестру, тільки треба завтра прийти і впізнати її між дівчатами.

— Гаразд, — сказав Дафін і пішов, усміхаючись від радості.

— Ти чого всміхаєшся? — спитала його Вестра.

— Таж чорт сказав, що я візьму тебе!

— Дорогий Дафіне, тут плакати треба, а не сміятися! Завтра ти мусиш мене впізнати серед ста десяти дівчат, точнісінько таких, як я. Як же ти впізнаєш?

— Хай їх буде стільки, як листя на деревах і трави на землі, все одно тебе впізнаю.

— Краще послухай, що я тобі скажу. Глянеш усім тим дівчатам в очі, в котрої побачиш сльозу, ту бери.

Другого дня пішов Дафін у палац. Чорт