Подорож у Тандадрику - Вітауте Юргісівна Жилінська

Раптом корабель задрижав від оглушливого гуркоту. Потім він похилився набік, а в салон, пробивши в стіні дірку, зі свистом улетів чорнуватий камінець. Усе перемішалося, переплуталось, а дірка, наче вир у річці, стала втягувати в себе всі речі й повітря. Пасажири почали задихатися. Першим у дірку вилетів той самий чорнуватий камінець, услід за ним потяглася сумка Легарії, а потім та ж невидима сила почала виривати із-під поясів пасажирів і спрямовувати до дірки.

— Оце тобі! — першим отямився Кадриль.

Він сам виліз із-під пояса й кинувся до дірки, що в ту ж мить втягла його спину і хвостика. Таким чином зайчик став живою латкою, і смертельна небезпека минула, корабель помалу вирівнявся, знову вступила в дію система постачання повітря — пілот Менес не втратив самовладання і не випустив з руки пульта управління.

Під час катастрофи трапилася ще одна пригода, якої в сум'ятті і загальному переполосі ніхто не помітив: коли корабель перехилився набік, Ейнора стукнулась потилицею об стіну, голова її затряслася, повіки засіпалися і... очі розплющилися! Видно, удар щось зрушив і поставив на місце. Лялька ладна була кричати від радості, поділитися з усіма своїм щастям, але її радість одразу й розвіялась від несподіваної думки: "Зараз усі побачать, що я брехала, побачать, що в мене очі не блакитні, а коричневі, як... як... ялинкові шишки!.. А коли Легарія викаже ще одну мою таємницю, тоді... тоді... Краще було б мені згоріти на смітнику!" Крізь напівопущені вії Ейнора обережно обдивилася навкруги, чи ніхто не помітив, коли вона розплющила очі, і, впевнившись, що пасажири заклопотані важливішими турботами, полегшено зітхнула.

— Гинемо! — заверещала Легарія. — Я казала!.. Я попереджала!.. Тепер усім кінець! Катастрофа!

— Нічого не розумію, — прогув Твінас, — я був задрімав... де моя люлька?

— Ось, — відізвався Кадриль, жива латка, — ось я її перехопив біля самої дірки!

— Друже, — хвилювався Китичка, — чи ти не вилетиш надвір?

— Якось протримаюся, — зціпив зуби зайчик.

— Корабель падає... я відчуваю... — репетувала Легарія. — Непоправна катастрофа! Казала! Кінець! Фінал!

— Увага! — пролунав, як завжди, спокійний голос пілота. — Метеорит, уламок невідомої планети, пробив наш корабель. Небезпека минула, усі системи в літаку працюють нормально, лише трохи збилися з курсу. Міцніше затягніть захисні пояси. Тому, хто заткнув небезпечну дірку, виношу подяку.

Хвилювання вщухло, пасажири знову повсідалися якнайзручніше, тільки Китичка не міг усидіти на місці.

— Друже, — знову запитав песик, — чи дуже тобі скрутно?

— Скрутно, — зізнався Кадриль, — одначе не так, щоб треба було вимовити... знаєш що.

— Знаю, — серйозно кивнув головою песик і спробував уявити собі, як ізнадвору має тепер вигляд їхній космічний корабель з виткнутим зайчиковим хвостиком. Картина була така смішна, що у песика мимоволі вихопилося кихкотіння.

— Кі-кі... — кікнув він, засоромившись. — О мій друже, пусти тепер мене на своє місце.

Кадриль, не сказавши ні слова, тільки замотав головою.

— Адже, — не вгамовувався Китичка, — мені буде легше, бо ти ж знаєш, з чого у мене хвіст.

— Знаю, — відповіла жива латка, — все одно я нікуди не зрушу з місця, бо маю спокутувати свою провину, — бо ж таємно вліз у корабель.

— О, це вже твереза мова, — задоволене озвалася начальниця. — Чого доброго, я зменшу тобі покарання, хоча повністю ти його не уникнеш.

— Ви... — хотіла щось сказати начальниці Ейнора, але вмовкла і тільки головою крутнула.

— Цікаво, — загув Твінас, — чим усе закінчилося б, якби під час катастрофи з нами не було Кадриля, а натомість був життєво необхідний чайник?

— Чайник, — пирхнула начальниця, — ще краще заткнув би дірку.

— Одначе, — нагадав Кадриль, — чайник сам був з діркою.

— Зате, — хитро примружив очиці Твінас, — сумка без дірок і чудово заткнула б дірку.

— І... і мені таке прийшло в голову! — вигукнув Китичка.

— Ото причепилися до моєї сумки, як смола! — розсердилася начальниця. — Мало я ще натерпілася.

— Може, моя тапка пригодилася б, — запропонував Твінас.

— Вона замала, — замотав головою Кадриль. — Не турбуйтеся за мене. Я почуваю себе ось... — Він хотів весело ляснути лапками, але забракло сили. — Мені зовсім... добре... краще... бу... ти... не... мо... же...

Зайчика сковував холод: хвіст і спина зробилися як лід, язик задерев'янів, зуб не попадав на зуб, в очах потемніло, і він упав би на підлогу чи, вірніше, поплив би у повітрі, якби не примерз до країв дірки.

— Друже, — відчув щось страшне Китичка, — що з тобою?

Він випірнув із-під пояса і кинувся пливти в повітрі до Кадриля, але з усіх чотирьох плюхнувся на підлогу корабля.

— Увага, — повідомив голос пілота, — корабель сідає на попутну планету. Ми повинні залатати дірку.

Що "Срібна шишка" опускається, відчули й інші пасажири: їх уже не підіймало до стелі, а ноги все міцніше впиралися в підлогу; речі, що розлетілися по всьому кораблю, тепер, мов птахи і пташенята, повсідалися на килимі підлоги. Ще хвилина-друга — і корабель неначе скочив на матрац і захитався. Коли хитання припинилось, дверцята відчинились і вниз опустили східці. Пасажири поспішали відстебнути