Викрадений перстень - Іван Остріков

А ворон тим часом усе каркав.

— Замовч ти, птахо дурнувата! — пригрозив кулаком гумовий хлопчик. — Ну, Мімі, тікаймо!

В цю хвилину хмарка заступила сонце. Але то не хмарка була, то зграя воронів налетіла. Вони страшенно каркали, махали чорними крилами, намірялися загнутими, лиснючими кігтями. І все намагалися схопити двійко гумових цяцьок. А їхнє каркання покривав голос ворона з вискубаним хвостом, що лунав як злий і мстивий сміх.

— Кра… краа… краа… краа… краа.:.

— Ой леле, пропадемо! — скрикнула Мімі й пригорнулася до гумового хлопчика.

— Не бійся! — твердо мовив Тото, пильнуючи, щоб не стати спиною до воронів і щоб його не схопили за поворозку штаненят. — Зараз дамо їм раду.

Швидко і вправно, осколком дзеркала, він відрізав биндочку від платтячка Мімі. А платтячко гумової балеринки теж гумове.

— Що ти робиш? — здивовано запитала дівчинка.

— Думаю, що з твого платтячка можна зробити добру рогатку.

Потім гумову биндочку Тото прив’язав між двох гілочок, натягнув, заклав скляну кульку і пустив.

Фур-р-р…

Прохурчала кулька і — бух! — вцілила ворону просто в голову. І так міцно, що підбитий птах безпорадно закружляв у повітрі.

Тото знову натягнув рогатку, знову заклав кульку. І — фур-р-р…

Прямо в крило влучив ворона і змусив упасти.

Гумовий хлопчик знову натягнув резинку, заклав ґудзика і — фур-р-р…

Прямо в роззявлений дзьоб третьому ворону влетів ґудзик. Ворон захлинувся, закашлявся і поспішив до води.

Ех, коли б сюди велику рушницю Владевого тата, скільки тоді можна було б…

Тото невтомно обстрілював розбійників. Стріляв кульками, ґудзиками, навіть сережками, а скляну пробку беріг наостанок.

Ворони злякалися. Посідали на сусіднє дерево. Радитись почали.

— Мімі, скоріше злазь на землю. Там Пік. Тікайте з ним у ліс, — наказав гумовий хлопчик.

— А ти? — запитала балеринка.

— А я залишуся, їх затримаю.

— Не піду без тебе, — наморщила носик Мімі.

— Ти ще заплач! — суворо гримнув Тото, але тут же лагідно додав: — Спочатку злізь ти, поки нас не розгадали, а потім я. Ну, не нюняй.

— Добре, — погодилась крізь сльози Мімі й почала злазити.

А гумовий хлопчик натягнув рогатку, вставив скляну пробку й не зводив з вороння очей. Ті нічого не помітили і про щось жваво перекаркувались.

Тото нахилився, щоб подивитися, чи злізла вже дівчинка. Так, Мімі вже була на землі, але де Пік? Пік зник!

Вороння знову знялося в повітря. Видно, вони закінчили нараду.

Ніколи було Тото роздумувати, куди зник цуцик, Бо хмарою налетіли ворони на прикорінь дерева. Мабуть, помітили балеринку.

— Ховайся в дупло, Мімі! В дупло! — закричав гумовий хлопчик.

І дівчинка почула. Не гаючись, шмигнула всере дину, хоч і побоювалася темряви. А розбійники кружляли знадвору. Не наважувалися залетіти в тісне дупло. Та врешті один дужий ворон здолав страх і залетів. І яку дурницю вчинив! Мімі виявилася не такою вже й боязливою дівчинкою, як це могло здатися. Вона схопила довжелезну сукувату палицю й так почала колошматити нападника, що в дуплі стало повно пір’я, немовби там вибивали подушку. Птах злякано скакав, бився об трухляві стінки і ніяк не міг вирватися, а балеринка знай лупцює, не зупиняється. В павутинні, запорошений, обскубаний, зустрінутий глузливим сміхом інших розбійників, ворон ледве вирвався з дупла.

— Браво, Мімі! — закричав Тото. — Так йому й треба!

Але ворони не здалися. Обсіли гніздо й втупилися в гумового хлопчика. Ждали, хай повернеться, тоді вони схоплять його за поворозочку. А Тото вже не міг відстрелюватися — в нього залишилася тільки скляна пробка, а її він беріг про всяк випадок. Хлопчик стояв, притулившися спиною до гілки, рішучий, сміливий і дивився чорним птахам прямо в очі. І жоден з розбійників не зважився підлетіти до нього.

А в цей час внизу пролунав голосок Мімі:

— Тото, рятуй!

Вона вискочила з дупла, а за нею Мушик. Пацюк клацав зубами й намагався схопити прут, яким боронилася балеринка. Свій обірваний хвостик негідник Мушик перев’язав синьою биндочкою. Вороня зразу ж кинулося на гумову дівчинку. І за хвилину зникло з поля зору Тото.

— Тримайся, Мімі! Я йду на поміч! — гукнув хлопчик і почав квапливо злазити. Але враз зупинився.

З лісу, немов застрашлива сіра куля, вискочив Христофор. Він люто зашипів, замахав лапами і ледь не відгриз крило одному воронові. Птахи злякано розлетілися. А розлютований кіт налетів на пацюка, притис його до землі й засичав:

— Попався, смердючий злодюго! Тепер вже забудеш, як персні красти! — і схопив Мушика за вухо.

А за ним з лісу вибігли Владі, Владів татко з великою рушницею і дядько Мешко. Зраділа Мімі кинулася до них. Тото теж спішив якнайскоріше злізти з дерева, але якийсь ворон, коли Тото повернувся до нього спиною, схопив хлопчика за поворозочку й полетів.

Владів тато прицілився з рушниці, але стрельнути побоявся: так можна поцілити гумового хлопчика. А ворон летів усе вище й вище.

— Друзі, — закричав Тото, — скажіть тітці Елці, що я не злодій! Поверніть їй перстень.

Він вийняв з кишені перстень і кинув. Дорогоцінні камінці сяйнули проти сонця, і перстень впав прямо до ніг Владі.

— Кра-а-а… — каркнув гнівно ворон і дзьобнув в голову гумового хлопчика.

А над лісом з’явилася зграйка буслів. Перед ними летіло вісім гумових кульок. До кульок був прив’язаний кошик. А в кошику сидів цуцик Пік і люто гавкав на воронів. Розбійники злякано кинулися врозтіч. Ворон, що схопив Тото, залишився сам. Бусли вже наздоганяли його. Тоді він кинув гумового хлопчика і Тото