Клуб убивць - Макс Дикий

Коли заходжу в ресторан, то відразу бачу Анну-Марію. Вона найяскравіша серед усіх жінок у цьому закладі. 

Підходжу до неї і вітаюсь.

— О, привіт! Гарно виглядаєш, — вона усміхається. — То це побачення? Чи все ж викликав мене в якійсь справі? 

— А ти як думаєш? — усміхаюся у відповідь. 

— Ну, я сподівалася на побачення, — вона дивиться на мене грайливим поглядом. — Але і допомогти можу, якщо треба. 

— Я хотів дізнатися про того Бога. — переходжу на серйозний тон. — Розумієш, ми з моїм другом розкопали імена людей, яким загрожує небезпека. Але потім нас викинуло з сайту, і не залишилося жодних доказів…

— Ну, я знаю небагато… Хоча мене теж дуже цікавить ця історія. Це може бути моїм найкращим репортажем… — вона замріяно усміхається. — Але дізналась на площі я небагато. Хіба що… — вона обриває себе на півслові. — Та ні, думаю, це неважливо… 

 — Мені потрібно все. навіть якісь дрібниці.Хочу скласти повну картину всього, що відбувається. Якщо допоможеш, то і я, в свою чергу, можу ділитися з тобою тим, що знайду сам. Ну. для твого репортажу…

— О, це буде прекрасно! — вона аж сплескує в долоні. — Ну, я дізналась, що це все — справжня секта і в них бувають періодичні зустрічі. Почула, як один чоловік казав іншому, що його "не буде на наступному зібранні". 

— І інформація про ці зустрічі приходить їм на мобільні? — уточнюю я. 

— Ну, цього я не знаю… — вона розводить руками. 

І саме в цю мить мій телефон раптово дзвонить. 

— Вибач, перервуся на хвилину, — я бачу, що телефонує Ден, а з ним краще не гаятися.  — Слухаю, — кажу вже в телефон. 

— Привіт, Ніку. Тут, здається, вирахували якогось хакера, який поширює інформацію про бога. З кіберполіції дали координати. Це твоя справа, тож і їхати тобі, наряд на це не виділю, сам розумієш, людей мало, — пояснює він. — Ти далеко від Шулявки? 

— Ні, не далеко. кажи координати.

— Пришлю зараз на "Сигнал", — відповідає той. — Поспішай, поки він не злиняв. 

 — Так, зараз буду, — я завершую розмову і дивлюся на Анну-Марію. — Робота кличе… Засікли якогось хакера. який розповсюджує інформацію про Бога. 

— Можна поїхати з тобою? — її очі аж загораються. 

 — Так, поїхали. — думаю, що заважати вона не буде, а з вдячності може потім ще щось розповісти. — Тільки не пиши про це поки, добре?

— Так, я не буду, поки не дозволиш! — вона встає зі стільця. — Поїхали швидше!

***

По дорозі я набираю Даню і коротко вводжу його в курс справи. 

— Ти можеш підключитися до камер спостереження в цьому будинку? І бути зі мною на зв'язку? 

— Так, хвилину, — відповідає він. — Зараз все буде, сідаю за комп, заходжу… Та тут навіть захисту немає. А будинок наворочений, камера на кожному поверсі і в ліфті. 

— Нам на десятий поверх, — кажу я. 

— Вмикаю. Тут чисто, поки що нікого, — повідомляє Даня. 

— Супер, — кажу я. — Все, ми під будинком. 

— Ой, як цікаво! — Маша сплескує в долоні. — Ходімо швидше! Ти казав своєму другу, що нам на десятий поверх?

— Так, — кажу я. — Тримайся позаду мене, бо все може бути…

Ми заходимо в під’їзд, сідаємо в ліфт і підіймаємося на десятий. 

— Ніку, тут дещо… На девʼятому якийсь чоловік сідає в ліфт, вже їде вниз. 

Я думаю — а раптом наш хакер спустився пішки на один поверх нижче і там сів у ліфт, щоб нас обманути.

— А можна його якось заблокувати? — запитую в Дані. 

— Та можна, зараз, — каже Даня. — Все, готово. Я підключився до камери, він дуже нервує! Стукає в двері ліфту… 

— Біжимо туди! 

Ми з Машею збігаємо на дев’ятий поверх. 

— Відчиняй! — кричу Дані. 

— Окей! — тільки він це каже, ліфт перед нами відчиняється.

Чоловік намагається прошмигнути повз мене, але я хапаю його і заламую руки:

— Стояти! Поліція! 

— Я нічого не зробив, відпустіть! Відпустіть мене! — він раптом відштовхує мене і виривається…

***
дяк за підтримку