Клуб убивць - Макс Дикий

“Добре, — пише він. — Виїжджаю.”

Ну, такий варіант мене влаштовує. Я більше нічого не пишу. Але і нікуди не йду. Відкриваю листування з дівчиною. 

Бачу, що вона вже написала декілька повідомлень з погрозами.

"Я вже виїхав, ти ж чекаєш на мене?" — питаю її.

“Я чекатиму ще десять хвилин, — пише вона. — Якщо ти не приїдеш, я стрибну!”

"Я буду дуже скоро, нічого не роби. Але за десять хвилин навряд встигну,  я на іншому кінці міста. Пообіцяй, що дочекаєшся. Ти важлива мені. Я був неправий." — пишу всяку фігню, аби тільки потягнути час. Ну, думаю, щось таке вона б хотіла почути, хіба ні? 

“Справді важлива? — допитується вона. — Чому тоді ти не відповідав на мої двінки і повідомлення? Я дуже страждала, а тобі було все одно..”

Я закочую очі… Так, це точно не мій профіль — грати якогось придурка. Хоч би вона не зрозуміла, що я — не він, ну принаймні поки той коп не приїде.

"Я просто не звик проявляти емоції. І може злякався змін…" — пишу врешті-решт, а  потім пишу копу:

"Ти там виїхав? Я довго її не протримаю на повідомленнях? Вона на даху".

“Їду, тут затори, — відповідає він. — Але я поїхав іншим шляхом.”

"Мигалка тобі нафіга? Чи ти несправжній коп?" — питаю роздратовано, думаю, моє роздратування видно навіть через повідомлення. 

“Я поїхав на своїй машині, бо подумав що поліційна мигалка може її налякати”.

"Дурень, вона на даху, не побачила б! Ну і мигалку можна було вимкнути, коли заїжджатимеш… Ладно, зараз дещо зроблю. За хвилину дам тобі маршрут, перемкну там світлофори так, щоб ти доїхав швидко." 

Таке я вже робив не раз, тож це не проблема. Швидко знаходжу оптимальний маршрут і підʼєднуюсь до камер, які фіксують перевищення швидкості. Прога знаходить оптимальну дорогу, я відправляю її придурку-копу, а потім спостерігаю, як він їде. Добирається дуже швидко. 

Певний час мовчить, десь хвилин пʼятнадцять. Я вже думаю, що, можливо, ми запізнились. А потім приходить повідомлення:

“Все в порядку, я вмовив її спуститися”.

"Її довів до цього чоловік. Він так спеціально робить з багатьма жінками", — пишу я. — "А поліція нічого не може зробити." 

“Я спробую переконати її написати заяву в поліцію, але навряд чи з цього щось вийде…”

"Так, навряд чи," — погоджуюсь я. — "Але саме для таких випадків є інше правосуддя." 

“Ти хочеш сказати, що він скоро помре?”

Я усміхаюсь, коли читаю ці слова. Він же знає, хто йому пише, то чому питає? Пишу відповідь:

"Я думав, що у вас в поліції працюють розумні люди =)"

“Я думаю, що в тебе манія величі, — відповідає він. — Це ж тебе усі називають Богом?”

"Аж ніяк. Я — не Бог. Тільки адміністратор", — не знаю, чому я вирішив розповісти йому. Може, мені хотілось, щоб людина з принципами зрозуміла те, що ми робимо, щоб визнала, що його система сама по собі не працює.

“А де той Бог? Він взагалі існує? Чи він — просто вигадка?”

"Він існує. Я спілкуюсь з ним майже щодня." 

Навіщо я розповідаю все цьму копу? В нагороду за те, що він врятував ту дівчину? Через те, що вірю, що він — не продажний, як більшість?

“А можеш попросити його, щоб він зустрівся зі мною? Хочу в нього дещо запитати…”

"Бог не зустрічається ні з ким, навіть зі мною. Але якщо ти хочеш щось запитати, можеш запитати, а я передам твоє питання. Якщо Бог захоче, він відповість." 

“Я хочу запитати, чи не боїться він, що всі ті, які голосують за вбивства незнайомих їм людей, можуть так само проголосувати проти нього? Адже він нічим не кращий за всіх тих багатіїв. На його руках багато крові…”

Я на мить завмираю. Дійсно, на руках Бога багато крові. Але все ж…

"Бог — це зброя. А натискають на неї люди. Всі ті, хто голосує. Бог — лише виконавець, а люди — замовники. Ти і сам знаєш, що замовник отримує навіть більший строк в тій же тюрмі. Щодо замовлення Бога… Ніхто не знає, хто він, не думаю, що його можливо спіймати, не те що вбити." 

“Я спробую його впіймати”, — тут же приходить відповідь. 

"Я тобі не дам підібратись до нього, Ніку… Здається, так тебе зве та дівчина з відділку в вашому листуванні? Ну та, у якої ще дитина, і з якою ти граєш парочку." 

Я усміхаюсь. Хай трохи понервує. Він у мене на гачку, а до Бога йому, як до неба.

“Звідки це тобі відомо? Ти заліз у моє листування?” — запитує Нік. 

"Ну, це було дуже просто… Загалом, будь обережний. Сьогодні ми мали одну мету і були союзниками в справі порятунку дівчини, але взагалі ми вороги. Аж поки ти не визнаєш, що метод Бога — правильний", — пишу я. — "Бо як на мене, можливий ідеальний світ, Ніку. Той, де Бог і поліція працюють разом і очищують цей світ."....

***
Буду вдячний за сердечко книзі =)