Клуб убивць - Макс Дикий

Все відбувається прекрасно, я задоволений, Бог також написав свій "+", значить, я все роблю правильно. 

Настрій, коли йду додому, прекрасний, хоч я і трохи запізнився. Біля будинку вже чекає Енн, вона сьогодні, як завжди, в сіренькому плащі і хустині на голові. Осі заховані під темними окулярами. 

Я проходжу повз неї, киваючи. Вона знає, що треба просто йти слідом. Само собою, вона не в курсі, хто я, однак я казав, що в мене є дружина, яка не знає про цю квартиру. 

Коли ми заходимо до квартири, я кажу:

— Мені треба дещо перевірити по роботі, можеш поки що сходити в душ. 

— Добре, — вона усміхається. — Я швиденько, не нудьгуй…

Я киваю і проходжу до свого кабінету. Відкриваю сайт і одразу бачу, що хтось з людей зайшов на сайт через комп, а не через телефон, як зазвичай, і написав в підтримку, що загубив свій мобільний на площі.

Згадую, що на площі були поліцейські і похмурнію. 

Чувак залишив і ІР, тож я швидко вираховую місцезнаходження мобільного. Це не дуже далеко, його, певно, хтось вкрав і забрав собі. Дурня, поліція швидко вирахує… Думаю, що можливо треба заблокувати мобільний, а з іншого боку… Поліція минулого разу підібралась надто близько. Я маю вичислити того, хто копає під мене. 

А це прямо жива наживка, я і сам не придумав би краще… Коли вони спробують зайти в аккаунт, я все дізнаюсь… А потім зітру інформацію.

Я швидко дописую код, вбудовую його через адмінський профіль прямо в "Єпетицію" так, щоб все спрацювало саме на той телефон…

Коли все запускаю, відкриваю нові петиції, переглядаю, кого висунули наступним. Дивуюсь, коли бачу серед червоних петицій петицію на шефа поліції печерського району. Ну, таку петицію я заблокую, все ж, Бог не вбиватиме копів, хіба що ті будуть нечисті на руку…

Тим часом помічаю ще одну петицію, час на затвердження якої вже майже минув. Обличчя цілі дуже знайоме, це наркобарон міста, я давно очікував, коли ж його вже впишуть… Відкриваю деталі і раптом бачу, що не вистачає майже тисячі голосів. Все через те, що люди готувалися до зустрічі з Богом, їм було не до петицій… 

Я злюсь, навіть в якусь мить думаю додати трохи часу, але ж це проти правил, Бог за таке мене по голівці не погладить, а я обіцяв бути вірним. Принаймні, щоб якомога довше спостерігати за цим всім з перших рядів…

Раптом чиїсь руки, що пазли гелем для душу, затулили мені очі. 

— Поліція, — озвалася Енн. — Ви заарештовані! Руки вгору! Виконувати мої вказівки! 

Тіло реагує швидше, ніж мозок. 

Я одразу ж перехоплюю її руки і завалюю на килим. Вона піді мною, руки за головою, наші погляди зустрічаються.

Я дихаю важко і дивлюсь на неї, все ще тримаючи за запʼястки.

— Це нечесно, — каже Енн. — Я мала тебе заарештувати, а не ти мене!!

— За що? — питаю з усмішкою на губах, але якщо вона зараз скаже щось не те, то вона не доживе до ранку. 

— За те, що ти надто довго сидиш за комп’ютером, — вона надуває губки.  — Ти мав мене чекати в ліжку!

Я трохи розслабляюсь і подаюсь вперед, впиваючись губами в її губи. Адреналін все ще в крові і я знаю, як його вивільнити тут і зараз. 

Енн  відповідає на поцілунок, вся звиваючись піді мною. 

— Ти такий небезпечний! — шепоче вона. — Це мене заводить!

— Ти теж заводиш мене, — впиваюсь поцілунком в її шию, а руками починаю досліджувати таке приємне на дотик, ідеальне жіноче тіло. Де ще я знайду таку коханку… Ні, вона нічого не побачила, а навіть якщо і побачила, в її мізках не вистачить клепки щось зрозуміти… На цій думці моя рука ковзає вже не під кофтинку, а нижче….

***

Ось і чергова глава, діліться враженнями, дяк за коменти