Клуб убивць - Макс Дикий
— Ми розмовляємо з підозрюваним, — кажу, сердито дивлячись на цього придурка. Тепер через нього у мене будуть неприємності.
— Де ви з ним "розмовляєте"? — Ден явно роздратований. — Що за самоуправство?
— У Дані, — кажу я. — Ну, він займається цією справою зі мною. ви ж самі давали запит. І з цим хакером ми дуже ввічливо обходилися, не розумію, чому він так заволав…
— Запхали мене в машину! Привезли на якусь квартиру! Я боюсь за своє життя! — заволав підозрюваний.
— У відділок, негайно, — безапеляційним тоном каже шеф. — Всі, хто з тобою. Там були ти, той Даня, і все?
Я дивлюся на Машу. Думаю. що все одно придурок про все розкаже. навіть якщо я відповім. що більше нікого немає.
— Ще журналістка, яка теж зайимається цією справою, — пригнічено кажу я.
— Журналістка?! — обурено перепитує Ден. — Так, бери всіх і швидко до мене. Відбій, — і кладе слухавку.
— Їдемо до шефа. — я дивлюся на хакера. — І якщо ти будеш брехати. що ми тебе били або погрожували, у мене всі наші розмови записані на диктофон.
— У тебе не було ордеру! Нічого не було! Це навіть не доказ, він не має доказової сили! — вперто сказав хакер.
— Ти вже трохи дістав, — сказав Даня. — Ну реально, тебе зловили на гарячому, давай спокійно поїдемо у відділок, а там розберемось.
— І навіть не розпитаємо його? — Анна-Марія якось дуже уважно дивилася на Даню, мені аж стало неприємно, що вона звертається до нього, як до головного.
— Ну, думаю, розпитаємо, — Даня, схоже, почувається не в своїй тарілці, коли до нього стільки уваги. — Я в цьому не такий спец. Але авжеж по моментам айті допитаю саме я… Хоча там все було доволі примітивно. Я одразу зрозумів, що він точно не той "Бог", чи хто там керує "ЄПетицією".
— Але, може, він знає, хто ховається під цим псевдо, — Маша знову звертається до Дані.
— Я нічого не знаю, — говорить хакер. — Мені заплатили за роботу, знайшли на біржі фрилансерів. Я й робив те, що сказав замовник. Всі претензії до нього.
— А у тебе залишились контакти замовника? Якісь платіжні дані, як він платив тобі? Тобі ж мали прийти гроші за роботу? — питає Даня. — За платіжними даними дуже просто вирахувати відправника.
— Він дав мені рахунок і код, рахунок був вже створений на моє імʼя. В принципі, я не впрерше зіштовхувався з подібним, часто замовник хоче залишатись інкогніто. Але мені теж стало цікаво, хто це. Я спробував дізнатись, хто створив рахунок, але щойно гроші були зняті, рахунок було видалено і всі сліди підчищено. Замовник був хакером крутішим за мене. Або мав якогось такого підручного, крутішого за мене. Але тоді питання… Навіщо він замовив мене? — вголос роздумує хакер.
— Щоб підставити? — припускає Маша. — Думав, що поліція буде рада закрити цю справу, оголосивши винним саме тебе.
— Або щоб вирахувати своїх ворогів, — продовжує Даня. — Щоб остаточно вирахувати нас. Він вже пробував зробити це, — нагадує він мені.
— Але як він може нас вирахувати через цього остолопа? — я киваю на нашого хакера.
— Дуже просто насправді, — Даня зітхає. — Певно, він вже нас вирахував. Якщо він або його люди стежили за цим хакером. Раз не зміг вийти через комп, вирішив витягнути нас на "очну ставку". От тільки він нас побачив, а ми його ні.
— Значить, він мав доступ до камер у його будинку, — каже Маша. — Але все ж я не розумію… Ну. побачив він нас. і що? Він же не чує, про що ми говоримо тут? — вона знову зазирає Дані в очі.
— Він вбиває людей, — нагадує Даня і відводить погляд.
— Думаєш, він уб’є й нас? — вона притуляє долоні до розпашілих щік.
— Не знаю… З одного боку, схоже, він вбивав тих, хто дійсно в чомусь винний. Але з іншого, якщо він буде на межі провалу, думаєш, він все ще буде діяти згідно своєму "кодексу"? — Даня теж дивиться на неї, а потім переводить погляд на мене. — Він — псих, ну, я так думаю. А такі люди дуже непередбачувані. Ніку, а що ти думаєш?
— Я думаю, що нам треба поспішати, бо шеф здере з мене шкуру, він і так злий, а тут ще ми затримуємось. Тож ноги в руки і бігом, і на ходу придумуємо виправдання, чому ми привезли цього придурка не у відділок…
