Клуб убивць - Макс Дикий

Ми приїздимо на виклик о першій ночі.  Погода ще й така мерзенна, вітер, дощ. 

— Не міг він це зробити вдень? — обурюється моя напарниця Віта.  — Яка йому різниця? А ми б нормально поспали. 

— Вони не обирають, — кажу я. — Коли в голову прийшло, тоді й роблять…

— Не вірю, що вони не думають про це, ну правда, — продовжує Віта. — До мене завтра мама приїжджає, я навіть не прибрала! До речі, може, прийдеш на вечерю? Зіграєш мого хлопця, вони тоді відстануть на місяць-другий. 

— Я без проблем, якщо добре погодуєш, — усміхаюсь. — Ти ж знаєш, яке це холостяцьке життя…

— Нагодую, куди я подінусь, — вона махає рукою, і ми якраз підходимо до жовтої стрічки, якою огородили територію. 

За нею на асфальті лежить тіло чоловіка, одягненого у джинси і светр. Він лежить обличчям вниз, з-під голови розтеклася калюжа крові. Біля стрічки стоїть розгублена жінка середнього віку у спортивному костюмі, її сиве волосся розтріпалося в різні боки. Побачивши нас, вона вигукує:

— Я тут консьєржкою працюю! Ви будете в мене знімати показання? А то ті, — вона вказує пальцем на судмедекспертів біля тіла і на патрульних, які огородили територію. — Ті нічого не беруть!

— Так, давайте поговоримо, — Віта дістає диктофон. — Ви були першою, хто знайшов тіло? 

— Так, я почула, як щось впало, подумала, що з верхнього поверху викинули сміття. Таке вже було… Я тоді взяла мішок і знайшла там стару квитанцію, і по ній вичислила, хто насвинячив. Після того мене стали називати детективом! 

Вона з гордістю дивиться на нас. 

— Чудово, що ми вас зустріли, — каже Віта і киває головою. Я усміхаюсь, вона добре знає, як розговорити таких тіточок. 

— Отже, почула, що щось впало, ще подумала, що це не просто сміттєвий мішок, а якісь меблі викинули… Одягнулася і швидко побігла надвір. Подивлюся, у кого світиться, то буду знати, хто таким займається…

В цю мить мій телефон дзвонить. Я дивлюсь на екран і бачу, що це шеф. Він просив набрати щойно ми побачимо картину і підтвердимо смерть саме того політика, про якого сказали патрульні. 

— Ви вже на місці? — запитує він. — Що там? Схоже на самогубство, чи… Які ідеї? Бо я в самогубство не надто вірю. 

— Опитуємо свідків, — рапортую я.  — Коли буде повна картина всього що сталося, одразу доповімо. 

— Я трохи погуглив його, схоже, в мережі люди були незадоволені його політикою, а ще те, як він збив якусь дівчину... Але рейтинг в нього все одно лишався високим, тож і невдоволених конкурентів купа. Зранку треба буде поїхати до кіберполіції, хай теж риють, — продовжує Ден. — Ця справа буде на тобі та Віті.

— Добре, — кажу я. Не виключено, що політику хтось допоміг розстатися з життям, адже недоброзичливців у нього вистачало. З іншого боку, вінті сам міг накласти на себе руки, чоловіки це часто роблять, особливо в його віці. Якась там криза, ну це треба у психологів запитувати. Я тільки в курсі, що жінки частіше інсценують самогубство в надії, щоб їх врятували. А чоловіки як надумають, так і роблять. 

Знову слухаю пояснення консьєржки. 

— … він був тихий, спокійний, більше не було його вдома, ніж був. Якісь п’янки, гулянки не влаштовував. Був нежонатий, але жінок додому не водив. Завжди вітався, ввічливий такий, на Новий рік подарував мені шампанське…

"Та бо він не ідіот і спав з ними десь поза домом", — кажу подумки. 

— Отже, ви вийшли надвір і побачили тіло, ви підходили до нього? — запитує Віта. 

— Так, підходила, але не торкалася, — відповідає жінка. — Я дивилась телешоу, так там казали не підходити занадто близько, щоб не зіпсувати докази. Ото я одразу набрала поліцію…

— Ви казали, що збиралися подивитися, у кого світилися вікна, — підказує Віта.

— Ну у Воронова світилося,  — жінка дивиться на тіло . — У небіжчика, тобто. І ще в Романенків на першому поверсі. Але в них було зачинене вікно. Думаю, вони тут ні при чому, молоде подружжя, з маленькою дитиною, тому й світилося. А так тут в багатьох квартирах люди не живуть, купують  на майбутнє, щоб гроші вкласти, чи здавати потім. Це ж новий ЖК, елітний, — останнє слово вона вимовляє з гордістю. 

— І ніхто не виходив з будинку після того, як ви вийшли? 

— Ні, ніхто, — вона хитає головою. — Я ж весь час тут стояла, весь час!

— Отже, або це справді самогубство, — Віта схвильовано дивиться на мене. — Або вбивця досі тут, у цьому будинку…

***
от і познайомились з другим головним героєм, діліться враженнями :) додавайте книгу до бібліотеки і ставте сердечко, якщо вона вам подобається:) оновлення будуть щодня о 22.00!