Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
– Пробач мене. Я даю слово, що більше не заподію тобі біль цією розмовою.
– Зараз ти можеш цього не розуміти, але постарайся не забути про важливість слів, які ти дав. Саме ти і ніхто інший є повноправним спадкоємцем Братства. Після того, як одружишся, ти займеш моє місце і станеш Главою. Подумай про весілля, воно відбудеться після свята "Зодіаку", коли з походу повернуться наші люди. Саме свято не може бути перенесене, тому весілля відбудеться в будь – якому випадку. Відправ ченців до старої шахти, щоб все було готово.
– Добре. – Покірно схилив голову син Авраала. – А що зробити з тілами мертвих індусів?
– А їх розпорядися поховати за цвинтарем Білокам'яного. Вони звичайні люди і навіть мертвими вимагають поваги. По своїй волі ніхто не стане битися з ченцями.
Син в замішанні почав кивати головою. Зрозумів, що краще йому помовчати, і повністю заплутався в становищі, що створилося. Він передав найближчій варті нові накази Авраала, а потім наздогнав батька, і йшов справа, на крок позаду. Питання про врожай винограду і ситуації, яку спостерігав у винному льосі таверни, сьогодні він вирішив не задавати.
Так вони дійшли до Монастиря і виявилися на центральній площі Агарії. Вважалося, що всі шляхи фортеці ведуть в це місце.
Із західного боку височів храм, основна частина якого знаходилася в скелях. Перші промені сонця спочатку падали на його стіни та вежі, і лише потім, освітлювали Білокам'яний. До входу у святилище вели п'ятдесят східців, з обох боків огинаючи скульптурну композицію з дев'яти фігур воїнів зі щитами. Всі вони були виконані в людський зріст: вісім, що тримали круглі щити над головою і дев'ятий, що відвів щит убік, завдає удар мечем невидимому ворогові. Щит дев'ятого воїна прикрашали різні символи, але в центрі – герб Агарії: п'ятикутна зірка і змія, що кусає себе за хвіст – Левіафан. Левіафан обвивав герб кільцем і символізував циклічний хід подій у всесвіті, а також безмежну мудрість, що передається із покоління в покоління, як би по колу. Також, змія вважалася символом перемоги Братства над будь-яким ворогом.
Лише рідкісні обрані знали, що причиною втечі Ханоя і засновників Братства з Підземного Світу, була жінка на ім'я Ануш. Ханой в секретних списках Братства, числився під номером один.
Як би бажаючи посилити враження, прямо за вівтарем на центральній стіні Монастиря барвиста фреска зображувала ченця, що переміг стародавнього змія. В одній руці воїн тримав голову змія, а в іншій – меч з рукояттю в формі трьох алмазних голок. Він отримав перемогу над Знаннями і приніс Мудрість в Агарію. Коли сонячні промені падали на лезо меча, можна було побачити напис на стародавній мові ватанаан – знаки переливалися смарагдовим кольором і складалися в слово "Ханой" – "Злітаючий Дракон" – ім'я найстарішого, найпершого засновника Братства.
Меч, назва якому "Влада", символізував атакуючу силу і був, як би продовженням руки ченця.
Ханой зі своїми воїнами – єдині люди, що згідно з переказом, покинули Підземний Світ за власним бажанням. Тому він і став Драконом, що вийшов із землі і підкорив небо. Вчинивши втечу, ченці втратили можливість повернутися і приховали свою таємницю за воротами Храму.
Статуї здавалися живими людьми, великими воїнами, що стоять на варті Монастиря, і готові завжди захищати його стіни від небезпеки, навіть після смерті.
На кожному щиті у всіх воїнів, у центрі зірки був вигравіруван напис – ім'я Царя Світу. Ханой був йому дуже відданий, і правив Агарією за такими ж канонами, як і в Підземному Світі Агарти. Навіть назву фортеці вибрав співзвучну, як би бажаючи вмилостивити свого владику.
Авраал попрощався з сином і в роздумах, поступово піднімався по східцях в храм. Йому ще ніколи не було так важко в ухваленні рішення. Зараз він зміг заспокоїти людей але не себе. І ось, тепер мудрець розумів, що від того, що він вирішить і як скоро, залежала подальша доля Братства.
Авраал, у котрий раз зупинився перед дверима і прочитав напис на них: "Храм Злітаючого Дракона, який створив нас і не покинув". Варта відчинила двері, і чернець увійшов до середини. Взяв свічку, що горіла, та наблизився до вівтаря. Тисячі свічок можна розпалити від єдиної і життя її не стане коротше. Щастя не стає менше, коли їм ділишся. Вівтар був нагадуванням про його безтурботне дитинство, коли в храмі стало яскравіше, старий занурився в спогади.
Колись Монастир славився трьома майстрами і їх роботи були відомі серед ченців. Вони кували зброю і обладунки для всієї Агарії, що налічувала тисячі мешканців. Перший коваль, славився виготовленням обладунків, які не лише здатні були витримати тисячі ударів, але і могли міняти свій колір під час дня і ночі, відбиваючи промені то сонця, то місяця. Воїн, одягнений в ці обладунки, був здатний стримати натиск сотні ворогів і міг з легкістю проникати до ворожого тилу.
Про зброю другого коваля, ходили легенди, подейкували, що воїн з його мечем був приречений на перемогу, адже одним ударом він знищував цілі загони.
А третій, Мріадр, був початкуючим ковалем і наймолодшим серед майстрів. Він допомагав своїм вчителям здійснювати їх задуми, а про те які він кував обладунки або мечі, майже нічого не відомо.
Останньою їх роботою стали три чудові мечі. Ходила чутка, що вони були важчі за світ, міцніші за дружбу найвірніших друзів і гостріші за сонячний промінь. Майстри гордилися своєю роботою і не вважали, що це треба тримати у таємниці. Цим вони й підписали собі смертний вирок. За свою необережність вони, і майже половина жителів Монастиря Агарії, поплатилися життям. Підступна зрада одного з ченців принесла смерть і спустошення в їх оселі.
Зазіхнувши на роботу майстрів, чужинці проникли в Монастир пізно вночі, і вбили всіх, кого змогли, доки сонце не зійшло над обрієм. Вони знищили майстрову і велику частину будівель.
Через кілька днів з походу повернулися кілька загонів ченців і застали лише руїни, колись квітучого Монастиря Агарії, що нині потонув у крові і попелі, страху і болі. З ними був юний Авраал, він довго дивився на основу свого спаленого будинку. В ньому загинула вся його сім'я: батьки і
