Смілла та її відчуття снігу - Пітер Хьог

Йорґенсен розповідав нам, що під час розслідування лише невелику ділянку шляху проходиш за допомогою систематичного методу.

— Коли я не можу знайти своїх окулярів, — говорив він, — я спочатку трохи користуюся системою. Я шукаю їх у вбиральні, поряд з кавоваркою і під газетою. Але якщо їх там немає, то я припиняю думати, а сідаю в крісло й оглядаю все, чекаючи, чи не з’явиться ідея, і вона завжди з’являється, завжди приходить. Ми не можемо розкласти все на частини, неважливо, що ми шукаємо — окуляри чи пляшки, нам треба подумати і відчути, нам треба знайти злочинця в самих собі і вирішити, куди б ми самі їх заховали.

У лютому 1981 року в одній з факторій затоки Диско його застрелили четверо молодих гренландців, які на його вимогу отримали необгрунтовано суворі вироки за контрабанду алкоголю. Мене він чомусь любив. Гренландців як народ він ніколи не намагався зрозуміти.

Тепер я згадую Йорґенсена і намагаюся відшукати наркотики в самій собі.

Я б ховала їх не поспішаючи. Я б не робила це недбало. У мене виникла б спокуса заховати їх за межами моєї каюти. Але я б не змогла жити, не відчуваючи їх близькості до свого тіла. Як мати не може жити без своєї новонародженої дитини.

У каюті працює кондиціонер. «Кронос» оснащений вентиляційною системою високого тиску, яка й зараз тихо дзижчить. Витяжка знаходиться за панелями стелі, в яких зроблені отвори. У кожній панелі щонайменше сорок гвинтів. Було б нестерпно відгвинчувати сорок гвинтів щоразу, коли треба дістатися до своєї дитини.

Вдруге за сьогоднішній день я проглядаю його шухляди. Як і до того, без жодного результату. У них папір для письма, синій пластилін — такий, який використовують, щоб прикріплювати до стіни листівки, кілька блискучих, сяючих номерів «Плейбоя», електрична бритва, кілька колод карт, коробка з шахами, чотири прозорі пластикові коробки, в кожній з яких шовковий метелик крикливого забарвлення, трохи іноземної валюти, щітка для одежі та кілька золотих ланцюжків, подібних до того, який він носить на шиї.

На книжковій полиці іспансько-данський словник. Турецький розмовник Берліца, посібник з контрактного бриджу, виданий «Бритіш Петролеум», декілька книжок із шахів. Потерта книга в паперовій палітурці із зображенням оголеної дебелої блондинки з назвою «Флосі в 16 років».

Мене ніколи серйозно не цікавили ніякі книжки, крім спеціальної літератури. Я ніколи не стверджувала, що я культурна людина. З другого боку, я завжди вважала, що ніколи не пізно почати вчитися. Можливо, слід було б почати із «Флосі в 16 років».

Я дістаю із шухляди складаний ножик. На лезі — кілька темно-зелених частинок. Я відкриваю шафу і ще раз переглядаю весь одяг. Немає нічого саме цього кольору. Яккельсен у ліжку видає приглушені булькітливі звуки.

Я дістаю із шухляди коробку із шахами. Беру білого короля і чорного ферзя і ставлю їх на стіл. Вони майстерно вирізані з якогось важкого дерева. Дошка лежить на столі, вона покрита тонкою металевою пластиною. На судні, напевно, дуже зручно мати магнітні шахи. Магніти знаходяться знизу — сірі кружки під ніжкою. На кружок наклеєно шматочок зеленого фетру. Я засовую лезо ножа між ніжкою короля і металевим кружком. З деяким зусиллям мені вдається його вийняти. На ньому видно сліди клею. Я кладу кружок на стіл.

На ножі залишається шматочок фетру, кілька зелених ниточок, які помітні, тільки коли знаєш, що вони там мають бути.

Фігурка порожниста. Вона приблизно вісім сантиметрів заввишки, і на всю її висоту просвердлено циліндр, півтора сантиметра в діаметрі. Мабуть, це зробив не Яккельсен, вони такими й були із самого початку. Але він використав це. Зовні — шматочок пластиліну. Під ним — три прозорі пластикові трубочки. Я витрушую їх. Під ними — ще чотири.

Я кладу їх на місце, запечатую пластиліном і приклеюю магніт назад. Я могла б обстежити решту фігурок, щоб з’ясувати, скільки футлярів поміщається в пішака — два чи три. Щоб визначити, який у нього запас — на чотири місяці чи на шість. Але мені хочеться піти звідси. Самотній пані не личить надто довго затримуватися в каюті незнайомого чоловіка.

4

— Це було моє перше плавання. Тому я пішов до свого колеги. «Як мені дійти до Гренландії?» — запитав я. «Дійдеш до Скаґена, — відповів він. — Там повернеш ліворуч. Коли дійдеш до мису Фарвель, повертай праворуч».

Я угвинчую штопор у корок. Це сухе вино жовто-зеленого кольору, і Урс відправив його кухонним ліфтом найостаннішої миті, наче це чутлива до температури ікона. Коли я витягаю корок, половина його залишається в пляшці. Мені доводиться зробити ще одну спробу. Цього разу корок, розкришившись, падає всередину. Урс сказав, що «Монтраше» — це велике вино. Тоді, напевно, не страшно, що туди потрапив маленький шматочок корка?

— Потім він узяв морську карту, приклав один кінець лінійки до Скаґена, повернув її навколо його краю і провів лінію на мис Фарвель. «Ти йдеш отак, — сказав він, — тобто ти робиш grand circle sailing.[30] А останні дві доби перед мисом ти не спиш. П’єш чорну каву і дивишся, чи немає айсбергів».

Це говорить Лукас. Не дивлячись на тих, кому він це говорить. Але його авторитет приковує їхню увагу.

Окрім нього в офіцерській кают-компанії троє: Катя Клаусен, Сайденфаден і старший механік Кютсов.

Уперше в своєму житті я прислуговую за столом.

— Тоді вирушали в квітні. Намагалися потрапити в так званий великодній східний вітер. Якщо це вдавалося, то під час усього плавання тобі був забезпечений ходовий вітер. Важко уявити, щоб хтось доброхіть вибрав час від листопада до кінця березня.

Існують правила, що визначають, у якій послідовності треба наливати вино. З ними я, на жаль, не знайома. Тому я вирішую ризикнути і першою наливаю, жінці. Вона похитує келих, в якому налито на сантиметр рідини, але очі її прикуті до Лукаса, і вона не відчуває смаку, коли куштує.

Я намагаюся підходити по черзі то з правого, то з лівого боку. Щоб усі залишилися задоволені.

Вони переодягнулися до обіду. Чоловіки в білих сорочках, жінка в червоному платті.

— Перший лід ми можемо чекати за добу ходу до мису Фарвель. Саме там у п’ятдесят дев’ятому затонув «Хане Хедтофт», що належав Гренландській торговій компанії, коли загинули дев’яносто п’ять пасажирів і членів екіпажу. Ви коли-небудь бачили айсберг, фрекен Клаусен?

Я подаю цвітну капусту і батон з дріжджового тіста, приготовлені Урсом. Біля столу все проходить блискуче. Але