Клуб зразкових чоловіків - Олександр Медведєв

— До побачення, хазяїне.

Льова повернувся до дверей. Зараз він одержить гроші і забуде про цю справу назавжди. Але пам’ять про те, що його хазяїн аж ніяк не той, за кого себе видає, залишиться з ним. Багато років Льова був бандитом, служив бандитові і прекрасно усвідомлював це. Але те, що бандит, у якого ти знаходився на службі, колись убивав твоїх братів по крові, а тепер видає себе за одного з убитих… Льова, спадковий одесит, подумає, як помститися тому, хто можливо, вбив його батьків. І він обов’язково дістане цього павука в будь-якій норі.

Він не зробив і двох кроків, як двері в бібліотеку різко розкрилися і на порозі з’явилася Лія. Льова завмер. Він ніколи не бачив її такою переляканою.

— Хазяїне! Міштара! (Поліція!)

— Ну так скажи їм — нехай забираються геть. У них немає і не може бути нічого проти мене, — Аршкришер не грав у спокій. Він дійсно був зовсім спокійний.

— Їх багато, хазяїне. Не менше восьми машин. Будинок оточено. Двоє великих чинів вимагають, щоб ми відкрили ворота. З ними група автоматників.

Льова прокрутив у пам’яті весь сьогоднішній день, згадав, що нічого схожого на хвіст не було, і кинув:

— Дурниці. Напевно, знову з Абу-Кабіра втік хамасівець і якась сволота настукала, що бачила підозрілу особу біля вашої вілли.

— Напевно, — погодився Аршкришер. — Якщо дурням дуже хочеться, то впусти їх.

Аршкришер нахилився і розворушив коцюбою попіл, що залишився в каміні від документів.

— Побудь із мною, Леве, поки це не скінчиться. Так безпечніше, — зажадав він.

Льова не став сперечатися.

За кілька хвилин у бібліотеці з’явилися п’ятеро. Двоє в цивільному і троє в повному екіпіруванні бійців антитерористичної штурмової групи, які відразу взяли під приціл автоматичних гвинтівок «Галіл» і Аршкришера, і Льову.

— Поліція держави Ізраїль! Підполковник Шагал, капітан Ройтман, — урочисто проголосив старший на вигляд із цивільних, недбало помахавши своїм посвідченням. Другий, тридцятирічний молодик, неспішно розкривав дипломат.

— Аршкришер Ісак Лазарович, він же Симиреску Антон, і Лев Володимирович Коган! Ви заарештовані.

Згадування його справжнього імені подіяло на Аршкришера, як удар бича.

— По якому обвинуваченню? — тихо запитав він.

— Особисто ви обвинувачуєтесь у військових злочинах, вчинених вами в районі Одеси в 1942–1943 роках, — заявив підполковник Шагал. Він прийняв від свого напарника папери з дипломата і підійшов до Аршкришера, який закляк у кріслі.

— Вам, напевно, знайомі ці документи, — сказав він глумливо, покосивши на камін.

Над усе в цей момент вісімдесятилітньому Антонові Симиреску хотілося, щоб у нього не тремтіли руки. Але папери в його руках ходили ходуном.

Тут були не тільки ті документи, що їх він відправив у камін десять хвилин тому і копіями яких його свого часу шантажував той клятий Корж. Це досьє було підібрано з більшою старанністю і послідовністю. Розстрільний матеріал. За законами держави Ізраїль військові злочини не мають терміну давнини.

— Звідки у вас це? — запитав нарешті Аршкришер, піднявши очі від паперів.

— Українська карна поліція. Рідкісний випадок неоціненної допомоги, — посміхнувся цивільний.

Льова збагнув, що міштара разом із українцями тепер розкрутить і його на повну котушку. «Пальчики» напевно зняли і на розгромленій машині, і в резиденції Кийка. Отже, доведеться доживати віку у в’язниці Келе га-Шарон. А Аршкришеру від імені всіх синів Ізраїлю помститься невідомий розстрільник. Із цим Льова примиритися не міг.

Він одразу запримітив, що в капітана Ройтмана з-під піджака визирає рукоять недбало засунутого в кобуру крупнокаліберного пістолета. Якщо ударом ноги відвести убік ствол гвинтівки в руках у найближчого зі спецназівців…

Навіть у тому клятому підвалі під час розмови з Кийком він не був такий лютий і стрімкий.

Льова з легкістю підім’яв під себе капітана і вихопив у нього пістолет. Перш, ніж хто-небудь устиг зміркувати, що діється, Льова перекинув великим пальцем запобіжник і, притискаючи оторопілого Ройтмана до підлоги, відкрив вогонь у ненависну людину-рептилію. Аршкришер дістав дві кулі. Вже перша виявилася смертельною. І тільки тоді спецназівець оглушив Льову прикладом «Галіла».