Привид із Валової - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Від чогось же лампа працювала…
— Батарейка. Така сама, як у ліхтариках, тільки більша. Крутив ручку, являючи на стіні зображення Чорної пані. Сторож, якого досі шукають, чи інший, вже не знаю хто, прикривали його. Моргун, скоріш за все, виявив сховок, розкрив таємницю і поплатився за це. — Клим перевів подих. — Десь так, у загальних рисах. Між іншим, я підозрював: розмови про золото в підвалі — то байки.
— Не знайшли там нічого, — констатував Шацький із таким сумом, ніби скарб вислизнув із його власних рук. — Про це також писали.
— Отож. Доклав чимало кмітливості, а зиску — дуля з маком. Тим більше, чотири смерті на совісті. — Клим зітхнув. — І ще одне. Як я здогадався, що діє хтось із моїх нових знайомих, зацікавлених у розкритті таємниці, зрозуміли?
Йозеф та Естер знову заперечно гойднули головами.
— Після пригоди на Покрову я був у пані Богданович. Розказав про свій намір побувати вночі в будинку. Вона, звичайно, поставила своїх приятелів до відома. Без лихої думки, аби повідомити: Кошовий робить те, за що взявся. Тієї ж ночі мені являється привид — підтвердження лихої слави того місця. Особа я незалежна. Мені вірять. Усе вирішується на користь Мазарека, бо йде за його планом. Ще не знаючи зранку, хто міг бути зловмисником, уже по обіді, як відомо, я знав його прізвище. І знову дав знати пані Богданович, тепер уже про нашу з вами, Шацький, експедицію в царство Чорної пані. Аби остаточно закріпити результат розслідування.
— Могли б дати знати, що попереджаєте поліцію, — зауважив Йозеф. — Даруйте, я ж міг зганьбити кальсони…
— Зате ваша поведінка була природною, — парирував Клим. — Хоча, пані Естер, ваш чоловік міг би зіграти переляк. Актор із нього досить пристойний.
Господиня кивнула, підвелася. Вийняла скляний корок із карафки, взяла свою чарку. Обережно перелила вміст назад під сумним поглядом Шацького.
— Задумано та втілено — самий цимес, пане Кошовий. Шкода, що ніколи вже не будемо знати’ як тому шлеперсу Мазареку вдалося заморочити пана, котрий був поліцейським агентом.
Віко смикнулося так сильно, що на мить закрило праве око.
— Даруйте, пані Естер, я щось нічого не зрозумів.
— Вей, що розуміти? — вона взяла карафку за тонке горлечко. — Самі переказали нам його зізнання — все те Мазарек розраховував на шлимазлів. Чи був згаданий вами пан, котрого вбили останнім, аж таким ідійотом?
— Чому — ідіотом?
— Пане Кошовий, агент поліції, навіть колишній, навряд чи повірить у щось, не побачивши на власні очі. І я так собі думаю, мій Шацький не звернув би на сукню привида уваги. Злидота — так само. Ви то відзначили, — відчинивши дверцята шафки, Естер поставила карафку туди, зачинила, легенько стукнувши, повернулася, наставила на Клима вказівний палець. — Помітили, пане Кошовий. І нещасний забитий мав би помітити.
Пані Шацька напевне хотіла продовжити розмову, точно знаючи, що хоче сказати. Та враз із сусідньої кімнати почулося голосне ревіння Дені, з ним злився дівчачий лемент:
— Мамо! Мамо!
Приречено зітхнувши, Естер вибачилася перед гостем і залишила чоловіків самих.
Почекавши трохи, Шацький сіпнувся до шафки, на півдорозі завмер, запитально зиркнув на Кошового.
Той сидів, дивлячись перед собою, і, здавалося, нікого й нічого довкола не помічав.
Йозефові довелося клацнути пальцями, привертаючи його увагу. Та Климів погляд і далі був відстороненим.
— Пані Естер мудра жінка, хочу вам сказати, — мовив нарешті.
— Так я ж з вами згоден, пане Кошовий!
— Ви не зрозуміли. — У голосі Клима чулися дратівливі нотки. — Мудрість тут — робити слушні зауваження з приводу того, до чого людина жодним боком не причетна. Навіть не знає осіб, кого стосується та чи інша історія.
— Знаєте, пане Кошовий, мабуть, ви хочете зробити приємність моїй фейгале та мені. Тільки говорите якось так складно…
— Вибачте, то я вголос мислю. Сам ще до кінця не розплутав думки. Але суть уже ясна, Шацький.
— Мені не зрозуміло нічого.
— Так само мені. Поки що. Проте виглядає так, вбивство Антона Моргуна до історії з Чорною дамою не має жодного стосунку. І значить, Мазарек в поліції недарма бризкав слиною. Ані він, ані його люди до загибелі колишнього поліцейського агента не причетні.
Розділ шістнадцятий
ПРО КОХАННЯ Й СМЕРТЬ
Кілька наступних днів були насичені клопотами й турботами.
Ставши на короткий час героєм численних сенсаційних публікацій у місцевій бульварній пресі, Клим несподівано для себе закріпив позиції в очах пана Штефка. Старий нотар давно не бачив такого напливу клієнтів — цікаві львів’яни раптом зачастили до нього, аби побачити головного викривача привидів. Звісно ж, кожний крім цього потребував нотаріальних послуг. Популярність маленької контори стрімко зростала, вона навіть ризикувала зробитися модною.
Як наслідок, помічник нотаря уже сам міг керувати власним часом. Передбачаючи, що це все скоро скінчиться й рутина повернеться, Клим використовував несподіваний шанс повною мірою. Зокрема, коли треба було вийти у своїх справах, завжди ставив пана Штефка до відома — викликають у дирекцію поліції, потрібні нові свідчення й пояснення, відкрилися нові факти. Степан Якович ставився з розумінням, навіть пожвавішав, ніби скинувши кілька років, і з призабутим завзяттям брався за клієнтів самотужки.
Кошовий же, на той час уже забравши нове пальто від кравця, виглядаючи представницьки, новою копійкою, призначав потрібні зустрічі, домовлявся, зустрічався, розпитував. А вдома старанно записував, закріплюючи роздуми на папері, навіть вимальовуючи схеми з кружечків та стрілочок, котрі дедалі частіше перехрещувалися.
Нарешті, коли привів думки до спільного знаменника, відбив телеграму Шацькому з проханням зарезервувати столик в «Академічній» на вечір.
Щойно зайшов туди в домовлений час та побачив товариша, котрий інтенсивно махав руками, зайнявши вигідне місце біля вікна, пошкодував. Бо зовсім не взяв до уваги: тут, у цій кав’ярні, богема доволі часто влаштовувала збіговиська й читання вголос. Шануючи високу поезію, Клим тим не менше ставився до неї спокійно. Іноді, за потреби й
