Привид із Валової - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Що за одна? І чому — звали? Ви впевнені в її… гм…

— Так, Шацький. Сумно — але так. Звісно, якщо той чоловік, котрий, за моїм припущенням, прямо причетний до вбивства Моргуна, прийде туди, куди я його запрошу, — значить, усе вірно. Помилки нема. Якщо викличе поліцію… В такому разі готовий відповідати, постати перед судом за наклеп.

— Ви довго ще збираєтесь морочити мене? — Зубний лікар був уже до краю заінтригований.

І Клим Кошовий розказав йому все, про що дізнався.

А вже за півгодини вони, розплатившись, виходили з кав’ярні під супровід чергової полум’яної оди сонячній світлій безмежній любові.

Розділ сімнадцятий

ПРОГУЛЯНКА ПІД ДУЛОМ

Осінній вечір видався на диво тихим та приємним.

До знайомства з Кошовим зубний лікар не вважав себе таким уже шанувальником пізніх прогулянок. Щоправда, замолоду Йозеф Шацький поводився інакше, полюбляючи вештання до пізньої ночі зазвичай без певної мети. Хіба вступав із компанією таких самих юних шибайголов із передмістя до дешевих шинків та кав’ярень, де єврейська біднота могла дозволити собі поводитися так вільно, як того дозволяли гаманці, статус і прийняті правила. Але, спершу занурившись у навчання, потім — здобувши практику і нарешті — одружившись із Естер Боярською, він відійшов від молодечих авантюр.

Тим більше, дружині не подобалася чоловікова вдача на рівному місці втрапляти в халепу з поліцією. Коли ж від горілки загинув його швагро Іцик, та й інші добрі знайомі почали не витримувати несподівано швидкого темпу, заданого від початку нового століття, Естер стала влаштовувати Шацькому дедалі більше обструкцій навіть за намір залишити помешкання проти ночі. Хіба того вимагали невідкладні, передусім лікарські справи, чи хтось із близьких потребував негайної допомоги. Хоча в такий час украй рідко складалися обставини, коли Шацький змушений був збиратися до когось проти ночі.

З появою в його житті Клима щось помінялося. Або молодому чоловікові довіряла Естер, котра вкрай рідко кому вірила повністю. Або ж сам Кошовий допоміг їй подивитися на Йозефа з іншого боку, новим поглядом. Коли новий товариш заходив до них у гості, Шацький всякий раз відчував себе значимим, потрібним, причетним до чогось важливого. Таким, яким потай прагнув бути завжди, через те максимально розширюючи коло пацієнтів і працюючи навіть собі на збиток. Йому кортіло бути корисним якомога більшій кількості людей і, відповідно, через різноманітні знайомства мимоволі стати причетним до всього, великого й малого, що відбувається у Львові.

Рідним містом світ для Йозефа Шацького обмежувався. Він за свої сорок з гаком років побував тут усюди. Не було передмістя, не знаходилося кута чи рогатки, куди б енергійний зубний лікар ще не навідався сам. Чи, принаймні, не міг би розказати, де це місце знаходиться. Тож він жадав увесь час тримати руку на пульсі довколишнього життя, болісно переймаючись, аби воно не пройшло повз нього. Щось невидиме, незрозуміле штовхало Шацького зі свого затишного, хай і занедбаного передмістя туди, де трапляється щось, поза сумнівом, важливе, а отже — безмежно цікаве.

Знайомство з Климентієм Кошовим таку можливість перед ним відкрило. Ба більше: вплинуло на погляди Естер. Дізнавшись, що треба допомогти Климу, вона буркотіла, та скоріш для порядку, не виказуючи невдоволення. Загалом же не заперечуючи, аби чоловік виходив у ніч.

Цього разу, коли Шацький отримав телеграму від Клима з проханням терміново зустрітися біля Опери опівночі, Естер зітхнула, але прошепотіла якісь молитви, котрі мали б охороняти чоловіка. Йозеф одягнув пальто, капелюха, взув черевики, перед виходом глипнув на себе в дзеркало. Кажуть, є така гарна прикмета, на щастя. Втім, жодного нещастя для себе зараз не передчував.

Йдучи майже порожніми вулицями, Шацький міркував, що могло знадобитися Кошовому. Прохання його, як домовлялися, Йозеф виконав. Вважав — доволі успішно, ніхто нічого не запідозрив. Та й не було нічого підозрілого, лише зустрівся з названою особою, переказав від Клима кілька слів, серед яких — щирі вітання від Ольги, й пішов собі геть. Усе, що станеться потім, товариш обіцяв розказати. З собою на призначену зустріч не кликав, наголосивши вкотре — небезпечно. І ось тепер — телеграма.

Мабуть, передумав, вирішив Шацький. Усе ж таки не зміг обійтися без нього. Не знаючи, чим міг би допомогти насправді, він зупинився на думці: Кошовому, як у минулі рази, потрібен свідок.

Нехай. Так все одно цікавіше, аніж удома, під боком Естер, потерпати від невідомості.

Домовившись із собою, Шацький підійшов до призначеного місця зустрічі в піднесеному настрої. Тихий вечір додавав спокою та впевненості в собі. Обійшовши Оперу з правого боку, зупинився, покрутив головою.

Нікого.

Прогулювалися поодинокі парочки. Вешталися неприкаяні волоцюги. Десь далеко світилися запнуті завісами вікна дорогих ресторанів. Неквапом рухалися вулицею фаетони, кінські копита мірно цокали бруком. Але ніхто не звертав уваги на невеличку худорляву постать біля театру в довгому пальті з піднятим коміром та крислатому капелюсі.

Зазвичай Клим не запізнюється.

Шацькому раптом стало незатишно, хоч не міг пояснити собі причину.

Цокіт копит за спиною, тепер уже — зовсім близько. Спершу Йозеф не звернув на нічим не прикметний звук увагу, та враз кінь зупинився. Інстинкт підштовхнув, змусив повернутися. Не рвучко, чомусь огорнуло побоювання. Хоч нічого страшного не відбувалося, лише крита дорожка стояла біля хідника. На козлах маячив чоловік, навіть уночі зовсім не схожий на звичного візника. Повернувшись до Йозефа, темна постать мовила рівним, зовсім незнайомим голосом:

— Пане Шацький? Доброї ночі. Сідайте, я по вас.

У відповідь той підніс капелюха, вітаючись. Розправив плечі, ступив до коляски.

— Мені сюди сідати?

— Не на моє ж місце. Тут ми вдвох і не помістимося.

— А… перепрошую… пан Кошовий…

— З паном Кошовим усе в порядку. Він просив мене приїхати за вами. Я його помічник.

— Помічник? — це не вкладалося в голові. — Звідки в нього…

— Пане Шацький, вам усе пояснять на місці. Не гайте часу.

Все виглядало аж надто втаємничено. Та саме ця обставина несподівано заспокоїла Йозефа. Вивчивши Климову манеру вести справу, пригадавши враз про його захоплення авантюрними романами, він подумки визнав: усе це цілком у стилі Кошового. Тож уже зовсім спокійно забрався всередину, відкинувся на спинку сидіння й дозволив повезти себе куди треба.

Нічого особливого по дорозі не відбувалося. Навпаки, дуже скоро зрозумівши, куди вони рухаються, Шацький здивовано знизав плечима. Дивно, для чого треба було призначати зустріч біля театру. Простіше відразу попросити прийти на Валову,