Привид із Валової - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Чому? — перепитав Шацький, дивлячись на Естер.
— Ой вей, панове! — вона похитала головою. — Коли дитині хочуть щось заборонити, її лякають страшним чудовиськом.
— Я подумав саме так, пані Естер, — кивнув Кошовий. — Однак у цю цілком мирну картинку з відлякуванням набридливих жебраків не вписувалися дві деталі. Перша — кому потрібно відлякувати народ від будинку?
Значить, про скарб знав іще хтось, і це досить кмітлива особа. Друга — троє померлих, із них один убитий. Чому смерті повії, злодія та особливо колишнього поліцейського агента Антона Моргуна пов’язували саме з привидом? Як все це об’єднати?
— Як? — Шацький знову повернувся до Естер.
Господиня знизала плечима.
— Знову зізнаюся — рухався навпомацки, діяв навмання. Але все ж прийшов до пані Богданович, котра на короткій нозі з усією поліцією. Тим більше — з Мареком Віхурою. Не вдавався в подробиці. Лиш попросив її, скориставшись зв’язками, у приватному порядку отримати послугу від комісара. А саме: нехай би він відбив службову телеграму в поліцію Добромиля. Аби там перевірили, хто сидів у одній камері з Рибкою Павлом, він же — Павло Окуневський. Дату назвав приблизну, та всіх затриманих мають реєструвати в спеціальній книзі. Комісарове прохання добромильські колеги виконали, відбили назад телеграфом прізвища. Справді, такого-то липня в такій-то камері переночувало троє. Один — Павло Окуневський, другий назвався Янеком Зіневичем, а третій, — тут Кошовий витримав паузу, — такий собі Станіслав Мазарек, власник салону кіно, мій знайомий. Особа, зацікавлена в тому, аби Кароль Білецький продав йому будинок із привидом на Валовій за ціну, значно нижчу, аніж купив! Розумієте, цей шахрай, ця зацікавлена особа, свідомо створював будинкові лиху, погану славу!
— За що ж він загримів у Добромилі? — поцікавився Шацький.
Кошовий раптом знітився.
— Гм… Мушу вибачитися. Як тут кажуть, гарненько перепросити. Не поцікавився цим докладно. Бо, чесно кажучи, не думав, що ці знання мені знадобляться. Знаю — морочив людям голови, видурюючи гроші. Вміє давати лад різним технічним новинкам, народ же зараз техніку шанує.
Шацький поцмокав губами.
— Виворіт прогресу, пане Кошовий. Не дуже довіряю. Добром усе це не скінчиться. Ви ж читали твори пана Веллса{32}? Жодне відкриття не ощасливило людство, всі ведуть до війни та смерті…
— То ж казки! — відмахнувся Клим. — Бачте, ви в них вірите. Й не ви один. Мазарек тим користувався успішно й мав зиск. Забігаючи наперед, скажу: шахраєві вдалося викупити себе з добромильської поліції. Заразом видряпав звідти Янека Зіневича. Про це та інше дізнався, коли Мазарека допитували в поліції.
— Хіба сторонніх осіб допускають?
— Шацький, для мене зробили виняток. Причини, гадаю, зрозумілі. Там є кабінет для допитів із невеличкою секретною кімнаткою. Сидиш і все чудово чуєш. Звісно, роман можна писати за його свідченнями, але вам розкажу дуже коротко, лише те, що стосується історії з привидом. Отже, — Кошовий ковтком спорожнив нарешті свою чарку, — на той час Станіслав Мазарек справді тримав у Львові салон кіно й збирався відкрити ще один. Великими коштами не крутив, бо шахраєм був знаменитим, а ось грамотно пускати гроші в обіг не навчився. Не всім дано, але не про те мова. Насправді, як признався сам Мазарек, його кіно прикривало досить серйозні злочинні оборудки. Поруч постійно крутилися сумнівні типи. Знайти серед них убивцю — невеликий клопіт. Тому, вивідавши у Зіневича все, Мазарек привіз його до Львова, після чого той зник без сліду. Ніхто нещасного не шукав, не шукає й не шукатиме. Далі, — Кошовий вмостився зручніше, крутячи порожню чарку в руці, ніби ритуальний предмет, — він наймає маловідому акторку, фільмує її в образі Чорної пані на плівку. Проектор у нинішніх умовах розвиненого, як ви точно помітили, Шацький, технічного прогресу зібрати нескладно. Найважливіше — механізм, котрий крутить плівку і подає зображення. Знаєте, в чому там головна складність?
Шацький та Естер в унісон заперечно гойднули головами.
— Та знаєте! Ми ж із вами чули якесь шурхотіння в темряві, забули? Зовсім безшумно ручку проектора крутити неможливо. Але ж Мазарек робив свої фокуси з кіно не для аж такої цікавої та освіченої публіки! Першим про явлення Чорної пані почув той пан, котрий володів домом перед Білецьким і якому він продав його собі на збиток. Відшукати його, мабуть, треба, то вже робота поліції. Проте сам пан Білецький спілкувався з попередником. І пояснив: той на власні очі привида не бачив. Йому, мовляв, сторож пожалівся на нічні страхи. Й не лише йому, робітників теж розлякав. Ну, а сторожа підкупив усе той же Мазарек! — промовивши це урочисто, Клим поставив чарку в центр столу. — Недарма я звертав вашу увагу на сторожів, Шацький. Тобто на їхню відсутність. І не лише вашу.
Той знову поцмокав губами.
— Естер, ти чуєш? То маємо велику змову!
— Швидше, йдеться про атракціон, — уточнив Кошовий. — У них, як відомо, Станіслав Мазарек — великий майстер. Отже, спершу підкуплений сторож пускає лиховісні чутки. Будинок виставляється на продаж, його купує Кароль Білецький. Потрібен ще гучніший скандал, аби змусити його нарешті позбутися проклятого будинку, ще більше знизивши ціну. Ніхто, крім Мазарека, не зважився б на таку оборудку. Навіть, припускаю, Білецький йому б іще подякував. Натомість Мазарек отримає вільний, без перешкод, доступ до омріяного підвалу. Ще й будинок для себе облаштує з чималою вигодою. Лишається закріпити успіх та пришвидшити шлях до мети. Але як? Зробити легенду ще страшнішою та правдивішою! Ось коли з’являється рухома картинка на стіні, яку ми з вами бачили. Треба лише робити так, аби сторожа, котрий, до речі, більше всіх боявся, але все одно не тікав із роботи, в певні моменти на місці не було. Мазарек навіть визнав: міських маргіналів навмисне заманювали в будинок на Валовій, аби ті уздріли привида й розносили плітки Львовом.
— Двох навіть убили, — сумно проговорив Шацький.
— Трьох, — поправив Клим. — Я не виключаю з переліку Антона Моргуна. Хоча сам Мазарек буквально верещав
