Бар «Когут» - Джон Гришем
Тодд відповів: «Я її знаю?»
Марк: «Незабаром познайомишся».
ВІН ЗНАЙШОВ ТОДДА біля дверей залу шостого відділу о дев’ятій тридцять. Коридор кишів звичною компанією відповідачів і адвокатів, які полювали в юрбі. Тодд заманював заплакану молоду жінку. Коли вона зрештою заперечливо помотала головою, він обернувся й помітив свого компаньйона, який спостерігав за ним здаля. Тодд підійшов і сказав:
— Третя відмова. Ранок не задався. Хріновий у тебе вигляд. Уночі було не до сну?
— Слухай, це було щось. Я потім тобі розповім. А де Зола?
— Зранку з нею не розмовляв. Ще спала, бо всі попередні ночі проводила в лікарнях.
— Думаєш, вона справді там когось заманює чи просто сидить і книжку читає? Тобто вона ще не привела жодного клієнта.
— Не знаю. Облишмо цю розмову на потім. Я йду до восьмого відділу.
Тодд пішов, тримаючи в руці портфель, а через декілька кроків дістав телефон, наче мав уладнати якесь важливе питання. Марк продефілював до десятого відділу і зайшов у зал. Там головував суддя Гендлфорд, саме розмовляв із відповідачем. Як і завжди, юристи й діловоди метушилися біля суддівської лави, перетасовуючи папери. Була там і Гейді, розмовляла з іншим прокурором. Побачивши Марка, усміхнулася і підійшла. Вони сіли за стіл захисту, наче в них якась невідкладна справа.
Ще кілька годин тому вони оголені спали разом, знесилені й виснажені, химерно переплетені. Наразі вона була свіжою, бадьорою, вельми професійною з виду. А Марк трохи втомився.
— Я знаю, про що ти думаєш, — сказала вона, стишивши голос, — але відповідь: ні. У мене сьогодні ввечері побачення.
— І гадки не мав, — з усмішкою відповів Марк. — Але в тебе є мій номер.
— У мене є багато номерів.
— Гаразд. Можемо ми обговорити позов проти мого клієнта Бенсона Тейпера?
— Авжеж. Я його не пам’ятаю. Піду, знайду справу.
Вона піднялася і пішла до столу діловода й почала ритися в ящику з теками. Знайшла справу Бенсона й повернулася до столу захисту. Переглянула справу й сказала:
— Хлопчина буквально летів, чи не так? Вісімдесят п’ять на відрізку обмеження до п’ятдесяти. Це необережне керування і карається ув’язненням на визначений строк.
— Знаю. Тут таке діло. Бенсон — молодий чорношкірий хлопець із гарною роботою. Він працює в службі доставки, і, якщо його заарештують за необережну їзду, він утратить роботу. Можеш звести до меншого порушення?
— Для тебе — що завгодно. Як щодо простого перевищення? Заплатить невисокий штраф, а ти скажеш хлопчині, щоб знизив оберти.
— Оце так просто? — усміхнувся Марк.
— Авжеж,— промовила вона, підсунувшись ближче.— Задовольни прокурора й отримай добру угоду, принаймні зі мною так.
— А твій начальник має це підписати?
— Марку, це суд порушень ПДР, ясно? Ми ж тут не вбивства розглядаємо. Підсуну це старому Гендлфорду, він і слова не скаже.
— Люблю тебе, крихітко.
— Усі так кажуть.
Вона піднялася й простягнула руку, щоб скріпити угоду. Вони поручкалися як фахівці.
22
БЕНСОН ЇВ САНДВІЧ У КУЛІНАРІЇ на Джорджія-авеню в районі Брайтвуд. У нього була обідня перерва, і він мав бомбезний вигляд у своєму робочому однострої. Бенсон дуже зрадів, побачивши Марка, спитав, чи є гарні новини. Марк вийняв із портфеля постанову й сказав:
— Значний прогрес. Решту гонорару приніс?
Бенсон заліз у кишеню і дістав готівку.
— Сімсот, — сказав він, передаючи банкноти Маркові.
— Усе звели до простого перевищення швидкості, — сказав той, отримавши гроші. — Немає необережного керування — немає в’язниці. Штраф сто п’ятдесят, сплатити впродовж двох тижнів.
— Жартуєш?
Марк усміхнувся і подивився на офіціантку, яка зненацька перед ним постала:
— Бееспе і каву, — замовив він. Та пішла не перепитавши.
— І як це тобі вдалося? — спитав Бенсон.
«Переспав із прокуроркою», — хотів гордовито повідомити Марк, але схаменувся.
— Сторгувався в суді: сказав судді, що ти хороша людина, маєш хорошу роботу, і все таке інше, і він погодився на послаблення. Але більше ніяких порушень, Бенсоне, затямив?
— Ого-го! Молодець, Марку! Це вражаюче!
— Застав суддю в доброму гуморі. Наступного разу нам так не пощастить, Бенсоне.
— Не буде ніякого наступного разу, обіцяю. Просто не віриться! А я вже змирився з тим, що мене буде звільнено і я все втрачу.
Марк підсунув йому аркуш паперу й ручку:
— Це постанова. Підпиши знизу й тобі не треба буде з’являтися в суді.
Усміхаючись на все обличчя, Бенсон розписався.
— Не можу дочекатися миті, коли розповім про це мамці. Вона вже мене задрала — гнобить відтоді, як мене зупинили. Знаєш, Марку, ти їй подобаєшся. Вона сказала: «Той молодий чоловік своє діло знає. Із часом стане видатним адвокатом».
— Ну, вона, вочевидь, дуже розумна жінка, — Марк узяв постанову й заховав у портфель.
Бенсон куснув сандвіч і запив чаєм із льодом. Витерши вуста серветкою, спитав:
— Скажи, Марку, а ти берешся за справи іншого роду? Важливіші?
— Авжеж. Моя фірма займається широким спектром справ. А що в тебе на умі?
Бенсон нишком озирнувся, наче це когось хвилювало.
— Словом, є в мене один кузен, і сам він із Віргінії, з узбережжя, і в нього там просто жах, що сталося. Є час вислухати всю історію?
— Я чекаю на їжу, так що валяй.
— Ну, значить, у того кузена та його дружини мала народитися дитина, а коли підійшов час, в лікарні напартачили. Були складні пологи, щось пішло не так, і дитина за два дні померла. А до того все йшло гладенько, ну, вагітність там, ніяких ознак для тривоги, розумієш? І тут раптом мертва дитина. То був їхній первісток, хлопчик, і це після того, як вони довго й уперто намагалися завагітніти. Мати ледь з горя не померла, зірвалася, почалися сварки. Вони були спустошені й не могли дати собі ради. Словом, вони розійшлися, а навпісля розлучилися, і розлучення було тяжким, їм і досі відгукується. Мій кузен забагато п’є, а жінка взагалі з глузду з’їхала. Справжня
