Бар «Когут» - Джон Гришем
— Авжеж. Там у півпідвалі шинок під назвою «Когут». Сама контора двома поверхами вище, але туди не зайти. Я випив кілька чарок і побалакав із барменом, який стверджує, що нічого не знає. А коли я спросив про Золу Паркер, він тупо замовк.
— А в Асоціації адвокатів що?
— Перевірив. Немає такої в реєстрі. Повно Паркерів, але жодної Золи.
— Цікаво. А фірма — «Апшо, Паркер і Лейн»?
— Нічого, проте, як ти знаєш, юрфірми так часто міняються, що неможливо дослідити, хто й де працює. В асоціації кажуть, що доволі складно відслідковувати назви фірм.
— Цікаво.
— Хочеш подати скаргу?
— Міркую над цим. Нумо, подивимось, може ще здибаємо цих клоунів знову.
НА ВОСЬМОМУ ПОВЕРСІ юридичної школи Фоґґі-Боттом молодша адміністраторка помітила, що троє викладачів звітували про неявку двох студентів третього курсу — Марка Фрейжера і Тодда Лусеро, які пропустили всі заняття першого місяця семестру. Обидва отримали позики на оплату останнього семестру, але, вочевидь, їм було не до освіти. Студенти-випускники нерідко нехтували заняттями, але щоб пропускати геть усі протягом чотирьох тижнів — це вже занадто.
Вона надіслала Маркові Фрейжеру листа електронною поштою:
Дорогий Марку!
З Вами все гаразд? Ваша повна відсутність на заняттях у цьому семестрі була помічена, і ми стурбовані Будь ласка, напишіть мені чимскоріш.
Фей Доксі, помічниця завідувача навчальної частини.
Подібного листа вона надіслала й Тодду Лусеро. Минуло два дні, але ніхто з них не відповів.
14 ЛЮТОГО ЗОЛА ВЛАШТУВАЛАСЯ в залі суду вельмишановного Джозефа Канту й спостерігала за судочинством. Приблизно через годину діловод вигукнув ім’я Ґордона Таннера. Його адвокат, Престон Клайн, постав перед суддею і промовив:
— Ваша честь, я вже місяць нічого не чув від свого клієнта. Можу тільки припустити, що він утік.
Один із діловодів подав судді записку. Той перечитав її двічі й сказав:
— Отже, пане Клайне, скидається на те, що ваш клієнт мертвий.
— Ой-йо-йой, пане суддя! Ви впевнені? Я і не знав.
— Підтверджено.
— Ох, ну, мене ніхто не повідомив. У принципі це все пояснює.
— Заждіть хвилинку, — зупинив його суддя Канту, перевіряючи якісь документи. — Згідно із цими записами, він помер четвертого січня. Самогубство. Навіть вийшла стаття в «Пост». Але він стояв тут, переді мною, разом із вами, сімнадцятого січня. Ви можете це пояснити?
Клайн почухав щелепу, втупившись в свою копію списку справ, призначених до слухання.
— Е, ні, Ваша честь, не можу пояснити. Ми, безперечно, були тут сімнадцятого, але, якщо відверто, відтоді я з ним ніяк не контактував.
— Припускаю, тому що він мертвий.
— Усе це досить заплутано, пане суддя. Я не знаю.
Канту в розпачі здійняв обидві руки вгору й сказав:
— Отже, якщо хлопець мертвий, мені нічого не залишається, як закрити справу.
— Так, пане суддя, розумію.
— Наступна справа.
Зола вийшла кількома хвилинами пізніше та розповіла про все компаньйонам.
МАРК ЗАЙШОВ У АДМІНІСТРАТИВНИЙ БУДИНОК на Шістнадцятій вулиці, піднявся ліфтом на третій поверх, знайшов двері до «Потомак Літігейшн Консалтентс» і ввійшов у маленьку приймальню. Секретарка кивнула на пару стільців, і він сів. Через п’ять хвилин доктор Вілліс Кунс з’явився особисто й запросив до маленького кабінету наприкінці коридора.
Колись давно Кунс був акушером, практикував у окрузі Колумбія. Згідно із веб-сайтом, останні двадцять років був експертом у судових справах, професійним свідком. Стверджував, що проаналізував тисячі справ і викликався свідком понад сто разів у двадцяти одному штаті. І майже завжди працював на боці позивачів.
Не встиг Марк сісти, як доктор Кунс почав говорити:
— Ти вхопив їх за яйця, синку. І вони маніакально намагаються все приховати. Ось мій звіт, — він передав документ, роздрукований на двох аркушах через одинарний пробіл. — Тут усі технічні відомості. Я збережу твій час і поясню все, уникаючи професійного жаргону. Та мати, Ейша Тейпер, залишилася без нагляду в найкритичніший період. Тепер важко сказати, наскільки ретельно її обстежили, тому що ті записи зникли, але достатньо буде сказати, що серцевий ритм плода уповільнився, матка розірвалася, а кесарів розтин зроблено запізно. Якби не ця затримка, з немовлям, імовірно, було б усе гаразд. Замість цього воно пережило так званий ішемічний напад, серйозне пошкодження мозку і, як ми знаємо, за два дні померло. Що навіть добре, бо інакше дитина прожила б ще десять років мов овоч, не навчившись ходити, розмовляти або їсти самостійно. Проте цьому можна було запобігти належним доглядом і своєчасним кесаревим розтином. Я б кваліфікував цю справу як грубу недбалість, що, як ви знаєте, полегшить укладення угоди.
Марк не знав, але кивнув, погоджуючись.
— Проте, як ви, безперечно, знаєте, двадцять років тому штат Віргінія уклав угоду з лікарями про обмеження розміру відшкодування. Максимальна сума, на яку ви можете розраховувати, — два мільйони доларів. Сумно, але факт. Якби дитина вижила, відшкодування було б значно більшим. А ця справа буде розглядатися саме в штаті Віргінія.
— Тобто нам світить лише два мільйони? — запитав Марк, нібито розчарований такою жалюгідною сумою.
— Боюся, що так. У вас є дозвіл на практику в штаті Віргінія?
— Ні, в мене немає. «І в жодному іншому також, якщо вже на те пішло».
— Ви раніше вели справи про лікарняну недбалість? Я до того, що ви доволі юні на вигляд.
— Ні. Я її передам. Може, когось порадите?
— Авжеж, — Кунс схопив аркуш паперу і простягнув його.— Ось перелік найкращих для подібних справ фірм округу. Всі ці люди практикують і у Віргінії, й усі вони хороші юристи. Я працював із кожним із них.
Марк подивився на перелік і спитав:
— А когось конкретно порекомендуєте?
— Я почав би з Джеффрі Корбета. Найкращий у моєму списку. Займається винятково справами, пов’язаними з акушерством і гінекологією. Лікарі бояться його, мов чорта, і якнайшвидше підписують угоду.
Два мільйони. Швидка угода. У голові Марка забринів касовий апарат.
Кунс був дуже зайнятою людиною. Він глянув на годинника й сказав:
— Мій гонорар за участь у судовому процесі — сорок тисяч доларів — це за свідчення в залі суду. Якщо ви з Корбетом збираєтесь їх використати, дайте мені знати якнайшвидше. У мене дуже багато справ.
Він неквапно підвівся на ноги.
— Звісна річ, докторе Кунсе.
Вони поручкались. Марк схопив медичні записи
