Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз

— Ну, я маю на увазі її... тобто, з нею, — і Баґсі махнув рукою. — Щось наче не те з її головою.

— Про що торочиш? — Феннер мріяв, щоб той якомога швидше забрався геть.

— Так... нічого, — квапливо відказав Баґсі, ковтнувши віскі. Нишком удруге поглянув на Феннера і налив собі ще.

— Наступного разу, коли поїдеш з вілли, візьми і мене зі собою, — попросив детектив. — Якось лячно залишатися з нею наодинці...

Феннер витріщився на нього.

— А я думав, що ти жадаєш цю дамочку, — протягнув здивовано.

Очі Баґсі кольору зеленого аґрусу розплющилися ширше.

— І я так вважав, — зізнався він, — але мені не подобається, як вона це робить.

Феннер сердито поглянув на нього.

— Послухай-но, хлопче! Може б, ти пішов прогулятись? У моїй голові й так повно усього. А тут іще твої любовні проблеми.

Баґсі допив віскі.

— Так, так, звісно, — немов попросив вибачення. — Піду трохи подрімаю. Ця дамочка надто мене виснажила.

І поплентався геть.

Феннер приліг на диван, тримаючи в руці склянку з віскі й неуважно дивлячись у вікно. Так він пролежав довгенько. Той Хосскісс, хлопець із ФБР, неабияк допоміг йому. Він ознайомив Феннера з усією інформацією, котру мав, і обіцяв за кілька днів «накопати» ще дещо. Хосскісс мав надію знайти хоч щось на Мерієн Дейлі, хоча досі це йому не вдавалося. Нулен, допоки залишався на Флориді, був недосяжним для правосуддя: його не можна було притягти до відповідальності згідно із законами цього штату. Феннер подумував навіть, а чи не спробувати залякати Нулена. І вирішив зробити це — а, може, щось із того й вийде.

Детектив усе ще лежав на дивані, коли уже в сутінках до кімнати зайшла Глорія та сіла поруч.

Феннер запитав:

— Ну як, подумала?

— Так.

Запала тривала мовчанка.

Нарешті Феннер уточнив:

— Тебе, певно, цікавить, що буде з тобою, еге ж? Боїшся, що тільки-но покінчимо з Тейлером, тобі знову доведеться полювати на чоловіка, котрий тебе утримуватиме?

Очі Глорії стали жорсткими.

— То ти про все подумав, чи не так?

— Не надто приндься. Так, я подумав про все. Можливо, це тобі й не надто сподобається, але іншого виходу нема. Тейлер стрімко котиться вниз, і чим швидше ти з ним порвеш, тим краще для тебе. Втім, не турбуйся — просто поглянь на себе у дзеркало. З такою зовнішністю ти не голодуватимеш.

Ґлорія хихикнула.

— А ти далеко не дурний. Як би я хотіла ненавидіти тебе, але ж ти такий привабливий... Невже ніколи не любишся з дівчатами?

Неначе не розчувши її останніх слів, Феннер продовжив:

— Тож повернемося до справ. Нехай тебе не обходить, що робитиму я. Зараз у мене робота, а я ніколи не змішую працю з розвагами.

Ґлорія удавано зітхнула:

— Пусте!

Феннер кивнув, бо це все вже починало йому набридати.

— То як стосовно Тейлера? Що саме ти в нього забрала?

Ґлорія закопилила губки:

— Здогадайся сам!

— Це справді загадка. Чому він хотів тебе позбутися? Помста? Надто ризиковано, бо Тейлер знав, що ти зі мною. Або щоби змусити тебе замовкнути? Це — ймовірніше.

Глорія підійшла до буфета й витягнула звідти дерев'яну коробку для печива. Дістала з неї маленький шкіряний гаманець і кинула його Феннерові на коліна.

— Я забрала це, — пояснила виклично.

У портмоне чимало паперів. Запаливши сигарету, Феннер уважно переглянув їх. Спочатку Глорія сіла ближче, але потім, зауваживши, що він надто поглинутий документами, підвелась і вийшла на веранду. Покрутилася там хвилин з десять, а потім повернулася до кімнати. Феннер, не підводячи очей від паперів, запропонував:

— Повечеряємо разом, люба; мені сьогодні доведеться довгенько працювати.

Жінка вийшла, полишивши його самого. Коли через певний час повернулася, Феннер усе ще сидів там, де вона його залишила, і палив. Гаманця з паперами не було видно ніде.

— Ну то що? — запитала.

Феннер нарешті поглянув на неї. Очі його були дуже серйозні.

— Хтось із тих хлопців знає про це твоє кубельце?

Вона заперечно хитнула головою.

— Ні.

Феннер споважнів.

— Тільки не розказуй мені, що ти зробила тут усе власними руками!

Він не був певний, чи Глорія справді сполотніла, чи так заграло світло. Одначе слова її прозвучали спокійно:

— Мені потрібне місце, де я могла б відпочити від усього цього. Отож заощаджувала гроші й самотужки купила цей будинок: тому про нього ніхто й не знає.

Феннер буркнув:

— Тобі відомо, що в гаманці?

— Ну, я заглянула в нього і не виявила там нічого цікавого для себе.

— Справді? А для Тейлера він дуже важливий. Там — чотири чеки, якими з ним розрахувався Карлос; дві боргові розписки Нулена на великі суми й адреси п'яти місць, де висаджують на берег чинків.

Глорія стенула плечима.

— Але я не можу перевести це в готівку, — байдуже махнула рукою.

Феннер зобразив посмішку.

— Однак я зможу, — сказав, підводячись. — Дай-но мені великого конверта, крихітко!

Вона вказала рукою на письмовий стіл біля стіни.

— Візьми сам.

Він підійшов до столу, висипав на нього вміст гаманця, запакував усе у великий конверт та підписав:

Міс Полі Доулен

Контора 1156,

Рузвельт-білдінґ,

Нью-Йорк.

Глорія, прочитавши адресу через його плече, спитала підозріливо:

— Хто ця міс Доулен?

Феннер запечатав листа.

— Моя секретарка.

— А чому надсилаєш це їй?

— Послухай-но крихітко, я веду власну гру. Якби хотів, то передав би все Хосскіссу з ФБР, і нехай би він морочив собі голову з отими двома типами. Цих матеріалів йому цілком достатньо, щоб завести справу. Але Карлос обійшовся зі мною надто неввічливо, тож я відплачу йому тією ж монетою. Але може статися так, що він дістанеться до мене швидше, ніж я до нього: у цьому випадку документи все одно опиняться в руках поліції. Зрозуміла?

Глорія знову стенула плечима.

— Чоловіки шукають собі проблем або через жінок, або через пиху, — зауважила. — Однак мені подобається чоловік, який намагається самотужки впоратись із бандою гангстерів: це ніби в кіно.

Феннер нарешті підвівся.

— А хто сказав, що я діятиму самотужки? — Феннер вийшов на веранду. — Надішлю це поштою, швиденько повернуся, й ми з тобою славно повечеряємо.

Повертаючись із пошти, проходив повз телеграф. Повагавшись, зупинився й завернув туди.