Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз
Глорія сиділа на ліжку, а Баґсі — близенько до неї. Вони грали в карти. Баґсі був у білих сімейних трусах до колін і капелюсі. Піт рясно стікав жирною спиною.
Феннер завмер на порозі.
— Що тут відбувається?
Глорія відразу ж облишила карти.
— Де ти був? — запитала. — І що з тобою сталося?
Феннер зайшов у номер і зачинив двері.
— Багато чого, — відмахнувся і, повернувшись до Баґсі, запитав: — Як гадаєш: чим ми займаємося — стриптизом?
Глорія відповіла за нього:
— Ми грали на мою нічнушку, але виграла я!
Багсі поквапно схопив свої штани.
— Ти однозначно прийшов у найбільш підходящий момент, — зітхнув полегшенно. — Ця дама шикарно ріжеться в карти!
Але Феннер не був налаштований на жарти.
Він наказав:
— Біжи й хутко знайди закрите авто. Припаркуй його за рогом готелю і чекай там за чверть години.
Баґсі поквапно натягав одяг.
— Скидається на те, що за тобою хтось женеться.
— Не надто переймайся мною, — холодно сказав Феннер. — Це — терміново.
Баґсі поспішно вийшов, на ходу вдягаючи піджак.
Феннер спитав у Глорії:
— Як гадаєш, ти зможеш встати?
Глорія відкинула зі себе простирадло й зісковзнула на підлогу.
— Я залишалась у ліжку лише тому, що це дуже засмучувало бідолаху Баґсі, — сказала. — А що сталося?
Феннер дістав із шафи інший костюм і перевдягнувся.
— Не стій тут і не витріщайся! — гаркнув. — Швидше одягайся! Ми негайно залишаємо цю діру.
Коли дійшло до вдягання трусиків та бюстгальтера, вона знову озвалася:
— То ти не можеш сказати мені, де був?
Феннер поквапом розпихав по дорожніх сумках свої речі.
— Мене прихопили зі собою на прогулянку кілька крутих хлопців. Щойно їх спекався.
— А куди ми поїдемо?
Феннер рівним тоном пояснив:
— До Нулена.
Глорія тріпонула головою:
— Я не поїду.
Феннер защіпнув замки сумок та підвівся. Швидко ступив кілька кроків і вхопив Глорію за руку.
— Ти робитимеш те, що я тобі сказав.
— До Нулена не поїду!
— Роби, що кажу! Не потерплю жодних твоїх заперечень. Або йди сама, або я тебе звідси винесу.
Він підійшов до внутрішнього телефона готелю і попросив принести рахунок. У нетерплячому очікуванні міряв кроками кімнату. Глорія сиділа на ліжку, стривожено спостерігаючи за ним. Потім запитала:
— Що ти затіваєш?
Феннер звів на неї очі.
— Багато чого. Ця банда почала першою, тож мені доведеться завершувати. Не зупинюся доти, доки не розплутаю усю справу до кінця і не змушу цього покидька Карлоса на колінах благати про смерть.
Посильний приніс рахунок, і Феннер сплатив за ним. Узяв сумки в одну руку, а іншою схопив Глорію за лікоть.
— Пішли, — сказав, і вони зійшли вниз.
Баґсі сидів за кермом великого авто. Він був трохи здивований, але не озвався ні словом. Феннер сів на заднє сидіння разом із Глорією.
— До Нулена. Мерщій!
Баґсі крутнувся на сидінні.
— До Нулена? — уточнив. — Але чому до нього? Послухай-но, тобі не варто їхати до цього хлопця! Він — уже бита карта!
Феннер нахилився вперед.
— Я сказав: до Нулена, — повторив, суворо дивлячись на Баґсі. — Якщо не хочеш, то вимітайся звідси — сяду за кермо сам!
Баґсі ошелешено переводив погляд з Феннера на Глорію.
Нарешті та сказала:
— Рушай-но, сміливцю: цей чолов'яга змушує усіх робити те, що треба йому!
— Добре! — Баґсі кивнув і завів двигун.
Глорія сиділа в кутку машини, мов лагідна овечка. Феннер вдивлявся поверх широких плечей Баґсі в дорогу попереду.
Увесь шлях до Нулена вони подолали мовчки. Уже на під'їздній алеї Глорія заявила:
— Я туди не поїду.
Висловилася так радше зі впертості, ніж сподіваючись, що Феннер на це погодиться. Той широко відчинив дверцята і вийшов сам.
— Тепер виходьте й ви, і то чимшвидше! — нетерпляче звелів.
Було пів на дванадцяту, коли вони зайшли в безлюдний вестибюль казино. У головній залі побачили кубинця в сорочці зі засуканими рукавами, котрий ліниво пилососив підлогу. Коли проходили мимо нього, той звів на них очі, й щелепа йому відвисла. Погляд його зупинився на Глорії, котра сердито зиркнула у відповідь.
— Нулен у себе? — запитав Феннер.
Кубинець вимкнув пилосос і майже ніжно поклав шланг на підлогу.
— Піду погляну.
Феннер заперечно хитнув головою і коротко наказав:
— Ні, залишайся тут.
Перетнувши усю залу, попрямував до Нуленового кабінету. Кубинець протестуюче, але якось мляво заперечив: «Але ж...» і залишився стояти на місці.
Глорія з Баґсі пленталися позаду. Феннер рвучко відчинив двері контори й став на порозі, роздивляючись довкруж. Нулен сидів за столом. І рахував пухку пачку доларових банкнот. Коли уздрів Феннера, обличчя пішло плямами, і він поквапом сховав «зелень» у шухляду.
Детектив спокійно підійшов ближче.
— Це не наліт, — іронічно пояснив. — Лише військова нарада.
Повернувши голову, Феннер звернувся до своїх супутників, які стояли віддалік:
— Підходьте ближче — й зачиніть за собою двері.
Нулен продовжував нерухомо сидіти в кріслі. Побачивши Глорію, він розщепнув комір сорочки, неначе йому забракло повітря. Глорія на нього навіть не глянула. Вона попрямувала до крісла в кінці кабінету та спокійно всілася там. Баґсі зачинив двері й став, опершись об одвірок. Також уникав дивитися на Нулена. У кімнаті зависла напружена тиша.
Нарешті Нулен спромігся запитати:
— То що це все, до біса, означає?
Феннер узяв зі стола одну з Нулленових зеленкуватих сигар, затиснув її зубами та витягнув з коробки сірника. Не менше хвилини пішло на те, щоб неквапно розпалити сигару; тоді відкинув сірник та всівся на край столу.
Нулен зауважив:
— А ти зухвалець, Россе! Я ж казав тобі, що мене не цікавить жодна з твоїх пропозицій. І це залишається в силі.
Глорія рівним голосом пояснила:
— Ніякий він не Росс. Його звати Феннер, і він приватний детектив — з ліцензією.
Феннер поглянув на неї, але вона з невинним виглядом поправила сукню.
Баґсі так і завмер на місці. Його зеленкуваті очі позеленіли ще більше. Лапа Нулена, що потяглася за сигарою, при цих словах Глорії застигла в повітрі. Потому його жирна біла рука, пролетівши, мов шуліка, над коробкою зі сигарами, приземлилася на стосикові промокального паперу.
— Якби ти був не такий тугодум, то до тебе б швидше все доходило, —