Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз

Нулен почав неспокійно м'яти руки.

— Забирайся звідси, — прохрипів. — У мене алергія на приватних детективів.

— У нас із тобою буде спільна робота, — Феннер суворо подивився на товстуна. — Поліцію до цього не залучатиму.

Нулен злісно повторив:

— Забирайся!

Особливо не напружуючись, Феннер поцілив йому в щелепу. Нулен смикнувся, й лише жирні сідниці втримали його від падіння. Феннер зіскочив зі столу і став так, щоб одночасно бачити усіх трьох.

Рука Баґсі полізла у внутрішню кишеню. На його обличчі читалася нерішучість.

Феннер застеріг:

— Не смикайся! Тілько-но порухаєшся, і я прострелю тобі довбешку.

Баґсі висмикнув руку й натомість розгублено почухав нею потилицю.

— Гадаю, мені краще ушитися звідси...

— Якщо ти не повний бовдур, то залишишся, — рівним тоном мовив Фернер. — Карлоса може дуже зацікавити, чим ти так довго займався з детективом.

Баґсі позеленів.

— Я ж не знав, що ти сищик, — в'яло протягнув він.

Феннер хмикнув.

— Розкажи про це Карлосові — мені не треба.

Баґсі повагався і залишився стояти, опершись на одвірок.

Феннер перевів погляд на Нулена, котрий сидів, масуючи щелепу. Його враз полишила уся войовничість.

— Гаразд, — мовив Феннер. — Тож до діла. Тепер ми з тобою спробуємо вибити Карлоса та його банду з міста. Баґсі може перейти на наш бік або повернутися до Карлоса. Мені начхати, що він робитиме. Якщо повернеться, то йому доведеться багато чого пояснювати Карлосу. А якщо залишиться, то отримуватиме щотижня п'ятсот баксів, аж поки ми не завершимо нашу роботу.

Очі Баґсі поспішно проясніли:

— Мене ця сума влаштовує.

Феннер поліз у гаманець, витягнув звідти пачку грошей, зібгав їх у грудку і кинув Баґсі.

— Це тобі для початку.

Нулен мовчки спостерігав за всіма цими маніпуляціями. Феннер знову підійшов до нього і примостився на кінчику стола.

— То як дивишся на те, щоби стати королем цього міста? — запитав він. — А саме ним ти і станеш, якщо трохи попрацюєш зі мною.

— Що від мене необхідно? — запитав Нулен хрипко.

— Збери усіх своїх людей, а ми з Баґсі трохи розворушимо це осине гніздо. Захопимо усі Карлосові човни й наведемо шерех у всіх його закладах. А потім почнемо полювання на нього самого.

Нулен заперечно хитнув головою.

— Я на це не піду.

— Ах ти, горе-стрілець! Наклав у штани з переляку?

— Ніколи не працював з лягавими й не буду.

— Ти мене не зрозумів. Чотири дні тому Карлос відвіз мене у порт і жорстко попрацював зі мною. Мені вдалося втекти. Тож тепер це моя особиста справа, і я не маю наміру залучати до цього поліцію.

Нулен знову хитнув головою.

— У такі ігри не граю.

Феннер розсміявся.

— Що ж, доведеться змусити тебе до цього.

Він зістрибнув зі столу.

— Ти зі мною? — запитав у Баґсі.

Той кивнув.

— Буду тут поблизу, — відповів.

Феннер повернувся до Глорії.

— Підійди-но сюди, лялечко! Спробуймо втрьох умовити цього недоумка.

Глорія підвелася.

— Я також не хочу брати участь у такому.

Феннер осяйно усміхнуся до неї.

— Яка ганьба! — люб'язно мовив, підходячи до неї та беручи її попід руку. — Але ти — не Нулен, і робитимеш те, що я тобі наказуватиму.

Нулен прохрипів:

— Облиш її.

Феннер не звернув на його слова жодної уваги.

— Ходімо, — звелів, і обоє з Глорією вийшли з кімнати, причому вона зробила це неохоче.

На вулиці Феннер сповільнив ходу і сказав Глорії:

— Їдьмо до тебе.

Глорія хитнула головою:

— Я вже казала тобі, що в мене нема свого помешкання.

Феннер посміхнувся.

— То поїдемо туди, де ти тримаєш свій одяг. Твоя вечірня сукня виглядає дивнувато серед білого дня.

Глорія трохи повагалася, потім резюмувала:

— Послухай, я справді не хочу бути замішаною в усю цю історію з Карлосом. Вибач мені, будь ласка!

Феннер грубо заштовхнув її в машину.

— Надто пізно, красуне! — констатував він уже без приязні. — Я не можу дозволити, щоб тебе пристрелили, як куріпку — хто б то не був. Тепер ти просто змушена якийсь час триматися мене.

Вона зітхнула.

— Гаразд. У мене є квартирка недалеко від пірса Губок.

Феннер кивнув Баґсі:

— До пірса Губок, швидко!

Баґсі заліз у машину, і Феннер ступив за ним слідом. Сів поруч із Глорією, поставивши сумки між ногами.

— Незабаром у цьому містечку завариться така каша! — проголосив він. — Можливо, я досягну свого, можливо — ні, але що б зі мною не сталося, Карлос піде першим.

Глорія сказала:

— Мені чомусь здається, що ти дуже не любиш того хлопця; чи, може, помиляюся?

Феннер дивився прямо перед собою, не відводячи погляду від дороги. Очі його були холодні.

— Ти права, — кинув.

За півмилі від пірса Губок стояло, затінене пальмами, невеличке бунгало. Баґсі промчав повз мальовничий парк і різко загальмував перед входом у віллу. Широка веранда, закрита зеленими віконницями, опоясувала будинок; на вікнах також були дерев'яні зелені віконниці.

Феннер вийшов з машини, і Глорія поспішила за ним, на ходу пояснивши Баґсі:

— Гараж позаду будинку.

— У тебе є авто?

— Так, а що?

Феннер поглянув на Баґсі.

— Відвези орендовану машину назад. Будемо їздити на авто цієї красуні. Ми не можемо дозволити собі бути такими марнотратними.

Глорія махнула рукою:

— Мені байдуже.

— А в тебе є прислуга? — запитав Феннер, озираючи будинок.

— Є економка, яка веде господарство.

— Добре. Баґсі поки що допомагатиме їй.

Феннер знову повернувся до Баґсі.

— Отож, відвозь машину і негайно повертайся. Міс Лідлер попередить економку про твій приїзд. Займатимешся хатніми справами, допоки не знадобишся мені. Второпав?

Баґсі знизав плечима:

— Гроші платиш ти, — і хвацько вирулив на під'їзну алею.

Феннер зайшов у бунгало слідом за Глорією. Це було затишне кубельце. Звідкілясь вишмигнула маленька мулатка, і Глорія махнула їй рукою.

— Це — містер Феннер. Він залишиться у нас на якийсь час. Приготуй нам ленч!

Жінка швидко оглянула Феннера. Йому не дуже сподобалась її надто тямуща посмішка, хоча служниця відразу ж вийшла геть.

Глорія відчинила двері наліво.

— Заходь сюди і перепочинь, поки я переодягнуся.

— Із задоволенням! — відповів Феннер і зайшов у кімнату. Там усе було зручним: дивани, а на них великі подушки та крихітні подушечки.