Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз

Клерк уважно перечитав текст і пильно поглянув на Феннера.

У телеграмі було таке:

«Доулен. Контора 1156, Рузвельт-білдінґ, Нью-Йорк.

Повідом як Ґроссет розслідує справу про вбивство Дейлі. Це — терміново. Д. Ф.»

Розплатившись за телеграму, Феннер вийшов і невдовзі був уже в бунгало. Глорія з коктейлями чекала на нього.

Детектив одразу ж попередив:

— Я дуже поспішаю, тож давай вип'ємо та поїмо одночасно.

Глорія подзвонила служниці.

— А куди поспішаєш?

Феннер мило посміхнувся.

— Маю намір зустрітися з твоїм чоловіченьком, — люб'язно пояснив. Йому саме пора позбутися сором'язливості та вступити у гру всерйоз!

Глорія вкотре стенула плечима.

— Навряд чи він тобі допоможе.

Поки вони вечеряли, Феннер мовчав. Заговорив, щойно вони скінчили їсти.

— Послухай-но, мала, це все дуже серйозно. Поки з тими хлопцями не буде покінчено, мусиш залишатися тут — за жодних обставин не полишай своє кубельце. Ти забагато знаєш, а цього цілком достатньо, щоб надовго засадити Тейлера за ґрати. Будь-хто з його банди залюбки переріже тобі горлянку, щойно дізнається, де ти. Тож будь обережною, нікуди не висовуйся.

Глорія хотіла щось заперечити, однак Феннер одразу ж урвав її.

— Ну будь же дорослою, — терпляче попросив, — це не займе в тебе багато часу, однак збереже для чергового бідолахи.

Глорія неохоче буркнула: «Гаразд» і попленталася до дивана. Феннер вийшов на кухню.

Баґсі саме закінчив вечеряти і загравав зі служницею, котра цілковито ігнорувала його.

Феннер попередив:

— Зараз мені треба їхати. Можливо, до ранку повернусь, а, може, й ні.

Баґсі миттю скочив на ноги.

— Принести револьвер? — запитав.

Феннер заперечно хитнув головою і розпорядився:

— Залишайся тут. Твоя справа — охороняти міс Лідлер. Тож не спи, а пильнуй. Хтось може спробувати спекатись її.

Баґсі почав:

— Заради Бога, шефе...

Але Феннер нетерпляче урвав:

— Ти залишишся тут!

Баґсі неспокійно засовався на стільці.

— Та дамочка не потребує захисту. Це мене треба від неї захищати!

— Про що дзявкаєш? Ти ж завжди мріяв про виводок жінок. А вона ж варта двадцятьох, чи не так? — перепитав Феннер і ще до того, як Баґсі встиг відповісти, вийшов з кухні.

* * *

Нулен буркнув:

— Коли я казав тобі триматися подалі звідси, то вважав, що ти зрозумієш...

Феннер кинув перед ним на стіл два папірці.

— Подивися на це.

Нулен узяв папірці, недбало глянув на них і враз знерухомів. Потім перевів погляд на Феннера.

— Ти би краще спалив їх, — великодушно порадив той.

Нулен одразу потягнувся за сірником.

Так вони стояли мовчки, доки попіл хмаркою осідав на підлогу.

— Це ж трохи поліпшило твоє становище, еге ж, Лідлере?

Нулен страшенно зблід. І прохрипів:

— Не називай мене так, чорт забирай!

Феннер спитав:

— Чому Тейлер позичив тобі тих десять «штук»?

— Звідки це в тебе?

— Та... знайшов. І подумав, що, можливо, ти будеш зговірливіший, якщо позбудешся боргів перед Тейлером.

Нулер опустив очі.

— Глорія розбовкала, — сказав стиха, і в голосі його зазвучала погроза.

Феннер заперечливо хитнув головою.

— Цю інформацію мені надала поліція. Послухай, приятелю, пропоную тобі врешті на щось зважитись. Якщо не вступиш у гру на моєму боці, то прихоплю тебе зі собою в Іллінойс. Думаю, вони будуть раді бачити тебе там.

Нулен сів.

— Гадаю, що так, — зітхнув. — То що ти хотів?

Феннер уважно розглядав свої нігті.

— Бажаю розв'язати невеличку війну, — врешті обізвався. — Насамперед маю намір покінчити з бандою Карлоса. Прагну спалити всі їхні човни й отримати Карлоса на блюдечку — як винагороду. А тоді вже можна братися й за Тейлера.

Нулен замислився.

— Його люди — справжні головорізи, — зауважив. — Тож це буде нелегко.

Феннер холодно всміхнувся.

— Захопимо їх усіх зненацька. Розправлятимемося по черзі. Хто в тебе міг би виступити проти Карлоса? Маєш кремезних хлопців?

Нулен кивнув:

— Знаю кількох, які могли б зробити це за відповідну винагороду.

— Добре. Даси їм, скільки попросять. Я зекономив тобі аж десять «штук» — зможеш трохи вділити їм. То чому Тейлер позичив тобі стільки грошей?

Нулен відвів очі убік. Феннер нахилився до нього:

— Послухай, мерзенний боягузе! Якщо не будеш зі мною відвертий, то я видам тебе тій зграї. Кажи все начистоту — і то якнайшвидше!

Нулен відкинувся у кріслі.

— Тейлер не хотів, щоб я давав розлучення Глорії, — мовив неохоче, — отож, він ці гроші позичив, але останнім часом наполягав на тому, щоб я їх віддав.

Феннер хмикнув.

— Ну й свиня ж ти, Нулене, — зауважив, підводячись. — А тепер показуй своїх хлопців.

Той заперечив:

— Цього не обіцяв!

— Якщо продовжуватимеш у такому ж дусі, то я тут таки виб'ю з тебе твої паршиві мізки, — пригрозив Феннер. — Просто забудь про те, що я маю певний стосунок до поліції. Це місто мені й задарма не потрібне. Але хочу викурити звідси Карлоса та його банду й отримаю задоволення, споглядаючи це. Опісля зникну звідси. А ти зможеш тут хоч імператором себе проголосити і робити все, що забажаєш.

Нулен підвівся.

— Гадаю, видатки завеликі, але якщо ти справді маєш на увазі те, про що говорив, то я подумаю, чим тобі підсобити.

Вони вийшли, сіли в машину і через чотири хвилини були вже у більярдній на Дюваль-стріт. Нулен зайшов першим, Феннер — за ним. Бармен кивнув Нулену, і вони через бічний вхід пройшли у залу.

У просторій кімнаті, навколо великого стола, обтягнутого зеленим сукном і тьмяно освітленого двома зеленими лампами, стояло п'ятеро чоловіків. У більярдній було страшенно накурено — хоч сокиру вішай.

Усі вони як за командою поглянули на Нулена та Феннера. Один, поклавши кий у піраміду, вислизнув геть.

Нулен оголосив:

— Маю до вас розмову, хлопці.

Вони підійшли крізь густий тютюновий дим ближче, й обличчя їхні були непроникні, а холодні очі неспокійно бігали. Нулен показав пальцем на детектива.

— Його звати Феннер. У нього є деякі міркування щодо бандитів Карлоса. Він гадає, що пора уже вибити їх з міста.

Усі миттю повернулися до Феннера. Тоді високий худий чолов'яга зі шрамом на підборідді та водянистими жорстокими очима кинув:

— Та що ти кажеш? Гарна ідея! Уже невдовзі ми всі складемо блискучу похоронну процесію!

Феннер спокійно проказав:

— Тож познайом мене з цими