Худий - Дешіл Хеммет
— І, звичайно, вже не станеш цього робити?
— Чому б і ні?
— Бо то брехня. Ми з ним обоє збрехали. Я нічого не знаходила, геть нічого.
— Ми знову повернулися назад, — зауважив я. — І так само я тобі не вірю. Що ж дала наша угода? Ти розумієш мене, я розумію тебе, ніяких кривлянь, ніякої гри.
Вона легенько поплескала мене по руці.
— Гаразд. Я таки знайшла дещо — дрібничку, але не збираюсь про неї розповідати заради порятунку того сучого сина. Ти можеш зрозуміти мої почуття, Ніку. Ти б так само…
— Можливо, — урвав її я, — але в даному випадку мені байдуже. Твій Кріс мені не ворог. І я нічого не виграю, допомагаючи тобі звести на нього наклеп.
Вона зітхнула:
— Я багато над цим міркувала. Боюся, гонораром тебе не зацікавити: тобі вже байдужі мої гроші так само, як і моє прекрасне тіло. Але хіба ти не хочеш допомогти Клайду?
— Це не обов'язково.
Вона розсміялась:
— Не розумію, що ти хочеш цим сказати.
— Я хочу сказати, що, на мою думку, він не потребує допомоги. Які звинувачення проти нього в поліції? Він, ненормальний, був у місті в день убивства Джулії Вулф, яка водила його за носа. Цього, однак, недостатньо для арешту.
Вона знову реготнула:
— А якщо додати мою знахідку?
— Не знаю. Що ти там знайшла? — Спитав я і продовжив, не чекаючи на відповідь, якої не сподівався почути: — Що б то не було, ти сама себе обдуриш, Мімі. Кріса ти можеш на смерть перелякати звинуваченням у двоєженстві. Тож ошелеш його цим. Навіщо тобі…
Вона солодкаво всміхнулась і заперечила:
— Свою знахідку я тримаю про запас, на випадок, якщо він…
— Якщо він виплутається із звинувачення у вбивстві, еге ж? Нічого у тебе не вийде, ласкава пані. Хіба що протримаєш його за гратами три дні. За цей час окружний прокурор опитає його і збере достатньо доказів, аби впевнитись, що це не він убив Джулію і що саме ти збила слідство з пуття, тож коли ти висунеш звинувачення у двоєженстві, окружний прокурор порадить тобі втопитися і не стане притягати його до суду.
— Та він не посміє так повестися, Ніку!
— Ще й як посміє, — запевнив я її. — А якщо дізнається, що ти приховуєш дещо, поставиться до тебе якнайсуворіше.
Вона закусила спідню губу і спитала:
— Ти кажеш щиру правду?
— Я розповідаю, що може статися, якщо окружні прокурори не змінилися з того часу, як я працював.
Вона знову покусала губу.
— Я не хочу його порятунку, — зрештою озвалася вона, — але й не бажаю клопотів на свою голову. — Вона вп'ялася в мене очима. — Якщо ти брешеш, Ніку…
— У тебе нема вибору: або вір, або — ні.
Вона посміхнулась, погладила мене по щоці, поцілувала в губи й підвелася.
— Ох ти ж і пройда! Гаразд, я тобі повірю.
Тоді стала міряти кроками кімнату, очі в неї блищали, обличчя радісно світилося.
— То я покличу Гілда, — запропонував я.
— Ні, зачекай. Хотіла б… спершу почути твою думку щодо знахідки.
— Добре, тільки без кривлянь.
— Ти, певно, вже й тіні власної боїшся, — уїла вона, — заспокойся, я більше тебе не дуритиму.
Я відповів, мовляв, чудово, хай показує те, що хотіла.
— Нас чекають.
Вона обійшла ліжко, наблизилась до стінної шафи, відчинила дверцята, відсунула якийсь одяг убік і запустила руку в шафу.
— Комедія, — проказала вона.
— Комедія? — підхопився я на ноги. — Сто чортів! Гілд муситиме обшукати всю квартиру. — Я рушив до дверей.
— Не будь таким нетерплячим, — проказала вона. — Вже знайшла. — Вона повернулася до мене, стискаючи в руці зіжмаканий носовичок. Коли я наблизився, вона розгорнула носовичок і показала тридюймовий ланцюжок, обірваний з одного боку, а другим прикріплений до маленького золотого ножичка. Носовичок був жіночий, у коричневих плямах.
— То й що? — спитав я.
— Я побачила це в неї в руці, коли мене саму залишили в кімнаті, й, знаючи, що це належить Клайду, сховала.
— Ти певна, що це належить йому?
— Так, — нетерпляче підтвердила вона. — От поглянь-но, тут золоті, срібні й мідні ланки. Він виготовив їх з тих перших металів, що пройшли через винайдене ним плавлення. Кожен, хто хоч трішки його знав, упізнав би цей ланцюжок — іншого такого нема. — Вона повернула боком ножик, щоб я побачив викарбувані на ньому літери К. М. У. — Це його ініціали. Ножика я не бачила раніше, а от ланцюжок мені знайомий. Уайнент носив його протягом довгих років.
— То, значить, ти його добре пам'ятаєш і могла б змалювати із заплющеними очима?
— Безперечно.
— Це твій носовичок?
— Так.
— А плями на ньому від крові?
— Так. Ланцюжок був у неї в руці, звідти й кров. — Вона насупилась. — Чи, може, ти… Ти начебто мені не віриш.
— Не зовсім, — погодився я, — але гадаю, ти вже й себе переконала, що кажеш правду.
Вона тупнула ногою.
— Та ти!.. — Тут вона розреготалась і скинула машкару гніву. — … певно, найприскіпливіший чоловік у світі. Я розповіла достеменно, як було насправді.
— Сподіваюсь. Вже час це зробити. Отже, ти переконана, що Джулія не приходила до тями й нічого не сказала, поки ти лишалася з нею?
— Ти хочеш мене знову розлютити! Звісно, переконана.
— Гаразд, — сказав я. — Зачекай тут. Я покличу Гілда, однак, якщо ти скажеш йому, що Джулія була ще живою, коли тримала цей ланцюжок, він може спитати, чи не накинулась ти на неї, щоб заволодіти річчю.
Вона виторопила очі.
— А що ж мені йому сказати?
Я вийшов геть і зачинив двері.
24
Нора з дещо сонним виглядом розважала у вітальні Гілда з Енді. Уайнентів-дітей не було видно.
— Повний вперед! — сказав я Гілду. — Перші двері ліворуч. Думаю, вона готова до зустрічі.
— Розкололи? — поцікавився він.
Я кивнув.
— Що ви витягли з неї?
— Побачимо, що вдасться вам витягти, і складемо докупи, щоб підсумувати, — запропонував я.
— О'кей. Ходімо, Енді! — Вони поквапилися з кімнати.
— Де Дороті? — запитав я.
Нора позіхнула.
— Я думала, вона разом з вами. Гілберт десь тут. Кілька хвилин тому був у вітальні. Чи довго ми ще тут гайнуватимемо час?
— Не дуже. — Я знову пішов коридором повз спальню Мімі до іншої спальні, двері якої стояли отвором, і зазирнув усередину. Порожньо. Двері навпроти були зачинені. Я постукав.
— Хто там? — почувся голос Дороті.
— Нік, — відповів я і зайшов.
Одягнена, лише без капців, вона лежала на боці на ліжку. Біля неї сидів Гілберт. Губи в Дороті видавалися припухлими, проте це скоріше було від плачу, бо очі її почервоніли. Вана
