Ганнібал - Томас Харріс

— Упаковані в дві валізи, з переліком.

— Я пошлю… Я зайду та заберу їх.

— Ви не зателефонуєте мені спершу, Commendatore? Я вимкну систему безпеки перед вашим приходом, заощаджу ваш час.

Цей чоловік занадто спокійний. А мав би мене боятися, хоч трохи. Просить зателефонувати, попередити про візит.

Комісія поскубла Пацці пір’ячко. З цим він нічого не міг зробити. Тепер його вколола пиха цього чоловіка. Тож він зробив укол у відповідь.

— Докторе Фелл, можна поставити вам особисте питання?

— Якщо цього вимагає ваш обов’язок, Commendatore.

— У вас на тильному боці лівиці досить свіжий шрам.

— А на вашій лівиці — нова обручка. La Vita Nuova?

Доктор Фелл усміхнувся. У нього дрібні зуби, дуже білі. Пацці захопили зненацька, і поки він вирішував, чи варто образитися, доктор Фелл підвів пошрамовану ліву руку й продовжив:

— Синдром запʼясного каналу, Commendatore. Історія — заняття небезпечне.

— Чому ви не вказали синдром запʼясного каналу в анкеті Національної служби охорони здоров’я, коли стали тут працювати?

— Мені здавалося, Commendatore, що варто зауважувати лише про такі травми, за які отримують допомогу з інвалідності. А я не отримую. І я не інвалід.

— То операцію зробили в Бразилії, вашій рідній країні?

— Її робили не в Італії, і від італійського уряду я нічого не отримував, — відповів доктор Фелл, немовби вважав, що дає вичерпну відповідь.

Із зали для нарад вони виходили останніми. Пацці вже дійшов до дверей, коли його покликав доктор Фелл.

— Commendatore Пацці?

Доктор Фелл — чорний силует проти високих вікон. За ним удалині здіймався Дуомо.

— Так?

— У мене склалося враження, що ви Пацці з роду Пацці, правильно?

— Так. Як ви здогадалися?

Пацці вважав, що згадувати інформацію з газетних репортажів — грубо понад усяку міру.

— Ви нагадуєте постать із ронделів Делла Роббіа, що у вашій сімейній капличці в Санта-Кроче.

— А, то Андреа де Пацці, зображений у вигляді Йоанна Хрестителя, — відповів Пацці, відчувши у своєму колючому серці крихту втіхи.

Коли Рінальдо Пацці покинув елегантну постать у залі для нарад, то в нього надовго лишилося враження від надзвичайної незворушності доктора Фелла.

Дуже скоро цих вражень побільшає.

Розділ 20

Тепер, коли невпинний вплив зовнішніх факторів зробив нас нечутливими до розпусти й вульгарності, корисним буде побачити те, що й досі видається химерним. Що й досі може ляснути по ослизлих, морхлих м’язах нашої покірливої свідомості з такою силою, аби привернути нашу увагу.

У Флоренції таким явищем стала виставка під назвою «Знаряддя жаских тортур», і саме тут Рінальдо Пацці побачив доктора Фелла вдруге.

Ця виставка, що зібрала понад двадцять класичних знарядь для катування разом із детальними описами, розташувалася в погрозливому Форті Бельведер, цитаделі Медічі шістнадцятого століття, що охороняє південний мур міста. Експозиція відкрилася для великого, аж неочікувано великого натовпу; від збудження публіка мало не вистрибувала зі штанів.

За початковими планами, виставка мала тривати місяць, але «Знаряддя жаских тортур» протрималися півроку, а кількість відвідувачів рівнялася з показниками музею Уффіці й перевищувала обсяги в галереї Пітті.

Промоутери, двійко таксидермістів-невдах, які колись знайшли спільну мову, поїдаючи потрух оброблених трофеїв, тепер стали мільйонерами й улаштували для свого шоу тріумфальне турне Європою, прибравши на себе нові смокінги.

Здебільшого відвідувачі з’їжджалися з усієї Європи парами й послуговувалися подовженими годинами роботи, аби вервечками тупотіти між двигунів болю й уважно читати однією з чотирьох презентаційних мов про історію походження приладів, а також їх використання. Ілюстрації від Дюрера та інших, разом із сучасною документацією, робили натовп обізнаним із деталями на кшталт тонкощів колесування.

Ось текст, поданий на одній з табличок:

Італійські принци вважали за краще класти жертв на землю й ламати їм кістки за допомогою колеса із залізним обіддям, попередньо підклавши під кінцівки деревини, як показано на малюнку, тоді як у північній Європі був популярний метод, коли жертву прив’язували до колеса, били залізним ломом, а тоді пропускали кінцівки між cпицями навколо колеса, бо ж усі переломи забезпечували необхідну гнучкість, а голову й тулуб розташовували в центрі під галас жертви. Останній метод приносив глядачам більше задоволення, проте міг бути нетривалим, якщо в серце потрапляв шматочок кісткового мозку.

Виставка «Знаряддя жаских тортур» неодмінно приваблювала любителів найгірших вад людського роду. Але сама суть цих вад, справжня асафетида людського духу, ховалася не в залізній діві чи гострому кілкові — Первинна Погань криється в обличчях натовпу.

У півмороку великої кам’яної зали, під освітленими навислими клітками, де колись сиділи приречені на муки голоду, стояв доктор Фелл, знавець бездумного тіста людських облич, тримаючи окуляри пошрамованою рукою, притуливши кінчик дужки до рота, захоплено спостерігаючи за натовпом, що линув повз нього.

Там його побачив Рінальдо Пацці.

Пацці виконував друге дрібне доручення за день. Замість того щоб обідати з дружиною, він пробирався крізь натовп, аби розвісити нове попередження для парочок щодо Флорентійського монстра, якого він так і не зміг упіймати.

Подібні плакати з попередженням висіли на видноті над його власним робочим місцем, куди нові керівники Пацці почепили їх поруч із фотографіями злочинців, яких шукали по всьому світі.

Таксидермісти, які разом сиділи на касі, були раді додати до свого шоу трохи сучасних жахів, але вони попрохали Пацці повісити плакат самотужки, бо жоден із напарників не хотів лишати іншого з готівкою сам на сам. Кілька місцевих жителів упізнали Пацці, з анонімного натовпу почулося шипіння.

Пацці проколов булавками кутики синього плаката з єдиним витрішкуватим оком і почепив його на дошку оголошень біля входу, де він привертав найбільше уваги, а тоді увімкнув над ним лампочку. Пацці спостерігав за парами, що залишали виставку, і бачив, що більшість із них уже впадали в хіть, притискались одне до одного в натовпі, прямуючи до виходу. Пацці не хотілося побачити черговий натюрморт із крові й квітів.

Чого Пацці хотілося, так це поговорити з доктором Феллом — не завадило б забрати речі зниклого куратора, перебуваючи поблизу палаццо Каппоні. Але, коли Пацці відвернувся від дошки оголошень, доктор уже пішов. Не було його й серед натовпу на виході. Лишилася тільки кам’яна стіна, де він стояв під навислою кліткою для уголоджування зі скелетом, що скрутився в позі ембріона, досі благаючи про їжу.

Пацці розлютився. Він проштовхувався крізь натовп, опинився надворі, але доктора так і не знайшов.

Охоронець біля виходу впізнав Пацці й нічого не сказав, коли інспектор переступив через канат і зійшов зі стежки в темряву Форту Бельведер. Він попрямував до парапету, позираючи на північ через Арно.