Ганнібал - Томас Харріс

Професор Річчі, старий шкільний товариш Рінальдо Пацці, стояв у холі перед Салоном і намагався прочхатися від вапняного пилу. Коли він достатньо оклигав, то звів на Пацці мокрі очі.

— La sòlita arringa[51], — мовив Річчі, — як завжди, сперечаються. Ти прийшов у справі зниклого куратора Каппоні? Вони наразі змагаються за його посаду. Сольято хоче прилаштувати на цю роботу свого племінника. А на решту справив враження тимчасовий куратор, якого вони призначили місяць тому, доктор Фелл. Хочуть, аби лишився він.

Пацці покинув товариша ритися в кишенях у пошуках носовичка й увійшов у старовинну залу з золотими ліліями на стелі. Дві стіни закривали захисні плівки, від чого галас трохи приглушувався.

Прибічник кумівства Сольято саме брав слово, і брав його неабияк голосно:

— Кореспонденція Каппоні сягає тринадцятого століття. Скажімо, докторові Феллу потрапить у руки, у його неіталійські руки, записка від самого Данте Аліґ’єрі. Чи він її розпізнає? Я так не думаю. Ви вивчали його середньовічною італійською, і я не заперечуватиму, що та мова надзвичайна. Для straniero[52]. Але чи знайомий він із персоналіями Флоренції до часів Відродження? Я так не думаю. Що, як у бібліотеці Каппоні йому трапиться записка від… від Ґвідо Кавальканті, наприклад? Чи він її розпізнає? Я так не думаю. Не бажаєте висловитися з цього приводу, докторе Фелл?

Рінальдо Пацці обвів поглядом кімнату й не побачив нікого, хто б нагадав йому доктора Фелла, хоча за годину до того він вивчав фотографію цього чоловіка. Він не побачив доктора Фелла тому, що доктор не сидів разом з іншими. Спершу Пацці почув його голос, а тоді вже вгледів.

Доктор Фелл майже нерухомо стояв біля великої бронзової статуї Юдити й Олоферна, спиною до мовця і громади. Він заговорив, не обертаючись, через що було важко збагнути, від якої постаті лунає той голос — від Юдити, що вічно замахувалася мечем над п’яним королем, чи від Олоферна, якого вона схопила за волосся, чи від стрункого й непорушного доктора Фелла, що стояв біля бронзової статуї Донателло. Голос прорізався крізь галас, мов промінь лазера крізь дим, і сварливі чоловіки затихли.

— Кавальканті дав публічну відповідь на перший сонет Данте з «La Vita Nuova»[53], у якому Данте описує свій дивний сон про Беатріче Портінарі, — сказав доктор. — Імовірно, Кавальканті також надавав коментарі приватно. Якщо він писав до Каппоні, то радше звертався до Андреа, який був найосвіченішим із братів.

Доктор Фелл обернувся до громади, не поспішаючи, зробивши паузу, від якої зніяковіли всі, окрім самого доктора.

— Ви знаєте перший сонет Данте, професоре Сольято? Знаєте? Він зачарував Кавальканті і вартий того, щоб ви витратили на нього свій час. Ось уривок:

Було за третю ночі. Ще планета

Спокійне світло кидала з-за хмар.

Як раптом я відчув страшний удар:

Зійшло Кохання, мов лиха прикмета.

Здавалося веселим. На долоні

Моє тримало серце, на руках —

Красуню, заповиту в покривало.

Нараз дало вкусить покірній донні

Палаючого серця, і — о жах! —

Побачив я: Кохання заридало[54].

Послухайте, як він майстерно обходиться з розмовною італійською, яку називав народною vulgari eloquentia:

Allegro mi sembrava Amor tenendo

Meo core in mano, e ne le braccia avea

Madonna involta in un drappo dormendo.

Poi la svegliava, e d’esto core ardendo

Lei paventosa umilmente pascea

Appreso gir lo ne vedea piangendo.

Навіть найсварливіші флорентійці не змогли встояти перед віршем Данте, що відлунював від фресок на стінах чистим тосканським діалектом доктора Фелла. Спочатку прозвучали оплески, потім — розчулена радісна хвала, і громада затвердила доктора Фелла як хазяїна палаццо Каппоні, полишивши Сольято кипіти з гніву. Пацці не зумів розрізнити, чи принесла перемога задоволення доктору, бо той знову повернувся до зібрання спиною. Але Сольято ще не закінчив.

— Якщо він такий знавець Данте, то нехай прочитає про нього лекцію перед Студіоло, — Сольято прошипів цю назву, мов говорив про Інквізицію. — Нехай виступить перед ними extempore[55], наступної п’ятниці, якщо зможе.

Студіоло, назване на честь оздобленого приватного кабінету, було невеличкою безжальною групою гуманітаріїв, які вже знищили цілу низку наукових репутацій і часто зустрічалися в Палаццо Веккіо. Підготовка доповіді перед ними вважалася неабиякою морокою, а виступ перед ними — ризикованою справою. Дядько Сольято повторив свій жест, і свояк Сольято розпочав голосування, результати якого сестра Сольято занесла в протокол. Пропозицію затвердили. Посаду віддали докторові Феллу, проте він мав задовольнити Студіоло, щоб остаточно здобути свій статус.

Члени комісій знайшли нового куратора для палаццо Каппоні, за старим не сумували, тож на питання приниженого Пацці щодо зниклого чоловіка відповідали різко й неуважно. Пацці тримався гідно.

Як і будь-який добрий слідчий, він шукав в обставинах вигоду. Кому зникнення старого куратора зіграло на руку? Зниклий куратор був холостяком, поважним тихим гуманітарієм, вів упорядкований спосіб життя. Мав певні заощадження, але невеликі. Його єдиною цінністю була робота, а з нею — привілей проживання на горищі палаццо Каппоні.

І ось з’явився новий призначений куратор, затверджений комісією після прискіпливого допиту з історії Флоренції та архаїчної італійської. Пацці вивчив заяву доктора Фелла на отримання посади, а також його офіційні довідки від Національної служби охорони здоров’я.

Пацці підійшов до нього, поки члени комісії складали валізи, збираючись додому.

— Докторе Фелл.

— Так, Commendatore[56]?

Новий куратор був маленьким та елегантним. Верхні половини скелець у його окулярах затоновані, а темний одяг покроєний просто чудово, навіть як для Італії.

— Хотів поцікавитися, чи не зустрічалися ви зі своїм попередником?

Антени досвідченого поліцейського налаштувалися на хвилю страху. Пацці уважно роздивлявся доктора Фелла, проте зауважив лише абсолютний спокій.

— Ніколи не зустрічався. Читав кілька його монографій у «Nuova Antologia»[57].

Розмовна тосканська в доктора була така ж бездоганна, як і під час декламування поезії. Якщо й був якийсь акцент, то Пацці його не вловив.

— Мені відомо, що офіцери, які починали це розслідування, обшукали палаццо Каппоні на предмет записки, прощальної або передсмертної, але нічого не знайшли. Якщо ви натрапите на якусь записку серед паперів, особистого характеру, навіть незначущу, ви мені зателефонуєте?

— Звісно, Commendatorе Пацці.

— Його особисті речі досі