Ганнібал - Томас Харріс

Туристи, які в той період відвідували Флоренцію, мають пам’ятати розклеєні всюди плакати, з яких позирало єдине око, попереджаючи парочки про Монстра.

Пацці працював мов одержимий.

Він зв’язався з Відділом поведінкової психології американського ФБР, аби там допомогли створити психологічний портрет убивці, і перечитав усю доступну літературу з ефбеерівських методів профайлінгу.

Він ужив превентивних заходів: інколи на затишних вуличках і цвинтарних закутках для побачень збиралося більше поліцейських, аніж коханців, і вони сиділи попарно в автівках. Офіцерів жіночої статі бракувало. За спекотної погоди парочки чоловіків по черзі вдягали перуки, жертвуючи вусами. Пацці сам подав приклад, зголивши власні.

Монстр був обережним. Він убивав, проте не мав потреби вбивати часто.

Пацці помітив, що протягом останніх років траплялися довгі періоди, коли Монстр узагалі ні на кого не нападав — один із них тягнувся цілих вісім років. Пацці вхопився за цей факт. Він методично й клопітливо домагався організаційної допомоги від усіх агенцій, яких тільки міг залякати, конфіскував у племінника комп’ютер, щоб користуватися ним вкупі з єдиною персоналкою Квестури, і таким чином Пацці створив перелік усіх злочинців північної Італії, чиї строки ув’язнення збігалися з періодами бездіяльності серійного вбивці Il Mostro. У списку було дев’яносто сім осіб.

Пацці позичив швидкий та зручний, хоч і старий «альфа-ромео GTV», що колись належав ув’язненому банківському грабіжнику, і за місяць намотав на машині понад п’ять тисяч кілометрів, щоб особисто зустрітися з дев’яноста чотирма засудженими та опитати їх. Решта вже померли або були недієздатними.

На місцях злочинів майже не було речових доказів, які допомогли б йому скоротити цей список. Зловмисник не лишав ані тілесних рідин, ані відбитків пальців.

На місці вбивства в Імпрунеті знайшли єдину стріляну гільзу. Патрон центрального запалення 22-го калібру «вінчестер-вестерн» із вм’ятинами від екстрактора, що виникають від самозарядного пістолета «кольт», можливо, типу «вудсмен».

Після скоєння всіх злочинів лишалися кулі 22-го калібру з тієї самої зброї. На кулях не було насічок від глушника, проте його використання не можна було виключати.

Пацці, як справжній Пацці, передусім був амбітним, а ще мав молоду гарненьку дружину, у якої дзьобик не затулявся ні на мить. Клопоти стерли дванадцять фунтів[47] із його худорлявої статури. Молодші працівники Квестури потайки відмічали його подібність до мультиплікаційного персонажу Вайла І. Койота[48].

Якісь молоді розумаки встановили на комп’ютер Квестури програму, що трансформувала обличчя Трьох Тенорів[49] на віслюка, свиню та цапа, і Пацці хвилинами вдивлявся в одну з метаморфоз і відчував, як його власне обличчя набуває подоби віслюка.

Вікно лабораторії Квестури увінчане гірляндами з часнику, аби відлякувати злих духів. Після відвідин і прискіпливого допиту останнього підозрюваного Пацці стояв біля того вікна, у відчаї позираючи на занесене пилюкою внутрішнє подвір’я.

Він думав про свою молоду дружину, про її добрі, міцні литки й смужку м’якого волосся, що спускалася з попереку. Він думав про те, як колихаються, здригаються її груди, коли вона чистить зуби, як вона сміється, коли помічає його погляд. Він думав про всі ті речі, які хотів їй подарувати. Уявляв, як вона розгортає подарунки. Він мислив про дружину візуальними образами. Вона була запашною, такою приємною на дотик, але першими в його пам’яті виринали візуальні образи.

Він розмірковував про те, у якому світлі хоче постати в її очах. Звісно, що не в своїй теперішній ролі цапа-відбувайла для преси — головний офіс Квестури розташувався в колишній божевільні, і карикатуристи сповна користувалися цим фактом.

Пацці уявляв, що успіх прийде в результаті натхнення. Він мав пречудову зорову пам’ять і, як багато людей, для котрих головним органом чуття є очі, бачив одкровення, наче проявлення зображення — спершу розмите, а потім дедалі чіткіше. Він міркував у спосіб, яким більшість із нас шукають загублені речі: ми переглядаємо цей образ у своїй голові й порівнюємо з образами, які бачимо, подумки оновлюючи багато разів за хвилину, обертаючи в просторі.

А потім за музеєм Уффіці заклали бомбу з метою дестабілізувати уряд, і вибух ненадовго відвернув увагу громадськості й час Пацці від справи Il Mostro.

Навіть під час роботи над важливою справою з музейною бомбою голову Пацці не покидали образи, створені Il Mostro. Він бачив картини Монстра бічним зором, як коли ми дивимося не на предмет, а десь біля нього, аби розгледіти його в темряві. Особливо трималася в пам’яті парочка, яку зарізали в кузові пікапа в Імпрунеті. Монстр дбайливо виклав тіла, усипав, увінчав квітами та оголив жінці ліву грудь.

Якось по обіді Пацці вийшов із музею Уффіці і вже переходив площу Синьйорії, коли із розкладки з листівками на нього вистрибнув образ.

Не в змозі збагнути, де він уже бачив цю картинку, Пацці зупинився рівно на тому місці, де спалили Савонаролу. Озирнувся, роздивився навколо. Площу заполонили туристи. Пацці відчув, як спиною пробіг холодок. Може, він просто виринув із пам’яті, цей образ, що відволік його увагу. Він повернувся пройденим маршрутом і знайшов його.

Ось воно: маленький, покручений від дощу й засиджений мухами плакат із картиною Ботічеллі «Весна». Оригінал перебував за його спиною, у музеї Уффіці. «Весна». Праворуч — увінчана квітами німфа, ліва грудь оголена, з її рота також струменять квіти, а з лісу до неї тягнеться блідий Зефір.

Ось. Образ мертвої парочки в кузові пікапа, увінчаної квітами, квіти в дівочому роті. Сходиться. Сходиться.

Тут, біля цієї стіни, де звивався, задихаючись, його предок, до Пацці прийшла ідея — оригінал зображення, яке шукав Пацці, образ, який п’ятсот років тому створив Сандро Боттічеллі — той самий художник, який за сорок флоринів намалював повішеного Франческо де Пацці на тлі муру в’язниці Барджелло, з петлею та іншими подробицями. Як Пацці міг ігнорувати натхнення, якщо його джерело було таке смаковите?

Йому треба було десь присісти. На лавочках — жодного вільного місця. Пацці дійшов до того, що показав жетон і став вимагати місце в якогось старого, чиїх милиць, чесно кажучи, не помічав, доки ветеран не підвівся на єдину ногу, дуже голосно й непристойно висловлюючи свою точку зору.

Пацці радів із двох причин. Знайти картину, якою скористався Il Mostro, — це тріумф, але набагато важливішим було те, що Пацці бачив репродукцію «Весни» в когось із підозрюваних злочинців.

Він знав, що пам’ять