Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
«Тужурки» його вже не зачіпали. Вчителі теж. Усе поступово вляглося.
Щовечора «жаб'ятник» шикували на лінійку. Директор, лисий черевань у короткуватих штанях, підсумовував день, розбирав, хто як виконав завдання. «Жаб'ятник» шив матраци для в'язниць, і після уроків усі, крім найменших, займали свої робочі місця в просторому цеху-бараку. Одні складали у форми клоччя, другі зв'язували його, треті нарізали тканину, четверті зшивали її в мішок, п'яті пакували клоччя в матрацні мішки, а ще одні зашивали їх і відносили на склад. Підпилі майстри керували виробничою артіллю і припиняли пустощі замашною мотузякою.
По роботі дітей передавали в руки вихователів, які вели їх на вечерю, а звідти на лінійку. Там викликали з рядів штрафників і лінюхів, які сачкували, і перед строєм словесно їх шпетили. Далі оголошувався розклад на завтра, а відтак жовто-зелена кудлата колона рухалася до своїх спалень. Діти неохоче брязкали тазиками з холодною водою, скидали на табурети костюми і залізали під кусючі сині ковдри з витруєним хлоркою написом «Ноги».
Хлопчачий вихователь на прозвисько Глист, з рідким прилизаним волоссям і чиряками на шкірі, мірно рипів чоботами, поки братія не затихала. Бувало, він виходив на десять-двадцять хвилин і тоді зграя шибеників зривалася з ліжок — у спальні зчинявся такий несусвітний розгардіяш, що дзвеніли кришки відер з водою. Одні стрибали на інших і душили їх, замотували в простирадла, били ремінцями, хлюпали воду під ковдри, мазюкали ваксою, гамселили подушками одні одних, закидали в труси заздалегідь заготовлених жуків і хробаків…
Ця вовтузня чинилася в темній глухій тиші, бо тим, хто пищав і рюмсав, затуляли роти рушниками… Якщо вихователь вривався у спальню й запалював світло раніше, ніж завершувалося побоїще, то каральна акція була неминучою. Ті, кого він устиг помітити, за наказом роздягалися догола і виходили в самих черевиках у коридор. Штрафники шикувалися обличчям до стіни, сплівши руки на потилиці. Глист ішов до своєї комірчини за тоненьким ошкуреним вербовим прутиком.
Світло в коридорі вимикалося, і в тьмавій підсвітці дворового ліхтаря розпочиналася екзекуція. Хлоп'як, котрого штрикав ціпочком Глист, повертався до нього і покаянним речитативом хлипав: «Я такий-то, брудна скотина і невдячна сволота, розгнівав свого любимого вихователя Семена Борисовича Глістера і зараз прошу за це пробачення. Дорогий Семене Борисовичу, даю чесне піонерське слово, що ніколи більше не завдам вам прикрощів і буду сумлінно виконувати всі ваші настанови й побажання».
Глист зі зловтішною посмішкою нахилявся і стьобав прутиком хулігана по члену. Той смикався, скімлив, а вихователь зловісно запитував:
— Будеш таке ще робити?
— Ні.
І знову прутик різко опускався на бідолашну посинілу плоть.
— Будеш?
— Ні-і-і-і!
Наставала черга іншого. Глист нікуди не поспішав. Часу до підйому було вдосталь. Інтернатівець на прізвисько Лисеня ще не потрапляв йому на гачок. Не тому що він не брав участі в нічних побоїщах, а тому що він заздалегідь уловлював кроки за дверима і вчасно опинявся в ліжку. Але він знав, як Глист карає порушників дисципліни. Знав про нього й дещо інше. Діти сором'язливо розповідали про це, та й сам не раз дослухався.
Після таких екзекуцій Глист залишався в спальні, м'яко походжаючи між рядами ліжок, поки дітвора не засинала. А потім тихенько присідав до котрогось. Лисеня чув шарудіння ковдри, сонне бурмотіння хлопця і владний заспокійливий шепіт Глиста. І далі якісь плямкаючі звуки. Останнім часом Глист примощувався все частіше і вибирав завжди інших. Лисеня також готувався до цього.
І не даремно. Якоїсь ночі він почув, як щось м'яко опустилося на табурет. А відтак, скрипнувши, подалися пружини ліжка. А з ними обірвалося і його серце. Уривчасте дихання і запах брудного волосся нависли над ним. Ковдра відгорнулася, і тремтяча рука посунула до нього. Але наткнулася на щось тверде. І відсахнулася, бо тої миті це «щось» вдарило по ній. То була палиця від старого віника. І Лисеня обіруч хряскав нею Глиста по голові, по шиї, по плечах. Продовжував бити навіть після того, як той зашпортався об табурет і впав…
— А ось тепер, миленький, «короїдки» тобі вже точно не уникнути, — бризкав слиною розпашілий директор.
Він мав рацію. І по-своєму він був утішений.
Наступного дня Лисеня посадили в загратовану машину. Поки оформляли папери, підійшов учитель Кук. З незвично сумовитою усмішкою. Простягнув через грати камінець і сказав:
— Це з Голгофи. Коли тобі буде зле, стискай камінець у руці і проси собі сили.
Камінець він згодом загубив. Бо не вірив у каміння. Та й не знав, що таке «Голгофа».
Білий портрет
День послань продовжувався. На мобільний надійшло повідомлення від Кості з Києва. «Детективник Влад розколовся. Через нього якийсь Барак пропонував людей для вилучення органів голландцю і швейцарцю. Ті поки що думають».
Прибіг захеканий Коля. Доповів, що фанерна будка буде готова завтра пополудні. Якщо Коля допомагатиме Олексові. Хлопець поклав на стіл полотняну торбинку:
— А це від баби Лізи.
Він розв'язав її. Там була пляшка з темною рідиною і складений аркуш з учнівського зошита.
— Пошта в цьому місті таки мусить збанкрутувати, — зронив він, розгортаючи листа.
«Милий Олександре. Дозвольте мені вас так називати. Даруйте, що звертаюся до вас заочно. Але в мене вдома розгром. Робота нуртує в три зміни. Майстри носяться зі мною, як із писанкою. Коли в молодості я читала свого улюбленого Бальзака, то заздрила чомусь тим, хто жив на мансардах. Відтепер я теж матиму свою мансарду. Так вони сказали, ваші підлеглі. Вони вас дуже поважають і навіть бояться. Хоча мені ви й не здалися суворим.
З дитинства мене вчили любити людей і допомагати їм. Усе життя я стараюся так робити в міру своїх сил. І ніколи не чекаю віддарунків. Але цей незмірний подарунок, який несподівано звалився на мене завдяки вам, я не знаю як оцінити, як сприйняти… Але ми ще про це поговоримо.
Коли смакували ваш торт, я зателефонувала Марті в Кленове. Вона сказала, що зустрілася в поліклініці зі старшою донькою Міші, про якого ви мене розпитували. Не знаю, чи це ще вас цікавить. Якщо так, Марта може вам дати її адресу.
Дорогий Олександре. Даруйте, що не знаю як вас по батькові… Бережіть себе. Осінь надворі. Укріпляйте імунітет, пийте мою настоянку на прополісі, ехінацеї, хроні та різних ягодах.
