Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Сатана подивився в очі Дітару. Той не жартував. Його впевненість і безстрашність сподобалися Сатані.

– Справедливо. – Помітив полонений. – Ти врятував моє життя сьогодні і зможеш його забрати, чи хоч би спробувати. Я непроти.

– Якщо ти погодився, тоді пора шукати корабель.

Сатана встав на ноги.

– У капітана завжди є корабель – гордо заявив він. – Я не хочу плисти на кориті, яке вибереш ти, тому попливемо на тому, що вибрав я.

– Якщо в тебе вже є корабель, то це нам на руку. – З полегшенням сказав Дітар.

Нарешті все складається. Капітан знайшовся, корабель теж. Він так поспішав врятувати Тарсішу, що витягнув Сатану з лап смерті. Якби він міг, він побіг би по воді на той берег шукати її. Того дня, коли ящери викрали дівчину, вони нажили собі лютого ворога. Дітар не хотів воювати, але заради порятунку коханої, він сам особисто оголосить війну всьому Підземному Світу.

– Як скоро ми зможемо потрапити на той берег? – Запитав чернець.

– Трохи більше доби. – Спокійно відповів Сатана. – І це в кращому випадку.

– Що? – Раптом запанікував чернець. – Я думав, це займе менше часу. – Це ж Підземне море, воно величезне.

Сатана втихомирив своїм поглядом запал ченця.

– Хочеш швидше, навчися літати, а це море переплисти можна тільки за день. В ньому стільки сюрпризів і небезпек, що тобі і не снилося.

– З яких це пір, кілька скель і невеликий шторм стали для тебе небезпекою?– Незадоволено запитав Дітар.

– Скелі і хвилі – це дрібниці, чернець. Ці води приховують істот гірше Сарафа.

Чернець мовчав. Він не міг придумати істоту страшнішу, ніж чотириметровий ящер. Підземний Світ міг дивувати.

На вулиці все стихло. Навіть охорона вирушила до своєї казарми. Агіас встав поряд з Дітаром. Він вже вкотре потрапляв у пригоди зі своїм другом, і кожного разу не міг зрозуміти, як це трапляється. В Дітара був дар. Він міг надихнути і переконати майже будь – яку людину, а його полум'я запалювало всі серця.

Сатана все так само сидів на лаві. Кров на його спині вже запеклася. Синяки виступили на руках від долонь стражників, що його тримали, губа злегка припухнула. Зовні він був жалюгідний, але в середині його неможливо було зламати. Зруйнувавши себе одного разу, ти отримуєш непохитний характер назавжди.

– Ханой недаремно побоюється моря. – Розповідав Сатана. – Він знає про чудовиськ, що живуть в його водах. Я бачив тільки одне, але припускаю, що таких там багато.

Ченці слухали розповідь і уявляли перед собі картину морських пригод Сатани.

– Древні монстри не терплять втручання в свої справи і жорстоко розправляються з цікавими. Багато тих, хто хотів приручити цих тварюк не повернулися, а ті, хто повернулися, просто їх не знайшли. Я зустрівся з ним випадково. Наш корабель відхилився від курсу через сильний шторм, і ми заплили в центральні води. Середина моря вважається найглибшою, і тому цим істотам зручніше жити там. Коли туман розсіявся, і хвиль майже не було, наш корабель виявився на мілині. Я був здивований, що ми сіли на мілину в самому центрі моря. Але тільки потім я побачив, що ми застрягли на спині величезного монстра.

Почувши це, Агіас і Дітар переглянулися. Їх здивуванню не було межі. Очі Агіаса заблищали. Бажання битви спалахнуло в його серці.

– Сутичка з таким чудиськом? – Із завзяттям сказав чернець.

– Битва так, але результат битви… – Помітив Дітар.

– Вихід не такий важливий. Загинути в такому бою – це вже гарна нагорода. – З посмішкою сказав Агіас.

В якийсь момент вони думали, що Сатана їх обманює, але він сам боявся своїх слів, якими описував подію з минулого.

– Воно справді було настільки великим? – Запитав Дітар.

– О, так. – Відповів той. – Ця тварюка була схожа на ящера – рибу. В довжину вона була, як ціла вулиця Агарти. Величезна голова, з гостро витягнутою щелепою, трималася на довгій шиї. Зуби були, як загострені скелі. А очі, наповнені кров'ю. Одна справа побачити таку тварюку, але зовсім інша, коли вона побачить тебе.

– Як ви вижили? – Запитав тихо Дітар.

– А я хіба говорив, що ми вижили? – Уточнив з посмішкою Сатана.

– Кілька матросів померли від страху, побачивши цього монстра. Потім ця тварюка вдарила своїм хвостом по воді, і нас захлеснуло. Нас скинуло з її спини, але хвиля, що піднялася над нами після удару, змила всіх, хто був на палубі. Вижило лише кілька чоловік. Я не пам'ятаю, як все закінчилося, пам'ятаю лише, що опритомнів на напівзруйнованому кораблі з трьома хлопцями, які втратили дар мови. Ми довго потім дрейфували до берега, не маючи провізії і води. Ханой поступає мудро, що не суне свій ніс у це море. Я б вам теж не радив.

Ченці були вражені історією Сатани. Багато битв вони провели в своєму житті, але не морських. Воювати з людьми це одне, але з чудовиськами було зовсім інше. Дітар закрив очі і уявив собі обличчя Тарсіши.

– Ящери, морські чудовиська або Сатана. – Сказав собі чернець. – Це все дрібниці. Я врятую тебе, навіть, якщо доведеться осушити море і вручну перебити всіх цих тварюк.

Розплющивши очі, він побачив Сатану.

– Ти злякався, чернець? – Запитав його капітан.

– Не важливо, яких розмірів супротивник. Перемагає той, хто не здався.

Сатана нічого не відповів на це. Він лише мовчки, попрямував до виходу.

Глава 75

"Перемагають – лише терплячі".

Заповідь Сімдесят п'ята. Кодекс Братства тибетських ченців.

Вітрила, наповнені морським повітрям, несли вперед корабель з ченцями на борту. Розрізаючи хвилі своїм черевом, судно підстрибувало і гойдалося з одного боку в інший. Ніяких прапорів або розпізнавальних знаків у цього корабля не було. Він не належав жодному народу або державі, він належав лише одному капітанові. Високий чоловік, років сорока, стояв біля вікна своєї каюти і уважно спостерігав за тим, що відбувається. Море за вікном було спокійним, що рідко траплялося в його подорожах.

Ще вчора вони покинули береги царства Агарти, і ось вже зараз вони зовсім близько до земель рептилій. Сатана був здивований, що їм так швидко вдалося проплисти цей шлях. Раніше це було важче. Чи то море стало миролюбніше, чи то моряки з везінням.

Тепер в ролі, звичнішій для нього, Сатана почував себе знову в строю. Ні раб, ні полонений і не підсудний. Знову людина. Його зовнішній вигляд більше не викликав такої відрази, як раніше. Навіть обличчя виглядало значно молодшим. Руки були одягнені в