Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Мотузок здавлював руки так сильно, що, здається Сатана глибоко ненависний катові, що її так туго затягнув. Він був з тих полонених, що швидше навіть бажав смерті, але вона з якихось причин від нього тікала. На шибениці не належить посміхатися, але посмішку Сатанаеля не можна було стерти.

Час страти підходив. В голові давно пішов відлік. Помирати – наскільки це погано? Натовп дивився на нього, перешіптуючись. Хтось сміявся і тикав в Сатану пальцем, хтось байдуже спостерігав, а деякі прийшли просто подивитися. Людей зібралося кілька сотень. Жінки намагалися відвести своїх дітей, але хлоп’ят роздирала цікавість. Сам він сидів смирно, не звертаючи уваги на шум роззяв. Його одяг був просякнутий пилом і потім. Недавні плями від їжі і питва, виднілися на порваній сорочці. Волосся було зліплено в грудки.

Воно більше нагадувало густу шерсть, ніж волосся чоловіка. Іноді з натовпу вилітав, який-небудь овоч або камінь, що летів у голову засудженому, але поки що, жодному з них влучити не вдалося.

Ось на дерев'яний поміст ступила нога масивного чоловіка. Скрипучі дошки, трохи не зламалися під вагою ката. Він був високий і череватий, з лисою головою і бородою до пояса. Колір його очей був не зрозумілий. З одного боку він міг здаватися сірим, а з іншого вже зеленим. Все це, тому що його очі були різного кольору. Він піднявся на платформу і притягнув загальну увагу. Трохи відкашлявшись, максимально голосно заговорив:

– За рішенням нового Царя Світу Ханоя Побідоносця, Сатана визнається винним.

Сатана, слухаючи ці слова, ледве стримував сміх. Він підморгував стоячи на колінах і яскраво посміхався жирному судді в коричневому каптані, що сидів навпроти нього, неначе це все гра.

– Не розкрив таємницю знаходження еліксиру безсмертя. – Продовжував кат. – Вступив в змову з ворогом. Зрадив народ Агарти і робив замах на життя Царя Світу.

Поки список його гріхів тривав Сатана демонстративно встав з колін, і сів на землю схрестивши ноги. Він кивав головою на кожне звинувачення, визнаючи свою провину.

– На підставі вищесказаного обвинувачений засуджується до страти через повішення.

Натовп ревів. Всім не терпілося побачити, щоб ноги полоненого засмикалися, як тільки підлога під ним провалиться. Кат спустився за полоненим, що сидів на землі. Він взяв його за сорочку і спробував підняти, але Сатана продовжував сидіти, схрестивши ноги. Тоді він окликнув стражників і вони допомогли йому занести Сатану на дерев'яну платформу. Лише вгорі вдалося поставити його на ноги. Полонений, як і раніше посміхався, отримуючи задоволення від своїх ігор. Кат накинув на нього петлю і сказав:

– Тобі, негідний злочинець, надається єдине великодушне право на останнє слово.

– Ооо.– Протягнув Сатана. Полонений облизнувся, ніби перед ним поставили смажене курча.

Його очі були неймовірно яскраві, а посмішка так незвично для тьмяного міста оголяла зуби. Розім'явши свій рот, він заговорив:

– Шановні… – Почав своє звернення Сатана, але потім різко обернувся до ката і поставив питання.

– В мене є слово або два? Чи я можу сказати промову, а може одну смішну історію?

Кат, стримуючи злість і нетерпіння, зробив глибокий вдих. Він би придушив його прямо зараз власними руками, але порядку треба було дотримуватися.

– Кажи, що хочеш, та швидше. – Гаркнув він.

– Ой, пробач. Я швидко. – Ввічливо сказав Сатана і обернувся до натовпу.

– Дорогі друзі. Як ви не старайтеся, але сьогодні я не помру. Я дуже радий бути тут з вами, але в мене заплановані інші справи.

Він зробив паузу, оглянув натовп і покрокував у бік сходинок, але мотузок на шиї не дав йому далеко піти.

Весь цей час через натовп пробирався чернець. Він розштовхував всіх на своєму шляху. Дітар йшов, крізь людей, що сваряться, до самого центру їх уваги, до Сатани. Він з'явився якраз в потрібний момент.

– Стривайте. – Крикнув чернець.

Варта звернула на нього увагу, а кат підійшов трохи ближче.

– Чому ви хочете його вбити?

– Такий наказ. – Відповів кат і вже збирався повернутися до свого місця.

Дітару вже було звично бачити Сатану таким гордим.

– Ти знаєш правду, за що мене насправді хтять вбити. – Крикнув Сатана Дітару.

Ченцеві треба було діяти швидко, інакше його єдиного капітана повісять.

– Ануш? – Припустив Дітар. – Де еліксир? Хіба за це можна страчувати?

Сатана плюнув на Дітара, і чернець зробив крок убік. Той реготав.

Натовп почав гудіти голосніше. Кат не розумів, що відбувається і лише дивився на людей. Всі хотіли бачити страту, але Дітар затягував цю процедуру.

– Так чому ж ви його збираєтеся повісити. – Продовжував запитувати чернець ката, а той лише знизував плечима і говорив одну і ту ж фразу.

– Ну, такий перший наказ Ханоя Побідоносця.

Є наказ – треба виконувати. Чернець швидко забіг на платформу і, підійшовши до судді, поклав руку на його стіл.

– Я, тільки що від Ханоя. Він прислав мене зупинити страту.

Натовп гудів від невдоволення. Шум ставав все сильніше і деякі чоловіки вже намагалися протиснутися вперед, щоб самим повісити зрадника.

– Стратити їх обох. – Вигукували люди. – Раніше потрібно було розбиратися.

Ні Дітар, ні Сатана, ні кат не звертали на них увагу. Лише стражникам довелося почати стримувати людей, не підпускаючи їх ближче.

– Ханой переглянув вирок. – Продовжував говорити Дітар. – Він прийняв рішення замінити повішення, на двадцять ударів батога.

Суддя закивав головою. Розбиратися тут було ні в чому. Він обернувся до ката і махнув рукою. Той швидко вибрав найміцніший і жорсткіший батіг.

– Це не зовсім те, чого я чекав. – Сказав Сатана, поглядаючи на ченця. – Може ти постараєшся трохи краще?

Дітар нічого не відповів. Кат підійшов до Сатани, стянув з його шиї петлю, опустив його на коліна. Двоє стражників розірвали сорочку на його спині і схопили його руки. Кат завдав першого удару. Шкіряний кінець довгого хлиста розітнув шкіру. Кров знову з'явилася на його тілі. Сатана стиснув зуби від болю. Кат почав швидко завдавати наступних ударів. Другий, третій. Удари були чутні всім присутнім. Очі Сатани божеволіли ще сильніше. Зараз він бився, як спійманий в капкан вовк, гарчавши на ката і на натовп.

Нарешті посмішка сповзла з його обличчя. Площа тріумфувала від того, що з полоненого все ж вийшло вибити сміх.

– Сволота! – Крикнув Сатана і спробував вдарити ногами ката.

Той же, із злістю продовжував бити по поцяткованій рубцями і ранами спині. Крик Сатани намагався