Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Свої найпохмуріші часи життя я переживав в повній самотності. – Відповів Цар Світу.

Чернець згадав про те, що сталося перед тим, як він потрапив у туман і помінявся в обличчі.

– Скільки часу минуло?

– Менше дня, я відразу попрямував за вашим кораблем.

– Чому ти був такий впевнений, що я встигну врятувати Сатану і, тим більше, що він погодиться плисти? – Знову здивувався чернець.

Ханой посміхнувся:

– Мені потрібний був капітан, і він у мене був. Сатана провів нас через Підземне море. Мені б він точно відмовив, а ти впорався. Я своїх ніколи не кидаю.

– Ви б і не дали йому померти, одже, кат чекав коли я його зупиню?

– Звичайно. А за удари батога – особлива вдячність. Кат би і так його відпустив.

– Старі борги. – Пробурмотів чернець. – Тарсіша була на його кораблі!

– Я це теж знаю. Нічого не відбувається без мого відома. Я рад, що все сталося саме так, як сталося.

Настала пауза. Дітар мовчав. Він відчував, що його використали і ризикували Тарсішею заради особистих амбіцій.

– Сатана і Ханой. – Подумав чернець. – Вони один одного варті.

– Ти хочеш мені щось сказати?

Дітар видихнув:

– Накажіть кораблям остерігатися туману. Він міняє хід часу.

– Хмм… – Зазвучало з вуст Царя. – То "Хуві" – це туман?

– Я не знаю. Вірити небилицям Сатани або ні, вирішувати вам. "Хуві" це чи ні, але цей туман небезпечний.

– Чому ти був на кораблі один? – Раптом запитав його Ханой.

– Сатана! – Лише відповів чернець.

Ханой злегка посміхнувся і кивнув головою.

– Я потрапив в цей туман і мій час не змінився. Але він змінився на березі! Залишилося тепер дізнатися, скільки часу пройшло там. – Сказав Дітар, показуючи рукою на берег.

Ханой вдивлявся в берег, що наближався. Спалахи вогню освітлювали повітря над скелями.

– Що ж там відбувається? – Роздумував Ханой.

– Агіас і ченці вже давно там. – Сказав Дітар, неначе прочитав думки командира.

– Що ж, тоді треба їм допомогти. – Відповів Ханой і віддав наказ готуватися до висадки.

– Передусім, потрібно скласти подальший план дій.

– Це зробимо по прибуттю. Якщо ти кажеш, що туман такий небезпечний, то думаю, не варто затримуватися на воді.

Безліч воїнів веслували до суші. Шум ударів весел об воду заглушав звук моря. Вони, як зграя ворон, летіли до своєї здобичі. Солдати відпливали від кораблів, тоді як перші шлюпки вже добиралися берега. Все море, видиме з берега, було заповнене воїнами Агарти. Човни, один за одним, підпливали до берега, обминаючи скелі, що стирчали з води, і вивантажували солдатів на і так заповнений берег. Темний пісок був втоптаний важкими чоботами моряків. Свої шлюпки вони витягували на сушу і складали одна на одну, щоб звільнити місце для причалу.

Ханой і Дітар були в числі перших, що ступили на землю рептилій, після ченців і Сатани. Загони Ханоя швидко оглянули найближчі зарості джунглів на наявність засідок чи слідів пасток, але все виявилося чисто.

Коли велика частина людей вже була на березі, Ханой дістав карту і розстелив її на плоскому зрізі каменю.

– Зараз ми тут. – Показав пальцем командир. – Відомостей про цю місцевість не так вже і багато, тому карта досить приблизна.

Солдати збиралися навколо нього і уважно слухали. Шум метушливих моряків, що тягнули з моря свої човни їм ніяк, не заважав. Людей ставало все більше.

– Першочергове завдання – розвідати місцевість. – Продовжував Ханой. – Ми на території ворога, а значить перевага на їх стороні.

– Треба знайти Агіаса і ченців. – Сказав Дітар. – Ми втратили час. Можливо вже йде бій.

– Бій з ящерами складно вести так довго. Якщо це був невеликий загін, то навряд чи ми знайдемо навіть їх тіла. – Підтримав його інший солдат. – Скільки їх було?

– Було півтора десятка ченців і десь десяток людей Сатани. – Відповів Дітар.

Солдати зробили сумні обличчя. Їх вигляд видавав їх думки, і чернець це помітив.

– Один тільки Агіас коштує вашої половини! – Різко сказав Дітар. – Недооцінюйте сили моїх друзів, вони живі і я в цьому впевнений.

Голос ченця звучав переконливо, але солдати насилу могли повірити, що двадцять чоловік витримають бій з армією Сарафа.

– Вважатимемо, що вони живи. – Сказав Ханой на захист Дітара. – Ми їх шукатимемо, але якщо це буде безуспішно… – Він зробив паузу і його голос зазвучав тихіше. – Якщо ні, то просто підемо далі.

Дітар нічого не сказав. Стан справ не дозволяв проявляти слабкість духу. Війна вимагає жертв і смерть близьких не має бути причиною поразки.

– Поселення рептилій знаходиться за цим хребтом – він перевів свій палець вище по карті і зупинив його на невеликому візерунку в плані міста. – Тут ми зустрінемо активний опір, тому важливо зайти зі всіх флангів, щоб взяти їх в кільце.

Солдати, яким було видно карту, і що вона зображувала, кивали головою, погоджуючись зі словами командира. Ті, хто стояв позаду, могли лише чути те, про що говорить Ханой.

– Ящери дуже сильні, вони б'ються грубим загостреним металом і завжди атакують в лоб.

– Але їх розміри вражають. Три метри проти моїх двох, а то і менше. – Говорив матрос.

– Якщо ти боїшся загинути, то пливи назад. – Відповів йому Ханой.

Всі навкруги мовчали. Ханой піднявся на камінь, щоб його було видно зі всіх боків.

– Ми пливли сюди, щоб наші рідні не пізнали того, що пізнаємо тут ми. Для того, щоб на нашому березі, не пролилася жодна крапля крові. Ми помремо тут і тут же поховаємо рептилій. Ви будете героями, але багато героями посмертно. Готові, піти на це?

– Дааа! – Зазвучало в натовпі.

– Готові, стояти до кінця?

– Дааа! – Знову кричали воїни.

– Тоді я битимуся з вами до останнього. Поки останній з вас зможе тримати меч, я свій не опущу. Ми будемо битися разом і разом отримаємо перемогу.

Ханой зістрибнув з каменю і кругом пролунав солдатський шум. Воїни стукали зброєю, сурмили в ріг і вигукували військовий клич.

– Ханой Побідоносець принесе нам ще одну перемогу. В нього немає страху, тобто і у нас його теж нема.

Воїни Ханоя пробираючись крізь зарості джунглів, прорубували собі шлях вперед. Дерева та кущі спліталися між собою в щільну зелену стіну, і рухатися було складно. Кілька годин руху в напрямку до поселення ящерів привели їх до першої знахідки. Чотири тіла ящерів лежали в купі накриті широкими пальмовими листами. Швидше за все, це був один із загонів розвідників, які стежили за берегом. Недалеко звідси, у рептилій була шахта, по здобичі сировини