Худий - Дешіл Хеммет
— То що з цього випливає?
— Передусім якщо Йоргенсен утік з міста, а я гадаю, так воно і є, й якщо кулі випущено з того пістолета, з якого було вбито Джулію Вулф, а це теж вірогідно, то поліція легко може звинуватити його в співучасті.
— Якби ти справді був гарним детективом, то при бажанні розтлумачив би мені все доступніше. — Вона знову повернулася до головоломки. — Ти що, збираєшся знову поїхати до Мімі?
— Не знаю. Слухай, давай облишимо на час ту жирунку і спокійно пообідаємо.
Задзвонив телефон — я сказав, що візьму трубку. Це була Дороті Уайнент.
— Алло! Нік?
— Власною персоною. Здрастуй, Дороті.
— Гіл прийшов до тітки й спитав про відому вам справу, теж я хочу сказати, що це я взяла, аби завадити Гілу стати морфіністом.
— І що ти з цим зробила? — поцікавився я.
— Він примусив мене повернути, не повіривши. Але слово честі, я взяла тільки заради нього.
— Я тобі вірю.
— Тоді скажіть, про це Гілові. Якщо ви мені вірите, він також повірить, бо вважає: ви знаєтесь на цих справах як ніхто.
— Скажу, як тільки його побачу, — пообіцяв я.
Вона помовчала, потім спитала:
— Як там Нора?
— Виглядає начебто непогано. Хочеш з нею поговорити?
— Так, звичайно, але я б ще хотіла дещо у вас спитати. Чи… мати говорила щось про мене, коли ви сьогодні були в неї?
— Начебто ні. А що?
— А Гіл?
— Лише про морфій.
— Ви певні?
— Абсолютно, — запевнив я. — А що?
— Та так, нічого… якщо ви певні. Дурниця.
— Гаразд. Зараз покличу Нору. — Я вийшов до вітальні. — Дороті хоче поговорити з тобою. Тільки не запрошуй її на обід.
Коли Нора повернулась після телефонної розмови, вигляд у неї був таємничий.
— Ну що ще? — поцікавився я.
— Нічого. «Як ваші справи» і таке інше.
— Якщо ти брешеш дідусеві, — погрозив я, — господь тебе покарає.
Ми пообідали в китайському ресторані на П'ятдесят восьмій стріт, а тоді я дозволив Норі ублагати мене сходити-таки до Еджів.
Хелсі Едж був високий худорлявий чоловік п'ятдесяти з гаком років з гостреньким жовтуватим обличчям і лисою, як коліно, головою. Він казав жартома про себе: «цвинтарний крадій за фахом і уподобанням» — один-єдиний його жарт, якщо це можна так назвати, маючи на увазі свою професію археолога і пишаючись колекцією бойових сокир. Зрештою, його можна було терпіти, спокійно сприйнявши рідкісну необхідність оглянути арсенал зброї — кам'яні сокири, мідні, бронзові, двоклинкові, грановані, багатокутні, зубчасті, сокири-молотки, сокири-тесла, месопотамські, угорські, скандінавські — і всі трохи вже не порох. Відразу викликала його дружина. Ім'я в неї було Леда, проте чоловік звав її Тіп. Крихітна і якась наче вся сіра — волосся, очі, шкіра — вона не сідала, а ніби вмощувалась на сідало й схиляла голову набік. Нора вважала, що вона вистрибнула із стародавньої могили, яку одного разу розкопав Едж, а Маргот Іннз називала її вголос карлицею. Тіп якось мені сказала, що, на її думку, вся література понад двадцятирічної давнини мертва, бо не містить у собі психіатрії. Мешкали Еджі в симпатичному старому триповерховому будинку в кінці Грінвіч-віллідж, і випивка завжди в них була відмінною.
Коли ми прийшли, у Еджів зібралося вже чимало гостей. Тіп представила нас незнайомим, а тоді затисла мене в куток.
— Чому ти мені не сказав, що ті люди, які були у вас на різдво, замішані в таємничому вбивстві? — спитала вона, так нахиливши голову ліворуч, що аж притислася вухом до плеча.
— Мені про це нічого не відомо. Окрім того, які можуть бути таємничі вбивства в наш час?
Тепер вона схилила голову в правий бік.
— Ти навіть не сказав, що взяв справу.
— Що зробив? А, розумію. Ні, не брав і не збираюсь. Моє поранення якнайкраще доводить, що я сторонній спостерігач.
— Тобі дошкуляє рана?
— Свербить. Забув сьогодні перевдягтися.
— Нора дуже злякалась?
— О, не менше за мене і того хлопця, що стріляв. А от і Хелсі! Я ще з ним не вітався.
Коли я ступив убік, щоб ушитися, Тіп повідомила:
— Гаррісон пообіцяв прийти сьогодні з дочкою Уайнента.
Я перекинувся кількома фразами з Еджем — головним чином про ділянку, яку він собі придбав у Пенсільванії, потім розшукав склянку з питвом і слухав, як Ларрі Кроулі та Філ Теймз обмінювались соромітницькими анекдотами, доки до нас підійшла якась жінка й запитала у Філа, який викладав у Колумбійському університеті, щось про технократію — того тижня саме це було темою розмов. Ми з Ларрі відійшли в куток, де сиділа Нора.
— Будь обережний, — попередила вона. — Карлиця аж казиться, щоб випитати таємницю вбивства Джулії Вулф.
— Хай їй це викладе Дороті, — зазначив я. — Вона прийде з Квіном.
— Знаю.
— Схоже, він по вуха втюрився в дівчисько? — докинув Ларрі. — Він казав мені, що розлучиться з Еліс і одружиться на ній.
— Бідна Еліс, — поспівчувала Нора, яка її не терпіла.
— Це як подивитись, — зауважив Ларрі. Йому Еліс подобалась. — Я вчора бачив того молодика, що одружився на матері дівчиська. Ну, ви знаєте — того довгого, з яким я у вас познайомився.
— Йоргенсена?
— Точно. Він виходив з ломбарду на розі Шостої авеню і Сорокової стріт.
— Ти розмовляв з ним?
— Я був у таксі. До того ж пристойніше зробити вигляд, що ти не помітив людини, коли вона виходить з ломбарду.
Цієї миті Тіп просичала «Тс-тс!», звертаючись до усіх, і Леві Оскент заграв на фортепіано. Під час його виступу з'явилися Квін з Дороті. Квін був п'яний як чіп, а Дороті розпашіла наче в жару.
Вона підступилась до мене і прошепотіла:
— Я хочу піти, коли й ви з Норою.
— На сніданок тебе тут не залишать, — відказав я.
— Тс-тс! — просичала Тіп у мій бік.
Якийсь час ми слухали музику. Дороті посовалась біля мене і знову зашепотіла:
— Гіл сказав, що ви пізніше зазирнете до мами.
— Не знаю.
Похитуючись, до нас підійшов Квін.
— Привіт, хлопче! Привіт, Норо! Ти йому переказала?
— Ш-ш-ш! — просичала Тіп до нього.
Він не звернув на неї уваги. Решта гостей теж почулися вільніше і загомоніли.
— Чуєш, старий, у тебе гроші в сан-франціському банку «Голден гейт траст», еге ж?
— Є трохи.
— Знімай швидше. Я почув сьогодні, що він от-от лусне.
— Гаразд. В мене там крапля.
— Он як? Де ж ти ховаєш решту?
— Як і французи, переводжу в золото.
Він урочисто похитав головою.
— Такі, як ти, пустять нашу країну з торбами.
— Такі, як я, не живуть за її
