Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна - Гілберт Кійт Честертон

послухати вас, то виходить, що людина, яка у понеділок була скнарою, у вівторок перетвориться у марнотратника. Ви кажете мені, що цей чоловік упродовж тривалого часу лестощами виманював гроші у бідних жінок; що він у кращому випадку використовував наркотики, а в гіршому — отруту; що він перетворився у підлого лихваря і спокійнісінько обдурює мирних мешканців. Мені доведеться повірити, що все це — правда. Та я скажу вам, чого він не міг зробити. Він не міг взяти штурмом стіну з гострими виступами і озброєним охоронцем нагорі. Він не міг власною рукою написати на стіні, що це він вбив охоронця. Він не міг затриматися лише для того, щоб залишити таке самовиправдання. Він би не переконував, що у нього не було нічого проти того бідолахи, охоронця. Він не назвав би маєтку багатої особи, яку має намір убити. Він ніколи не написав би своїх ініціялів людською кров’ю. Боже милостивий! Ви що, не бачите, що тут зовсім инший характер, і в доброму, і в поганому? Ви анітрохи не подібні на мене, у вас, певно, немає жодних вад і недоліків.

Вражений американець вже відкрив рота, щоб заперечити, та саме в цю мить у двері його кабінету загримали настільки безцеремонно, що й годі уявити щось подібне.

Двері відчинилися. Ще кілька секунд до цього Грейвуд Ашер схилявся до думки, що отець Бравн, можливо, божевільний. Потім він почав думати, чи він, бува, сам не збожеволів. До кабінету увірвався чоловік у брудному лахмітті, він навіть не зняв обшарпаного, капелюха, який з’їхав йому на одне око. А очі у нього виблискували, наче у тигра. Решту обличчя не було видно, воно було сховане за скуйовдженими бакенбардами і жалюгідним червоним шарфом. Містер Ашер навіть гордився тим, що у своєму штаті знає всіх найбрутальніших суб’єктів, та цього страхопуда, подібного на бабуїна, він бачив уперше. До того ж, ніколи за усе його шановане, вчене життя такий тип, як оцей, не починав розмову першим.

— Слухай сюди, стариган Ашер! — почав кричати незнайомець у червоному шарфі. — 3 мене досить! Вистачить грати зі мною у хованки, я тобі не дурник! Залиш у спокої моїх гостей, а то я швидко припиню цю забаву. Давай його сюди, швидко, або добряче пошкодуєш. Ти пам’ятай, у мене є зв’язки.

Видатний Ашер дивився на цього дикуна зі здивування, котре просто витіснило всі инші емоції. Виглядало на те, що через шок він втратив і слух. Врешті-решт, він простягнув руку, взяв дзвіночок і почав ним несамовито трясти. Дзвінок ще не затих, коли почувся м’який і виразний голос отця Бравна:

— Я хотів би дещо запропонувати, — почав він, — та це може видаватися вам дещо дивним. Я не знаю цього джентльмена, але… але, здається, я його знаю. А ви його знаєте, дуже добре знаєте, але… але водночас ви його зовсім не знаєте. Ось. Звучить парадоксально, я знаю.

— Здається, світ перекинувся догори дригом, — промовив Ашер, і відкинувся на спинку свого зручного крісла.

— Слухай сюди, — знову загорлав незнайомець, гримнувши кулаком по столі, та в його голосі, від якого аж дрижали стіни, з’явилася якась м’якість і втихомирення. — Я ж по-доброму прошу. Мені ж…

— Ти, до біса, хто такий?! — пронизливо заверещав Ашер, раптово зірвавшись з крісла.

— Гадаю, цього чоловіка звати Тод, — промовив священик і взяв зі столу газетну вирізку. — Ви не надто уважно читали світські новини, — продовжував він і почав монотонно читати, — «нова вигадка… ховається… у золотих душах безжурних патріархів нашого міста, та публіка подейкує про чарівну пародію на манери і звичаї нашого міста… Сьогодні увечері в маєтку „Ставок Пілігрима“ відбувся „Обід злидарів“. Зник один із гостей. Містер Айртон Тод — добрий господар і настільки поспішав на допомогу, що забув зняти маскарадний костюм».

— І що ви хочете цим сказати?

— Я хочу сказати, що це чоловік у смішному, обшарпаному одязі, який біг зораними полями. Так-так, це той, кого ви бачили. Може, буде краще, коли ви запитаєте у нього особисто? Він, напевно, хоче чимшвидше повернутися до свого шампанського, яке залишив, щойно побачив каторжника зі зброєю.

— Ви це серйозно? — запитав Ашер.

— Містере Ашер, пригадайте, — спокійно сказав отець Бравн, — ви стверджували, що ваш прилад не може помилятися; у певному розумінні, він справді не помилився. Але помилився инший «прилад», який керував ним. Ви подумали, що цей чоловік почав хвилюватися, коли побачив, як ви написали слово, подібне на прізвище лорда, тому що він його вбив. А насправді його пульс пришвидшився тому, що він і є тим самим лордом.

— То якого біса він так і не сказав? — запитав Ашер.

— Він подумав, що аристократові не пасує панікувати, — відповів священик, — і тому вирішив приховати своє ім’я. Потім він хотів зізнатися, та тут, — і отець Бравн почав розглядати своє взуття, — жінка назвала инше його ім’я.

— Ви розумієте, що кажете? То що ж, лорд — це і є махляр Дейвіс?

Священик подивився на Ашера доволі серйозно, а водночас його обличчя було загадковим і непроникним.

— Я нічого про це не говорив, — сказав він. — Висновки ви зробите самі. У вашій газеті написано, що свій титул він отримав нещодавно, але газети, як відомо, не надто надійне джерело інформації. Там також було написано, що в юності він жив у Штатах; однак багато що в цій історії видається дивним. Дейвіс і Фелконрі — добрячі боягузи, але таких, як вони, — багато. Та я не хочу нав’язувати вам свою думку. Я ось що думаю, — задумливо і м’яко продовжував священик, — я думаю, що ви, американці, надто скромні. І ви ідеалізуєте англійських аристократів, хоча б тому, що вважаєте їх якимись особливими. Ви побачите якогось вихованого англійця у смокінгу і відразу уявляєте, що він засідає у Палаті лордів. Ви не берете до уваги нашої національної наполегливости і завзяття. Багато хто з впливових дворян піднялися на цей щабель зовсім недавно, але…

— Так, досить! — вигукнув Грейвуд Ашер, заломивши худі руки, а на обличчі отця Бравна з’явилася іронічна посмішка.

— Вистачить теревенити з цим безумним! — брутально вигукнув Тод. — Де мій знайомий?

Наступного ранку в кабінеті Ашера знову з’явився скромний отець Бравн. Він приніс нову вирізку з газети.

— Здається, ви не надто полюбляєте світські плітки, — промовив він, — та це може вас зацікавити.

Ашер прочитав заголовок: «Веселий інцидент поблизу „Ставка Пілігрима“: заблукали гості Витівника Тода». Далі було написано: «Минулої ночі біля гаража Вілкінсона стався кумедний випадок. Поліція звернула увагу на чоловіка у в’язничному одязі, який спокійно сідав за кермо