Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна - Гілберт Кійт Честертон

Ось як все виглядає, враховуючи те, що Раян мав намір вбити Тода на «Ставку Пілігрима». Так мені принаймні видавалося, поки инше маленьке відкриття не пробудило у мені детектива. Коли я наказав взяти під варту свого полоненого, то підняв свій ціпок і пішов прогулятися околицею. Коли я минув два чи три повороти, то опинився біля бічного входу до маєтку Тода, якраз неподалік ставка чи озерця, котре й дало назву його маєткові. Це було дві години тому, близько сьомої. Місяць світив ясніше, і довгі пасма місячного світла ніби лежали на поверхні озера, оточеного болотистими берегами, де, якщо вірити легенді, наші предки топили відьом. Я не пам’ятаю подробиць легенди; та ви, певно, знаєте, про яке місце я говорю, — це на північ від будинку, у напрямку до нетрів. Там ще ростуть два покручені дерева, подібні на зморщені гриби. Так ось, я стояв і дивився на озеро, ніби вкрите імлою, і раптом мені здалося, що від будинку до озера рухається чоловік, але відстань була надто великою, імла — надто густою, і я не був цілком упевнений у тому, що побачив, вже не згадуючи про деталі. Крім того, мою увагу привернуло щось, що відбувалося набагато ближче. Я присів позаду паркану, який був розташований на віддалі приблизно двісті ярдів від великого особняка. На щастя, у паркані були щілини, вони були ніби спеціяльно зроблені для того, щоб підглядати. У лівому крилі будинку відчинилися двері, і в слабкому місячному світлі я побачив людську постать, у щось закутану. Особа нахилилася вперед, напевно, вдивлялася у темноту. Потім двері позаду цієї людини зачинилися, і я помітив, що вона несе в руці ліхтар, та він світить дуже тьмяно. Це була жінка в обшарпаному плащі, напевно, вона одягнулася так, щоб її не впізнали. Було щось дуже дивне і в її одязі, і в тому, що вона маскується, адже вона вийшла з заможного будинку. Потім вона почала поволі сходити садовою стежкою, і ярдів п’ятдесят від мене зупинилася, ось. А потім вона підняла ліхтар над головою і тричі хитнула ним, подаючи якийсь сигнал. Коли вдруге хитнула ліхтарем, він освітив її обличчя, і я впізнав цю жінку. Вона була неприродно бліда, на голові якась плебейська хустина, та я впевнений — це була Етта Тод, донька мільйонера.

Намагаючись бути непомітною, вона повернулася у будинок. Я хотів було перелізти через огорожу, щоб побачити, що буде далі, та зрозумів, що моя цікавість спокушає мене на негідний вчинок. Зрештою, у мене були всі необхідні докази. Я вирішив повернутися у свій кабінет, та раптом почув шум. На котромусь поверсі відчинилося вікно, і хтось несамовитим голосом питав, де лорд Фелконрі, якого ніяк не можуть знайти у будинку. Я впізнав цей голос. Я часто чув його на політичних зборах і на засіданні директорів. Це був голос Айртона Тода. До вікон унизу підбігли якісь люди, вони відповіли, що годину тому лорд Фелконрі пішов на прогулянку до озера і досі не повернувся. Тоді Тод вигукнув: «От чортівня!» — і зачинив вікно. Я навіть чув, як він голосно грюкає дверима в кімнаті. Я пригадав собі, що мета моєї прогулянки була дещо иншою, і повернувся у свій кабінет близько восьмої вечора.

А тепер повернімось до газетної статті, котра видалась вам нудною і бездарною. Якщо каторжник приберігав кулю не для Тода, то, швидше за все, для Фелконрі. І, якщо я добре зрозумів, куля потрапила в ціль. Важко вигадати краще місце для вбивства, ніж заболочені околиці озера, де все, що падає, відразу засмоктує гидка трясовина. Припустімо, що наш коротко підстрижений полонений мав намір вбити Фелконрі, а не Тода. Я вже говорив, що в Америці багато хто хоче покінчити з Тодом. Та я дуже сумніваюся, чи в Америці знайдеться хтось, хто мав би намір вбити англійського лорда, який щойно приїхав в нашу країну, якщо, звичайно ж, не брати до уваги того, що сказано в статті, — що лорд залицяється до доньки мільйонера. Так ось, наш полонений (хоча він одягнений, як опудало городнє) — цілеспрямований і закоханий.

Я здогадуюся, що такі здогади можуть видатися вам смішними й недоречними, та це тому, що ви англієць. Для вас це звучить майже так само, якби я сказав, що донька єпископа Кентерберійського вінчається в церкві св. Георга на Гановер-стріт зі злодієм, якого достроково звільнили з в’язниці. Та ви не помічаєте, скільки енергії та честолюбства у наших чудових громадян. Ось, наприклад, ви побачите поставного, сивочолого чоловіка, у смокінгу та з манерами джентльмена. Потім ви дізнаєтеся, що він — один з державних авторитетів у нашому штаті, і ви мимовільно припускаєте, що він — нащадок знатного роду. І це помилка. Ви навіть не усвідомлюєте, що декілька років тому цей чоловік міг жити в орендованій кімнаті або, і це ймовірніше, перебувати у в’язниці. Ви не берете до уваги життєрадісність та духовне піднесення, які притаманні нашій нації. Багато хто з найвпливовіших громадян нашої країни розпочали свою кар’єру зовсім недавно. Доньці Тода виповнилося вісімнадцять, коли татусь врешті доробився свого маєтку. А тому зовсім не дивно, якщо до неї залицяється якийсь дармоїд, або вона залицяється до нього, згадайте про її сигнали з допомогою ліхтаря. Якщо так, то рука, що тримала ліхтар, і рука, що тримала зброю, — це руки спільників. Цей випадок, сер, ще наробить шуму, ось побачите.

— Добре-добре, — наполегливо промовив священик, — і що ви будете робити далі?

— Припускаю, що це може вас шокувати, — відповів Грейвуд Ашер, — наскільки я знаю, ви не любите, коли наука втручається у такі справи. Та у мене є достатньо повноважень, окрім цього, я можу їх збільшити. І ось тепер трапилася чудова нагода для того, щоб випробувати психометричний прилад, про який я вам розповідав. На мою думку, цей прилад не може збрехати.

— Ні, прилад не може збрехати, — втрутився отець Бравн, — але й не може сказати правди.

— Та тільки не у цьому випадку, і зараз ви переконаєтеся, — рішуче продовжував Ашер. — Я посадив цього дивно одягненого чоловіка у зручне крісло, і просто почав писати слова на дошці. Прилад фіксував, як змінюється його пульс, а я спостерігав за його поведінкою. Хитрість полягає у тому, що поміж підібраних слів вставляють якесь слово, котре пов’язане з можливим злочином. Спочатку я написав «фалерн», потім — «фалерист», і чоловік почав хвилюватися, а коли я почав