Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна - Гілберт Кійт Честертон

достатньо одного охоронця. Однак, тієї ночі хтось зіштовхнув нещасного наглядача зі стіни, його череп розтрощили якоюсь палицею, а його вогнепальна зброя зникла. Подальше розслідування показало, що одна з тюремних камер, була пустою, — та, у якій відбував покарання один з найпаскудніших бандитів на ім’я Оскар Раян. Його тимчасово затримали за якийсь доволі незначний злочин, однак він був людиною, котра справляла враження особи з темним і злочинним минулим. Остаточно, коли сонячні промені освітили місце вбивства, виявилося, що вбивця залишив коротку записку поруч з тілом вбитого охоронця, очевидно, він написав її пальцем, змоченим у крові. Там було написано: „Я захищався, у нього була зброя. Я не хотів вбивати ані його, ані будь-кого иншого. Моя куля призначена для „Ставка Пілігрима“ — О. Р.“ Цей чоловік мусить бути віроломним і жорстоким або диким і зухвалим, якщо він наважився штурмувати таку неприступну стіну, яку охороняв озброєний охоронець».

— Що вам сказати, стиль дещо кращий, — весело погодився священик, — та я ніяк не можу зрозуміти, чого ви очікуєте від мене. Я, з моїми короткими ногами, не найкраща кандидатура для того, щоб бігати штатом за найманим убивцею, у якого такі атлетичні здібності. Побоююся, його навряд чи вдасться знайти. В’язниця розташована миль тридцять звідси; а околиця — суцільні нетрі, а там далі, куди він міг податися, взагалі незаселена територія, і так аж до самих прерій. Там він може сховатися на будь-якому дереві або в будь-якій ямі.

— Він не сховався ні в якій ямі, — відповів комендант, — і на дереві йому теж вже не вдасться сховатися.

— Звідки ви знаєте, — спантеличено кліпаючи очима, запитав отець Бравн.

— Хочете порозмовляти з ним? — запитав Ашер.

Простодушні круглі очі священика відкрились ще ширше.

— Як, то він тут? — вигукнув він. — Невже ваші люди вже впіймали його.

— Я впіймав його особисто, — розтягуючи слова, промовив американець і ліниво витягнув ноги ближче до вогню. — Я впіймав його з допомогою зігнутого руків’я свого ціпка. Так, саме так, не дивуйтеся. Розумієте, часом я люблю відволіктися від справ і пройтися навколишніми полями, хоч вони й виглядають доволі похмуро. Так ось, сьогодні, коли вже вечоріло, я йшов поміж темними живоплотами, за якими були зорані поля. Зійшов молодий місяць і освітлював дорогу. У світлі місяця я помітив, що полем біжить чоловік, якось дивно пригинаючись, було помітно, що він поспішає. Він, певно, вже добряче втомився, але пробирався крізь густий живопліт, ніби крізь павутину; або ж так (оскільки колючі гілки ламались, як штики), ніби він сам був з каменю. Коли він вискочив на дорогу просто переді мною, я махнув своїм ціпком і руків’ям зачепив його за ноги. Він упав. Тоді я свиснув щосили, прибігли наші хлопці і взяли його під варту.

— Було б дуже незручно, — спокійно завважив отець Бравн, — якби потім з’ясувалося, що цей чоловік — якийсь відомий спортсмен, що тренується перед змаганнями з бігу.

— Ні, він не спортсмен, — без посмішки відповів Ашер. — Ми швидко з’ясували, що він за один. Зрештою, я це зрозумів відразу ж, як тільки трохи роздивився його у місячному світлі.

— Ви вирішили, що це той злочинець-втікач, — простодушно сказав отець Бравн, — тому що вранці у газеті ви прочитали про втечу небезпечного злочинця.

— О, у мене були більш вагомі підстави, — холодно відповів начальник в’язниці. — Не знаю, чи варто говорити про те, що й так очевидно: порядні спортсмени не бігають зораними полями і не пролазять крізь колючі живоплоти. А вже напевно не прокрадаються нишком, пригнувшись до землі, як пес, що збирається напасти. Ні, моє досвідчене око помітило дещо суттєвіше: цей, з вашого дозволу, бігун, був одягнений у грубий і зношений одяг, та й той якось не дуже йому пасував. Він виглядав просто абсурдно. Коли у місячному світлі я побачив чорну постать з великим, горбуватим коміром, з рукавами, які теліпалися, як у безрукого, то мені відразу подумалося, що він поміняв в’язничний одяг на одяг спільника, і тому він йому зовсім не пасує. Ось, а по-друге, його волосся зовсім не розвівалося на вітрі, хоча вітер був нівроку. А це що означає? А це означає, що волосся у нього коротко підстрижене. Я пригадав, що за тими зораними полями розташований «Ставок Пілігрима», для якого (як ви пам’ятаєте) він приберіг кулю. От тоді я й махнув ціпком.

— Блискучий зразок миттєвого висновку, — сказав отець Бравн. — А зброя у нього була?

В цю мить Ашер, який походжав кімнатою, різко зупинився. І отець Бравн, ніби вибачаючись, додав:

— Я просто хочу сказати, що без гвинтівки від кулі невеликий пожиток.

— Зброя? Ні, не було, — дещо збентежено відповів співрозмовник. — Можливо, його плани змінилися, або щось йому не вдалося. Можливо, він викинув гвинтівку з тієї ж причини, з якої змінив одяг. Скажімо, він розкаявся, що залишив собі в’язничний одяг, замащений кров’ю своєї жертви.

— Ну що ж, цілком можливо, цілком можливо, — промугикав священик.

— Так-так, це цінне припущення, — продовжував Ашер, перебираючи якісь документи. — Зрештою, ми й так вже знаємо, що це він.

— А звідки? — пробурмотів отець Бравн.

Грейвуд Ашер відклав папери і знову взяв у руки дві вирізки з газет.

— Ну добре, оскільки ви настільки впертий, то почнемо все спочатку, — сказав він. — Ось, бачите, в цих двох статтях є щось спільне; тут згадано про «Ставок Пілігрима», маєток мільйонера Айртона Тода. А вам відомо, що це постать непересічна, він один з тих, які піднялися вгору сходами…

— …залишивши минуле, вознеслися увись, — кивнув головою отець Бравн… — Так-так, я розумію. Напевно, завдяки нафті?

— В будь-якому разі, — продовжував Ашер, — остання витівка Тода зовсім не випадково опинилася у центрі підозрілих подій.

Він знову потягнувся біля каміна і продовжував пояснювати у своєму улюбленому, повчальному, тоні:

— Насамперед, потрібно визнати, що у цих подіях немає жодної таємниці. Немає нічого таємничого, і навіть дивного, у тому, що запеклий злочинець мав намір напасти на «Ставок Пілігрима». Наші люди відрізняються від англійців, які пробачають заможним їхнє багатство, якщо ті викидають гроші на лікарні або коней. Жартівник Тод здобув свою популярність саме завдяки своїм чималим здібностям і спритності. І я зовсім не сумніваюся у тому, що ті, кому він демонстрував оті свої здібності і спритність, тепер не проти відімстити йому з допомогою гвинтівки. У Тода є вороги, про яких він навіть не чув; це можуть бути звільнені робітники або дрібні службовці, що працювали у компаніях, які збанкрутували завдяки отій його спритності. Цей жартівник — людина великих розумових здібностей, він займає значне місце