💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Читаємо онлайн Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
же самовбивці? Як ти до них ставишся? – Розворушивши палицею вугілля, щоб краще бачити Легезу, запитав Агіас.

– Я їх зневажаю. Ненавиджу. Вони роблять за мене мою роботу. Роботу, яку я люблю. Роботу воїна.

– Ні! Воїн – це захисник, який віддає своє життя заради інших, – обурено вигукнула Тарсіша.

– Ніхто не знає, які його сили, поки не використає їх повною мірою. Ніхто не дізнається воїн він або ні, поки не побачить все своїми очима або не відчує на собі. Для когось це може бути посмертним відкриттям.

Надіша з Тарсішею переглянулися і, дивлячись одна одній в очі, посміхнулися. Кожна – про своє. Іріду доручили турботам селянок, пригрозивши, що за її смерть дадуть відповідь їх люди. Тепер же дівчатам стало сильно її не вистачати. Легезі абсолютно не сподобалося, як з ним розмовляють, йому стало здаватися, що його перестали сприймати серйозно. Трохи промовчавши, він їдко випалив:

– Те, що я зараз вам посміхаюся, не означає, що я не можу встромити комусь з вас в серці ніж… і не перестану при цьому посміхатися. Не дуже вірте моїй посмішці. Все! Посмішка – цей тільки рух обличчя.

Агіас вирішив понизити напругу і обережно запитав Легезу:

– Якщо ти найманець і вбивати, просто твоя робота, чи означає це, що ти покірно робиш те, що тобі наказує господар?

– Ніхто і ніколи не отримає моєї покірності. Вони можуть знівечити моє тіло, поламати мені кістки і навіть вбити. Тоді в них буде всього лише мій труп, але не моя покірність. Є три суті людини зі зброєю: солдат, м'ясник, воїн. Перший вбиває за платню та ідею, другий – виключно за винагороду і іноді заради власного задоволення, а третій контролює поголів'я перших двох. Тобто теж вбиває, але тільки, коли це стає необхідністю. Я можу бути солдатом і воїном. Але м'ясником – ніколи.

Воїном може стати хто завгодно – чоловік, жінка і навіть дитина. Ні вік, ні фізичні дані не мають ніякого значення. Важливіше інше – розуміння неминучого. Бути воїном, це честь. – Спокійно відповів Легеза. В його очах читалася ностальгія, неначе він зараз згадав про щось далеке і приємне.

– Честь – це вірність. Вірність до смерті. – Агіас говорив повільно, немов згадуючи слова. – Ти маєш бути вірний своєму слову, своєму вибору, вірний до останнього вдиху. Ти маєш бути вірний людині, яку одного разу вибрав.

Тут Надіша відвернулася, ховаючи сльози, що накотили. Агіас же продовжував.

– Не можна зраджувати. Ніколи. Зрадити – означає померти ще живим, це найбільша ганьба для людини, вона єдина, зі всіх живих істот, здатна на зраду. Та все ж – це злочин проти моралі, проти честі, проти себе.

– Завжди потрібно чітко знати, чого хочеш. – Подумав і відповів Легеза.

Настало довге мовчання. Кожен думав про своє, згадував або мріяв. Тишу порушила Тарсіша, звернувшись швидше до неба, ніж до когось конкретно.

– Хіба є щось сильніше за надію?

Ніхто не здивувався, що першим зреагував Легеза.

– Є. Очікування. Людина здатна чекати, навіть, коли в неї пропадає остання надія. Ти б чекала Дітара?

– Звичайно. – Не замислюючись, відповіла дівчина.

– Якщо говориш із чоловіком – нехай слова твої будуть повні віри, якщо мовчиш – нехай мовчання теж буде повним віри в нього. І що ж такого ти в ньому знайшла? – Легеза кинув оберемок гілок у вогнище. Полум'я спалахнуло, ожило і пожвавило розмову.

– Те, чого в ньому не знайде жоден з вас. Якщо чоловік, то з дитинства. У Дітара, в списку якостей справжнього чоловіка, безумовно: "роби те, що обіцяв". Якщо сказав "обіцяю", то розбийся, але зроби обіцяне. Інакше, який сенс жити, якщо твоє слово не варте навіть кинутої у вогнище гілки.

– У кожного чоловіка, десь на світі, є жінка, створена тільки для нього. Вона не краща і не гірша за інших, але вона єдина, яка по-справжньому йому потрібна. Це таємниця, у якої немає пояснень. І у кожної жінки теж обов'язково є такий чоловік. – З тією ж ностальгією в очах, що і кілька хвилин тому, сказав Легеза.

– Ну все…всім пора відпочивати. – Дітар піднявся. – Агіас, розстав людей Легези у дозор. Ти стоїш на варті перший, потім Легеза з ченцями.

Легеза заусміхався ще ширше, оцінивши передбачливість ченця.

Вкладаючись спати прямо біля багаття, Дітар запитав його:

– Якщо я попрошу про допомогу – то я можу розраховувати на тебе?

– Гм… Я можу зробити абсолютно будь – який вчинок, якщо буду впевнений, що він того вартий.

Дітару сподобався така відповідь, і він продовжив:

– Нам необхідно зробити неможливе.

– Зробити "неможливе" – не таке вже велике завдання, якщо знаєш з чого розпочати. – Відповів Легеза. – Дві речі бувають важкими: мовчання, коли потрібно говорити та розмова, коли потрібно мовчати. А неможливе, це будь ласка.

Глава 36

"Труднощі – це не покарання за минуле, а випробування – заради майбутнього". Заповідь Тридцять шоста. Кодекс Братства тибетських ченців.

Дітар стояв, на повністю перекопаній ділянці землі. Тут згорів будинок, в якому ховався Панадій. Люди Книготорговця перекопали тут кожен метр. Осторонь були складені згорілі балки. Чернець постійно обертався, але розглядати було нічого. Він почав роздумувати:

– Якби нас тут оточили. Куди відступати? Агіас з Мріадром переглянулися. Дітар намагався зрозуміти, що робив Панадій.

– Ось! – Агіас вказав рукою на кілька дерев на горі. – Ми прориватимемося туди, до них.

Втрьох вони побігли на невелику височину до дерев. Там виявили ледве помітну кам'яну стежку, ведучу далеко вниз до покинутого кладовища. Воно складалося з кам'яних надгробків і невеликих склепів.

– Туди. – І Дітар першим побіг вниз. – Там можна сховатися.

Іншим довелося його наздоганяти, і притримувати свою зброю, щоб вона не створювала гучних звуків. Коли вони виявилися на самому кладовищі, Агіас заговорив:

– "Гіпноз" – це Царство Сну. Чим вам тут не Царство для сну?

Мріадр зрозумів, що він має на увазі і додав:

– Кіан перекопав всю садибу, а повинен був усе кладовище.

– Ми уклали угоду з Книготорговцем. – Сказав Дітар. Потім озирнувся на всі боки і промовив тихо, але виразно. – Будьте готові до того, що можуть з'явитися його люди.

– Так, ти правий. Він не такий легковірний, щоб відпускати з нами лише Легезу з дюжиною бійців. Напевно десь поруч нишпорять його сірі вбивці. Агіас задумливо крутив у руках маленький важкий метальний ніж.

– Або торгова Гільдія, який ми завадили знайти "скарби" Панадія. – Мріадр уважно вдивлявся у небосхил. – Ми тут, як на долоні, вороги можуть напасти з будь – якого боку.

– Нам треба убезпечити наших жінок – це наше

Відгуки про книгу Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: