Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
– Її поставили, щоб не впускати, а не випускати. Розумієте? – Відповів Дітар.
Це була велика кругла кімната з вузьким невеликим колодязем по центру. Поряд з колодязем, півколом лежали кілька непохованих покійників. Їх тіла, жовтувато-сірого кольору давно муміфікувалися. Це були скелети, обтягнуті шкірою, схожою на пергамент. Дітар озирнувся навколо. Біля колодязя, що припав пилом і грудками землі, лежала мотузкова драбина, з одного кінця, до неї був прив'язаний смолоскип. Легеза почав спускати його вниз у колодязь. Руді язики полум'я бігали по стінах колодязя, він опускався все нижче і нижче.
– Піднімай назад, там внизу тіло і якісь свити, потрібно спуститися.
– Тарсіша, може ти? Тебе повинна витримати. – Відповів Легеза. – Так що без варіантів. Оглянь там все, нам потрібен меч.
Взявшись за мотузку, Тарсіша здивовано ахнула: – Гаразд, я спущуся. Вона стара і неміцна. Я легша за всіх. – Сказала дівчина з тремтінням у голосі.
Тарсіша помінялася місцями з Дітаром, і її опустили вниз. Дно колодязя було сирим і брудним, але рівним. Тарсіша, насилу переборов свої страхи і відразу, зібрала свити, які були на покійнику.
Дівчину підняли вгору і відв'язали. Вона була вражена тим, що сталося і сіла прямо на підлогу, щоб трохи прийти до тями.
Дітар взяв перший сувій – "Рваної книги Ханоя", на ньому було написано: "важко тебе не чекати, ти приходиш лише уві сні" і в наступному рядку: "хто знайде цей напис, нехай скаже всім, що помер я не на колінах і не благаючи про пощаду".
– Там були тільки свити? Там не було меча, Тарсіша? Ти все оглянула? – Звернувся до дівчини Дітар.
– Все. – Закивала вона. – Там немає меча. Ні-чо-го.
– В першому сувої написано, що Царство сну може дати відповідь. Дітар, нам треба залишитися тут до ранку. – Агіас почав нервувати. – Двері до цього залу були закриті із середини. До нас тут нікого не було. Меч має бути тут. Шукайте.
Дітар повторив собі під ніс :
– Не будіть невідомого воїна… Залишаємося.
– Майте терпіння, тоді правильні дії прийдуть самі собою. – Агіас ходив по залі і шукав приховані знаки.
В могилі було багато цінних речей, це говорить нам про те, що покійник був важливою і багатою людиною.
– Чудовий збір предметів, все крім меча. Де ж могла бути схована зброя? – Нервувала Надіша, і хотіла швидше покинути це місце.
– Можливо, ми зможемо дізнатися щось ще. – Сказав Легеза. – Агіас, треба зачинити двері. Люди Книготорговця не нападуть, доки ми щось не знайдемо. Вони тут не для того, щоб битися даремно. Вони теж у пошуках. – Запропонував Легеза.
Агіас погодився, і постарався замкнути двері.
– Життя штука легка. Якщо тобі важко, значить, ти живеш не правильно, шукай помилку. Чи не своєю справою зайнявся, або не з тим живеш. Повинно бути легко. Те, що не подобається, швидко набридає. Треба міняти.
– Дякую. – Віддячив ченця Легеза.
– А буває, що ти хочеш з кимось поговорити?
– Коли хтось зникає з твого життя, і ти більше ніколи його не побачиш, але хотів би сказати те, чого не встиг, щось дуже важливе, ти береш папір і пишеш лист. Він може бути довгим, а може в одне слово. Ти пишеш тому, кого вже немає. Але не відправляєш, а просто складаєш, підносиш до вогню і спалюєш. І вітер відносить попіл і той біль, який був в середині тебе.
– "…приходиш лише уві сні" – Задумливо повторив Дітар.
– Дітар, до ранку, тут? Спати? – Закричала Тарсіша. – З покійниками?
Надіша розгублено поглядала на Тарсішу і Дітара. Вона сподівалася, що вони передумають.
– Ми залишаємося тут. – Твердо сказав Дітар.
Вони сіли на земляну підлогу, але Агіас не витримав тиші:
– Там Мріадр битиметься, а нам треба спати?
– Пора спати. – Підтвердив Дітар.
Дівчата прилягли, а Дітар встромив в землю смолоскип, розгорнув перший сувій, що попався, і почав читати вголос .
Глава 37
"Велика любов і великі досягнення – завжди вимагають величезного ризику". Заповідь Тридцять сьома. Кодекс Братства тибетських ченців.
Як тільки почалася війна, Ханой перестав бути архітектором, і став воїном, так він і познайомився з Сатаною, який був майстерним оратором, що надихав звичайних людей на битви. Дітар читав вголос "Рвану книгу Ханоя":
"Страшно дивитися, як твоє творіння руйнується. Такого я не зможу повторити. Вигини дахів, вертикалі стін, химерні плетіння опор і вікон. Ніхто не розуміє, як важливі в будинках вікна! Халупа може стати палацом, якщо зробити вікна правильно. Палац стає раєм. Коли палац горить, першими зникають вікна".
– Ханой, був дуже талановитим архітектором, цікаво було б знайти продовження цих сторінок. – Дітар вирішив прочитати всі обривки сувоїв, навіть якщо йому знадобиться вся ніч.– Агіас, ти згоден?
" Не вірити Сатані означало не вірити в перемогу. Його слова проникали в саме серце і вимітали звідти страх та безвір'я. Ми йшли битися тоді, коли ворог подумки вже бенкетував. Ми готові були знищити кожного, хто піде проти нас. А все тому, що з нами був той, хто один, зміг спонукати до втечі цілі армії. З нами був Сатана! І тепер не важливо, що він таким насправді не був".
– Цікаво, яким же він був насправді? – Запитав Легеза.
" – Мене ніхто не чекає. Що мені потрібно – мені дають, що не дають – беру сам. В цьому моя сила. Я не ризикую своїм життям – я його не маю. Я беру чужі життя і живлюся ними, як вишуканою їжею. А життя тих, хто мені не цікавий, я вирощую і поїдаю, не помічаючи смаку. Мене кличуть лише тоді, коли все йде під укіс. Коли крах, коли настає кінець, тоді я збираю людей і наповнюю їх серця силою. Адже насправді кожен чоловік просто зобов'язаний взяти в руки зброю, коли його народ у небезпеці".
– З останнім, я повністю згоден. – Сказав Агіас.
" Я слухав Сатану, не помічаючи протиріч у його словах. Я упивався його красномовством і гордістю. Мені подобалося бути переможцем. Я хотів перевершити його в усьому, і він це бачив, і схвалював, і заохочував. Дуже скоро мої загони, простих будівельників, стали битися краще, ніж його воїни. Ми брали перемоги там, де він відступав. Тепер я розумію, що відступав він навмисно – він згодовував моїй гордісті життя солдат. А сам бажав, поласувати моєю".
– Сатана, все ж упивався своєю хитрістю.– Це були думки Дітара вголос.
"Цар Світу створив загін особистої гвардії. Сорок вісім кращих бійців
