Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Ввійшовши до кімнати, я встиг почути, що ви тут обговорювали меч Панадія. – Примружившись одним оком, Легеза колупав у зубах вже нігтем, анітрохи не бентежачись . – Я теж знаю про Панадія дещо, що могло б вам згодитися. Так про що ви говорили?

– Ми говорили про карту, яку знайшли в будинку Гармира, – ватажка "чорно копачів". В ній є згадка про Панадія. – відповів Дітар. Він намагався не звертати уваги на застережні гримаси і знаки, що подавала йому Тарсіша. Більше його хвилювала реакція Мріадра.

– Карта в тебе? – Кинув Легеза.

Дітар кивнув і Легеза почав розповідати:

– Панадій бився з воїнами Книготорговця, як міг. Коли будинок його був зруйнований, а навкруги стояв туман з пилу і потрібно було відступати, він демонстративно підпалив свій будинок, щоб нічого не залишити людям Книготорговця. Тоді він сказав: "Будинок ліг, а я ще живий". Після цього він рішуче зірвав з себе знаки влади. Він зник у цьому бою. Тіло його так і не знайшли. Кажуть, воно згоріло в пожежі разом із захисниками Монастиря.

Але, через час, пішли чутки, що скарби і меч останнього глави Братства, за якими полював Книготорговець, надійно сховані в підземних лабіринтах маєтку "Месмеризм", що означає – гіпноз. Звичайно ж, – Легеза усміхнувся, – Книготорговець влаштував там пошуки. Під покровом ночі, його люди, забезпечені всім необхідним від голови до ніг, копали і шукали, без сну і відпочинку. І, одного разу, наштовхнулися на щось схоже на підземний хід.

– Вони намагалися його дослідити? – З цікавістю запитав Дітар.

– Авжеж нама-а-а-гались. – Протяжно позіхаючи, відповів Легеза і посміхнувся. – Пройти по ньому не надалося можливим. Як би це не здавалося містично – зведення не витримали і вхід у підземелля обвалився. Розкопки результатів не дали.

– І після цього пошуки припинилися. – Як би "про себе", в півголосу вимовив Агіас.

– Що означає припинилися? Як вони могли припинитися?! Хто не використовує всіх можливостей, той платить ціну. І ця ціна може виявитися дуже високою! Книготорговець вирішив, що вони вже близько до шуканого і наказав перекопати кожен міліметр маєтку. – Легеза розсміявся. – І це, звичайно, ніяк не допомогло. Вони нічого не знайшли. Взагалі нічого! О-о! Як же Книготорговець був розчарований, можете тільки уявити.

Настало довге мовчання. Нарешті, після довгих роздумів, Агіас сказав:

– Чи знаєте ви про те, як Авраал полював на тигра? Одного разу вчитель взяв мене на полювання. Ми побачили двох тигрів, які пожирали бичачу тушу. Я вже дістав меч і хотів напасти на хижаків, але тут вчитель схопив мене за руку і сказав: "Ці тигри ще тільки почали їсти. Зачекай, коли жадібність прокинеться в них по-справжньому. Тоді вони обов'язково нападуть один на одного. В цей момент вони забудуть про небезпеку ззовні, і ми зможемо на них напасти". Я послухав цю пораду, сховався за каменем і став спостерігати.

Через деякий час вони дійсно побилися. Саме тоді, ми з вчителем і вискочили з-за каменю з голими мечами. Звіри так захопилися бійкою між собою, що ми без зусиль змогли наблизитися і напасти на них. Так ми без зусиль здобули двох тигрів.

Агіас зробив паузу і обвів поглядом усіх у таверні:

– Зараз я знову почуваю себе на полюванні на двох тигрів. Ось тільки я не можу зрозуміти, хто другий тигр.

Всі вже закінчили трапезу. Тарсіша з Ірідою про щось перешіптувалися, поглядаючи то на Дітара, то на Легезу. Чоловік різко обернувся до них, награно нахмуривши брови і блиснувши темними живими очима, завзято запитав:

– Хочете розповіді про привидів? Страшних… а?

Дівчата здивовано втупилися на Легезу. Той, не чекаючи їх згоди, продовжив:

– Після того, як будинок цілком згорів, залишив від себе тільки купу обгорілого каміння, купи огарків та попелу, що розлітався по вулицях, осідав мармуровим обідком по калюжам і бруднив все і всіх, що проходили повз його розвалини.

– Тобі б в літописці йти або в придворні поети. – Похмуро перебив його Мріадр.

– Ха! Ви ще не чули від мене про любов! – Крикнув Легеза, по-хлопчачому захихикав, і зловісно оглянувши всіх навкруги, продовжив:

– Так от, саме тоді в місцевих околицях з'явилася примара. Найхоробріші із сміливців, які наважувалися пройти до підземелля, розповідали, що кожного разу зустрічали "білого старця". І всі, хто його бачили, описували те, що сталося – однаково практично слово в слово.

"Старець, оповитий легким примарним серпанком, одягнений в грубий полотняний одяг, повільно і велично з'являвся з каплиці та парив над землею. В руках у нього був ледве тліючий смолоскип, а його гніт горів синювато-крижаним світлом, яке лягало на обличчя старця і викривало темні контури, обрамлені білосніжною бородою. Кожного разу старець змикав і розмикав губи, немов намагаючись щось сказати, потім швидко шепотів одну фразу і, повільно піднявшись над землею, не обертаючись, ніби розчинявся в кам'яній стіні".

Фу-ух… я вже напам'ять вивчив цю маячню боязких "сміливців"!

Тарсіша, мабуть якраз уявляла собі це видовище і задумливо дивилася прямо перед собою заокругленими очима. Дітар розклав на столі карту, і почав уважно її вивчати. А коли знайшов маленькими буквами слово "гіпноз", то запитав Легезу:

– Яку фразу повторювала примара?

– "Нехай твої рани будуть смертельними. Нехай твої рани будуть смертельними". – Двічі повторив Легеза. – Якось так.

Мріадр підвівся:

– Ці слова я сам наніс на меч Панадія! Я сам!

Глава 35

"Вибери смерть, якщо запропонують зраду".

Заповідь Тридцять п'ята. Кодекс Братства тибетських ченців.

Тонкий серп нового місяця вже був готовий змінити повний, а загін все ще йшов у напрямку по карті. Переходячи з села в село, повертаючись і знову допитуючи мешканців, золотом і загрозами купуючи провідників, ченці та люди Книготорговця, що супроводжували їх, обнишпорили всі гори і долини з джунглями на п'ять днів шляху по колу. В "напутньому слові" Книготорговець чітко дав зрозуміти, якщо меч Панадія не опиниться в його руках, то смерть буде солодким подарунком богів для всіх.

Ті, що вижили на арені добре знали значення цих слів і вовками дивилися на ченців, а вони у свою чергу, мало довіряли "стерв'ятникам". Але зробити нічого не могли – загін людей Книготорговця, під командуванням Легези, повинен був їх супроводжувати. Це була умова без альтернативи. Тепер залишилося знайти садибу, про яку повідав проклятий зрадник, а в ній – склеп із тілом і мечем Панадія. Але як? Як це зробити?

Всі сиділи в убогій