Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Ед розстібнув його наручники.

— Ще раз?

— Він на мені досліди ставив, — відповів Йоркін, потираючи шию.

— Що?

— Він на мені порошок перевіряв. Не так щоби часто — іноді.

— Давай від самого початку. Не поспішай.

— У Пірса опинився той героїн, — закашляв Йоркін, — який вкрали багато років тому у Драґни з Коеном. Той хлопець, який його поцупив — Базз Мікс, — залишив трохи Піту і Баксу Енґлеклінґам — небагато, лише зразок, а ті показали героїн своєму батькові — хіміку від Бога. Їхній батя викладав у Петчетта в коледжі, і ось він залишив героїн у Петчетта й несподівано помер — ніби від серцевого нападу. А Мікса замочив якийсь чувак, можеш не питати його імені — я не знаю, і решта порошку дісталася йому. Там було героїну більше восьми кілограмів. То він і приніс йому порошок на аналіз, аби той почав його продукувати. А Пірс багато років ламав голову над тим, як розробити героїн дешевший, безпечніший та якісніший. А я… на мені він його просто випробовував.

Нічого собі.

— П’ять років тому ти працював кур’єром у «Флер-де-Ліс», правильно?

— Усе так.

— Разом з Ламаром Гінтоном.

— Я Ламара вже років п’ять не бачив, не треба на мене вішати його справи!

Ед узяв перекинутий стілець і поставив його рівно.

— Навіть не збирався. Дай мені відповідь на одне питання — від того, як ти відповіси, залежить, чи зможу я тобі довіряти. Це експеримент, а ти піддослідний хом’ячок, так що повинен впоратися. Хто стріляв у Джека Вінсеннса біля складу в Голлівуді у 1953-му?

— Я, — зіщулився Йоркін. — Пірс наказав мені його пришити. Тільки не слід було біля складу в нього стріляти. Я облажався, і Пірс тоді шалено розізлився.

Усе, Петчетту точно кранти — замах на вбивство поліцейського.

— І що він із тобою за це зробив?

— Почав випробовувати на мені всяку срань. Колов компоненти, які хотів прибрати зі складу препарату. Я ледь копита не відкинув.

— І ти його за це ненавидиш?

— Чуваче, Пірс — незвичайний екземпляр. Так, я його ненавиджу, але і люблю.

— Пам’ятаєш стрілянину в «Нічній сові»? — сказав Ед, відсовуючи стілець.

— Звісно, але це давно ж було. А до чого тут…

— Окей, забий. Тепер я поставлю тобі дуже важливе запитання. Якщо ти мені на нього відповіси, то я дам тобі письмову гарантію імунітету й захищену камеру до того моменту, поки ми не посадимо Петчетта. Порнуха, Честере. Пам’ятаєш ті журнали із оргіями, які ти возив для «Флер-де-Ліс» п’ять років тому?

Йоркін слухняно закивав головою.

— Фото із підмальованою чорнилами кров’ю — пам’ятаєш?

Йоркін посміхнувся, готовий викласти усе, що знав.

— Я чудово знаю всю історію. Пірса реально посадять?

За його сценарієм — його візьмуть за десять годин.

— Можливо, він опиниться за ґратами вже сьогодні ввечері.

— Що ж, настав час поквитатися за все лайно, яке він мені колов.

— Честере, не поспішай, розкажи по порядку.

Честер підвівся, щоб розім’яти кінцівки.

— Ти б тільки знав, що за сука цей Петчетт. Він мені все це розповідав тоді, коли я був під кайфом, ну, ніби я не міг йому потім ніяк зашкодити, бо все рівно нічого з почутого не запам’ятаю.

— Спробуй розповісти по порядку, — промовив Ед, діставши записник.

Йоркін розтер шию, відкашлявся.

— Гаразд. Значить, так: у Пірса було повно так званих «випускниць» — дівчат, які на нього відпрацювали і яких він відпустив. Одного разу якийсь хлопець, не знаю, як його звали, умовив пару дівчаток і їхніх клієнтів знятися для порножурналу. Зробив кілька таких журналів, приніс їх Пірсу і запропонував виробляти й розповсюджувати такі штуки. Звісно ж, Пірс мав отримувати за це свою частку. Пірсу ідея сподобалася, але він не хотів, аби на його дівчат та клієнтів витріщалися ліві люди. Він викупив у цього хлопця журнали й почав сам продавати їх через «Флер-де-Ліс», так би мовити, для закритого кола однодумців. «Пробна партія» — так він це називав. Він також розумів, що в такий спосіб зможе відстежувати, коли й до кого потрапили журнали.

Що ж, не таке вже й закрите коло, якщо потім копії роздали всьому Відділові моралі.