Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

свого боку, вказав йому на цілу вервечку притонів на Аламеда. Спейд був, та Спейд пішов, «я плачу, я плачу!», зайдіть до дядечка Міна, дядечка Чіна, дядечка Чена. Він прочесав увесь Чайна-таун, годинами ходив від ворога до ворога. Дядечко Тао наставив на нього рушницю; Бад вирвав у нього зброю й прикладом дав йому по зубах, але так нічого і не домігся. Спейд був, та Спейд пішов — Бадові здавалося, що, якщо він бодай один раз ще вдихне цей опіум, він або здохне тут же, на місці, або розстріляє тут всіх до бісової мами. Оце так прикол: шукати в китайському районі чувака на прізвище Кулі[29].

Але де там — у Чайна-тауні його знайти не вдалося.

Бад зателефонував до офісу окружного прокурора й розповів черговому, що вдалося дізнатися про Перкінса та Кулі; чоловік по той бік телефонного апарату позіхав і записував без жодного інтересу. Потім Бад рушив на Стріп. «Ковбойські ритми» вже виступали, але на сцені Спейда не було, його вже кілька днів ніхто не бачив. Клуби, нічні бари, наливайки — Доннела Клайда Кулі ніхто не бачив. Перша година ночі — Вайтові тепер не було куди податися, окрім як до Лінн. Спитати, де вона була, — і завалитися в ліжко.

Почалася злива. Аби не заснути, Бад рахував стоп-сигнали машин перед ним, але ці червоні вогники гіпнотизували його. До Ноттінгем-Драйв він доїхав майже зомлілий— в очах усе розпливалося, він не відчував кінцівок.

Лінн стояла на ґанку, дивилася на дощ. Він кинувся до неї; вона простягнула назустріч йому руки. Він обійняв її, відчуваючи, як набирається від неї сили.

Жінка відступила на крок назад.

— Я так непокоївся, — сказав Бад, — дзвонив тобі всю ніч, поки не почалася повна жесть.

— Яка жесть?

— Уранці розповім, довга історія. Як все…

— Розповіла трохи про Пірса, — торкнулася вона його губ, — нічого такого, чого не знаєш ти, а тепер ось дощ мене заворожив, і я думаю: а може, слід було розповісти їм більше?

— Що саме?

— Думаю, Пірсові все-таки гаплик. Уранці, любий, залишмо наші історії до сніданку.

Бад сперся на перила ґанку. Раптом вулицю освітила блискавка, і він побачив на обличчі Лінн сліди від висохлих сліз.

— Що трапилося, люба? Екслі? Цей виродок тебе образив?

— Так, це через Екслі, але не те, що ти подумав. Я зрозуміла, чому ти так сильно його ненавидиш.

— Що ти маєш на увазі?

— Він — цілковита протилежність всьому хорошому, що є в тобі. Цим він більше схожий на мене.

— Не зрозумів.

— Ну, можливо він саме на це і сподівався… Я ненавиділа його тому, що ти його ненавидів, але він допоміг мені багато чого зрозуміти про Пірса, про те, хто він такий. Він сказав мені такі речі, яких не мусив казати, і моя реакція на це мене здивувала.

Знову блискавка — вона освітила невимовний сум на обличчі Лінн.

— І що ж він тобі сказав? — спитав Бад.

— Сказав, що Джеку Вінсеннсу зірвало дах і він готовий влаштувати вендетту Пірсові. І знаєш — мене це майже не збентежило.

— Як ти так подружилася із Екслі?

— In vino veritas[30], — розсміялася Лінн. — Знаєш, милий, тобі вже тридцять дев’ять, а я все чекаю, коли ж ти втомишся бути тим, хто ти є.

— Сьогодні я дуже втомився.

— Я не це мала на увазі.

— Ти мені розкажеш, що там у вас із Екслі сталося, чи ні? — сказав Бад, увімкнувши світло на ґанку.

— Ми просто говорили.

Її макіяж розмазався від сліз, і вперше вона здалася йому некрасивою.

— Ну, то й мені розкажи.

— Уранці.

— Ні, зараз!

— Любий, я втомилася так само, як і ти.

Вона злегка посміхнулася — і він усе зрозумів.

— Ти переспала з ним.

Лінн відвела погляд. Бад ударив її — раз, другий, третій. Лінн навіть не намагалася прикрити обличчя. Бад зупинився, зрозумівши, що вона перемогла.

Розділ 62