Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

— До Коена тут ставилися по-королівськи, як і до Ґолдмана. Усі привілеї, скільки забажаєш відвідувачів і жодного перевіряння передач із волі, так що цілком можна було пронести і встановити навіть жучка. Ви вважаєте, Ґолдман хотів покласти справу на якісь справи Мікі?

— Щось типу того.

— Що ж, можливо. Їхні камери були через дві одна від одної, Мікі сам обрав ярус. На тому ярусі половина камер були зруйновані і непридатні для життя — побачите. Коли вони вийшли, я просто звільнив і закрив цілий ярус.

Перевірка, замки і ґрати — шість ярусів, сполучених місточками. Далі по коридору — вісім порожніх камер.

— Пентхаус, — сказав Ґоддард. — Тихий, безлюдний, із затишною кімнатою для відпочинку, де можна донесхочу різатися в карти. Один із наших інформаторів заявив, що Коен особисто давав добро на розміщення тут ув’язнених. Уявляєте собі?

— Нічого собі у вас тут зв’язок налагоджено, — сказав Джек.

— Екслі та Ґаллодет мають тут певний авторитет, але місцева адміністрація не встигла б усе зробити сама. Погляньте-но, що я знайшов.

На столі у кімнаті відпочинку було розкладено ломи, зубила, молотки, там же лежала довга жердина із гаком на кінці. На розстеленій ковдрі стояв магнітофон, від якого тягнулася купа дротів.

— Почнімо з цього ярусу, — сказав Ґоддард. — Розумію, що шансів мало, але я приніс магнітофон на випадок, якщо ми знайдемо запис.

— Думаю, це цілком можливо. Ґолдман і Коен вийшли на свободу минулої осені, але напали на них у липні, тоді, коли Дейві відбили мізки. Думаю, якщо він справді встановив жучка, то коли його звідси відпускали, йому вже було не до того, аби його забрати.

— Годі балачок — ходімо.

Вони почали шукати.

Ґоддард помітив ділянку каналу теплотраси від камери Коена до камери Ґолдмана через дві інших, взяв молоток із зубилом й обережно почав довбати стіну. Джек відламав захисну пластину з теплопроводу в камері Мікі й почав навпомацки шурувати палицею з гаком. Нічого, окрім бляшаних стінок. От невдача, хоча було б логічно встановити жучок саме тут. З теплопроводу з шумом рвонуло гаряче повітря; Джек зрозумів, що помилявся: у штаті Вашингтон холодно, обігрівають камери тут більшу частину року, і такий шум позаглушив би всі розмови. Він уважно оглянув стіни і стелю, шукаючи інші можливі канали, — нічого — а потім зупинився поглядом на вентиляційній витяжці. Ділянка поруч із ним була недбало зашпакльована, із малесенькими дірочками. Джек вдарив молотком, і з розваленої ударами стіни вивалився заляпаний мікрофон, дроти якого зникали глибоко в стіні. Через п’ять секунд з’явився Ґоддард — він тримав у руках магнітофон у пластиковому чохлі.

— Рівно на півдорозі між камерами, у сховку біля вентиляційного каналу. Що ж, послухаємо?

Вони повернулися до кімнати, Ґоддард запустив свою машину, поставив плівку і натиснув на кнопку.

Тріск, собачий вереск.

— Тримай, тримай, малюче, — пролунав голос Мікі Коена.

— Вони дозволили йому тримати в камері пса. — сказав Ґоддард, — Таке можливо тільки в Америці, нє?

— Досить вилизувати свій шніцель, — знову заговорив Коен, — моє золотко.

Знову скиглення пса, потім довге мовчання, потім — клацання.

— Я засік час. Активується на звук голосу, — зазначив Ґоддард, — а через п’ять хвилин тиші вимикається.

— А як Ґолдман міняв плівку? — спитав Джек, обтрушуючи пилюку з рукава.

— Мабуть, у нього була якась така хріновина із гаком, на зразок тієї, що я приніс. Отвір його вентиляційної шахти замикався нещільно, так що він чудово міг чути, що в камері у Мікі почалася розмова. Господи, скільки ж тут пролежала ця штука? І Ґолдман би сам із таким не впорався. О, знову увімкнулося.

Магнітофон знову клацнув, і прозвучав незнайомий голос:

— На скільки? Я знаю надійне місце, там можна поставити.

— Тисячу на Базіліо, він там усіх розкидає, — це говорив Коен, — і зазирни, будь ласка, до лікарні, провідай Дейві — ці виродки перетворили його на овоч. Клянуся, я не заспокоюся, поки й сам не побачу, як із них зробили овочеве пюре.

Приглушені голоси, бурмотіння, верещання пса й туркотіння Мікі.

Джек спробував зорієнтуватися в часі: ця розмова відбулася після того, як на Ґолдамана і Коена напали; Коен зробив ранню ставку, а сам бій Базіліо—Робінсон відбувся наприкінці вересня, коли Мікі мав уже бути на волі.

Клац, клац. Запис вимкнувся, потім увімкнувся знову, сорок шість хвилин гри у карти між Мікі і ще як мінімум двома чоловіками, чути також бурмотіння і звук зливного бачка в унітазі. Плівка вже