Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Агіас, я дуже переживаю за… ну… думаю, що це я винна в усьому. Я готова битися або загинути, жити наодинці далеко від людей – аби лише не заподіювати страждання ні тобі, ні Серафіму. І мені дуже важко. Але я не можу нічого зробити, мені без тебе так… так холодно!

Агіас наблизився до дівчини, набравшись сміливості притиснути її до себе і втішити, але раптом вона підняла обличчя і, подивившись на ченця, посміхнулася.

– А знаєш що? – Завзято запитала Надіша. Голос її змінився і став веселішим, навіть трохи зухвалим, що дуже сподобалося Агіасу.

– А що, якщо я не повернуся в Монастир? Якщо я покину це місце?

Агіас вловив її прямий погляд в його очі. Вона його зачаровувала і одночасно шокувала.

– У мене є дещо для тебе! – Сказала Надіша і одразу почала перебрати свої речі в пошуках потрібного предмета. З поясного мішечка – сумки, дівчина дістала маленький браслет у формі крокодила і, озирнувшись на всі боки, швидко вклала його в руки Агіаса і відійшла на пару кроків.

– Агіас, крокодил здатний рухатися тільки вперед. Тому його так всі бояться. Ніколи не здайся. – Посмішка осяяла обличчя дівчини. Від минулої невпевненості не залишилося і сліду.

– О, моя кохана, це так… символічно. – Вимовив Агіас. – Надіша, я не зможу висловити, що означають мої почуття до тебе, слова бідні і лишни. Ти лише скажи про те, що тобі треба, і я все зможу. Я можу розділити з тобою все, що завгодно. Але ділити тебе з кимось я ніколи не буду. Роби, що хочеш. Тільки не виходь заміж без кохання.

– Я вірю тобі, Агіас. – Прошепотіла Надіша.

Обернувшись, вона побачила, що Серафім наближається до них. Серце завмерло і стиснулося. Вона боялася сварки. Але чоловік зі спокійним видом пройшов повз них і ввійшов до бібліотеки. Надіша звернула увагу, що коли Серафім зняв капюшон, його голова була поголена.

Після розмови з Есіном і Мріадром, Авраал йшов, щоб дати наказ ченцям. Наблизившись до пари, старий глянув на них, зітхнув і кивнув у бік дверей. Надіша і Агіас послідували за Авраалом до бібліотеки. Входячи до кімнати, на самому порозі, Агіас шепнув їй на вухо :

– Я навіть смерті тебе не віддам.

Побачивши, як він схилився до дівчини, Серафім прийшов у лють. Йому здавалося, що Агіас і Надіша навмисно дратують його і демонстративно намагаються принизити. Він вибухнув:

– Агіас, ти такий безглуздий, що не зміг сказати їй все, поки ви були на вулиці? – Вигукнув Серафім з відразою в голосі.– Я завжди в житті роблю те, чого хочу або, те, що сам вважаю потрібним, Агіас. Навіть не мрій про неї. Ти втратив розум? Не знаєш, якими можуть бути наслідки?

– Я ніколи не вдавався до химерних мрій. – Спокійно відповів Агіас. – В мене завжди були цілі, які я переслідував і домагався. Не погрожуй мені, Серафім. Хоч ти і на особливому положенні в Братстві, але і я завжди готовий битися за своє в чесному бою. І це мій вибір.

Агіас почав трохи жалкувати, що спровокував Серафіма. Той був правий: він дійсно зробив це спеціально – хотів подражнити запального спадкоємця. Можливість, що підвернулася, була занадто спокуслива і Агіас не стримався, щоб не вколоти і без того гарячого хлопця. Тепер же чоловік розумів, що, наскільки б сильно не був лояльний до ситуації Авраал, Серафім – його син та спадкоємець, і зобов'язаний відповідати цьому статусу.

А їх постійні перестрілки і конфлікти не додавали нікому гідності: Агіас виглядав провокатором, а Серафім – незрілим і невитриманим. До того ж, Агіас навіть боявся уявити себе на місці людини, коли жінка, яка повинна стати його дружиною, віддавала перевагу іншому чоловікові нижче рангом, хоч і з його оточення.

– Я тебе знищу. – Немов розлючений, але стримуючий себе змій, Серафім шипів крізь зуби. – Залишу лише попіл і спогади, Агіас. Та і чи буде хто, потім про тебе згадувати?

Агіас поглядав на Авраала, на Надішу, бачив їх несхвалення, але за себе постояти вважав за правильне.

– Я – за вчинки, а слова нічого для мене не означають. Якщо щось можна довести справою, то на це не треба витрачати слова. Чоловік, що не вміє додержати слова, жодну жінку не втримає. – Тим самим спокійним голосом, монотонно сказав Агіас.

Серафім випалив:

– Я не відпущу її з тобою! Я…

Авраал вирішив втрутитися:

– Відпустиш. Вона там потрібніше Братству і нашій справі, чим тобі тут, Серафім.

Агіас же, як ні в чому не бувало, продовжив:

– Дорожче за всіх обходиться та жінка, якій від тебе нічого не потрібно. – І подивився в очі Серафіму. – Якщо жінка чогось дуже сильно хоче, постарайся їй це дати. Вона все одно це отримає, але вже не від тебе. Змирися, Серафім. Вона йде з нами.

Старий сумно зітхнув. Авраал мріяв передати справи Братства своєму синові, вірячи, що той зможе привести його до процвітання, але з кожним роком ця віра танула і танула. Поведінка його сина заподіювала йому біль не лише, як батьку, але і як керівникові, який боїться за майбутнє Братства. Він намагався не втручатися в його стосунки з ченцями, щоб той вчився сам все вирішувати.

Надіша була поруч і відповіла:

– Я вважаю, що справжній чоловік – це той, з ким не страшно опинитися на чужині, або безлюдному місці. Коли впевнена, що він зможе побудувати для тебе будинок із ничого, де б ви не знаходилися. А якщо не вистачить матеріалу на стіни – він триматиме дах над твоєю головою руками. І захистить тебе навіть ціною свого життя.

– Ти віддаси за неї життя? – Ніби каміння, кинув слова в обличчя Агіасу Серафім.

– Без сумнівів, але любов, це не лише клятви і обіцянки віддати своє життя за когось. Людей чомусь вражає, коли заради них помирають, або, коли заради них живуть, мій недруг. – Відповів Агіас. Останні слова він вимовив співчутливо, майже з теплотою в голосі. Це справило на Серафіма зворотну дію.

– Батько, бачиш, він не чув мого звернення. Дивися, Надіша, як він уникає відповіді!

Агіас відповів:

– Я віддам і тисячу життів за неї, якщо так буде треба, і своє у тому числі. Відпусти страх – набудеш мужності. Ти злий. Мені зрозуміла твоя злість. Адже ти хочеш вдарити мене? Вдарити безкарно. Але я легко можу тобі вибити око, розірвати горло – ти знаєш. Навіщо ж тобі це?