Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Першими новий день зустріли птахи. Їх захоплений спів, щебетання, крик, свист залили селище і розбудили всіх. Одних – для буденних справ, інших – для зустрічі з пригодами і смертельними небезпеками.
Збори зайняли зовсім небагато часу. Дітар із Тарсішею пройшли до майстерно зробленої, прямо в скелі, купальні з водоспадом і, не соромлячись один одного, омилися холодною гірською водою. Вони не поспішали йти, вода дуже освіжала і надавала бадьорості. Після цього завжди приходить свіжість, неначе вода змиває бруд не лише тілесний, але і душевний. Тарсіша відмітила, як усі її думки понесло потоком води і, підбадьорившись, знову розквітла. Відпочивши і поснідавши, вони зібрали свої сумки і рушили далі.
– Зайдемо до нас у казарму і виберемо тобі відповідну зброю. – Було видно, що Дітару не терпиться відправитися в похід. – Побачиш справжнє багатство!
Тарсіша, не дуже розділяючи його захват, все ж посміхнулася і закивала головою.
Так, збройова кімната Білокам'яного була дійсно схожа на скарбницю: розкладені в строгому порядку мечі і списи, луки що висіли на стінах і кошики зі стрілами, що стояли вздовж. Зброя різних форм і розмірів заповнювала кімнату до самої стелі. Тут були і казково багато оброблені мечі, і абсолютно непримітні, але не менш смертоносні метальні ножі.
Дітар вже через кілька хвилин був повністю озброєний і готовий. Дівчині явно була потрібна допомога: хоча вона і виросла серед циганів, де абсолютно всі були знайомі зі зброєю, але все ж не була професійним воїном. Дітар допоміг їй підібрати два ножні короткі мечі в зручних чохлах, і ще один легкий меч, що пристібався за спиною.
– На першому ж привалі я допоможу тобі подружитися із твоїми новими "захисниками". – Чернець не міг приховати свого захоплення: його циганка, одягнена, як воїн, виглядала особливо привабливо!
Тарсіша і Дітар вирушили до храму. Добре відпочивши, Дітар тепер міг замислитися про важливість завдання – довести достовірність історії про Ханоя і всього, що з цим пов'язане, історію Агарти і Людей Ящерів. Він розділяв віру Авраала, що, знайдена одна із монет з профілем Царя Світу – буде доказом. Думки Дітара перервала Тарсіша:
– Дітар, я хвилююся. – Сказала вона, опустивши голову. – Я боюся того, що нас чекає.
– Кохана. – Голос Дітара був бадьорий і впевнений. – Батько Авраал вірить у наш успіх, одже, ми все здолаємо. Ми будемо не одні: Агіас, Есін і Надіша будуть поруч. Ти з ними вже подружилася. Головне – триматися разом. Я з тобою!
Вони наближалися до храму. Назустріч, ніби він тільки їх і чекав, вийшов чернець і запросив у бібліотеку:
– Сьогодні важливий день. Ми всі чекаємо вас. – Молоді люди, кивнули на знак вітання і пройшли за ним.
Бібліотека була місцем, що охороняється ще більше, ніж скарбниця. Навіть Авраал не мав права самостійно потрапити до сховища – тільки в супроводі не менше двох кантрі ченців і служителя. Там вони вибирали потрібні їм свити, які зберігалися в глиняних посудинах, а також дев'ять книг Ханоя, і виносили їх до залу для читання.
Зал був овальної форми, залитий м'яким світлом, проникаючим крізь величезні вікна. Працювати зі свитами дозволялося тільки при денному світлі – запалювати вогонь, було заборонено.
Коли Дітар з дівчиною ввійшли, то побачили, що навколо великого столу, повторюючого форму залу, вже сиділи Авраал і кілька ченців. Дітару стало незручно, що Глава Братства проводив ранок очікуючі інших.
– Розташовуйтеся. Як бачиш, зібралися ще не всі. – Відповів Авраал, поглинений вивченням якогось сувою.
Дітар видихнув з полегшенням, сів на вільне місце. Тарсіша влаштувалася біля нього. Дуже скоро до кімнати ввійшов Агіас, а слідом Надіша, Есін і їх батько Мріадр. Серафім вже знаходився в приміщенні, привільно розсівшись на зручному місці – лицем до входу так, що йому було видно кожного, хто входить. Побачивши Агіаса, він усім своїм виглядом постарався продемонструвати своє до нього презирство. Серафім направив свій колючий погляд на ченця, пронизуючи його наскрізь. Його молоде, гарне обличчя викривилося в глузливій посмішці.
Ненависть труїла душу молодого спадкоємця.
– Серафім, ми всі повинні бачити і відчувати серцем, але емоції – це не почуття, як полум'я – не вугілля. Не давай злості і ненависті захлеснути тебе і позбавити розсудливості. Тобі належить стати Главою Братства після мене, але ти можеш усе зруйнувати, якщо даси емоціям взяти верх. Будь мудрий, Серафім.
Серафім різко обернувся до батька, хотів випалити щось їдке, але вчасно зупинився і спрямував свій погляд на одну крапку на столі.
Дітар, скориставшись паузою, впівголосу почав розповідь:
– Цю легенду знають майже всі, проте почути її ще раз буде корисно. Мужній воїн – Місяць, знаходячись у повноті своєї сили і пишності, слухав думки прекрасної земної дівчини. Він був зачарований її чистотою, мудрістю і силою духа. Дуже швидко він беззавітно закохався в неї. Але не встиг Місяць насолодитися сповна взаємною любов'ю, як дівчина зникла і перестала приносити йому свої думки і слова.
Місяць почав страждати, він не міг повірити, що її більше немає в його житті. Йому хотілося знову побачити і почути її голос.Дізнатися, що вона ще його кохає і зрозуміти причину її зникнення. І тоді Місяць звернувся по допомогу до свого друга – Океана, щоб той шукав її в кожному морі, річці, озері, струмку, калюжці і на кожному узбережжі. Океан би сильний і буйний, всі води були підвладні йому.
Також він попросив про допомогу своїх земних слуг – вовків, щоб вони шукали її в кожному куточку суші. Йдуть віки, а Місяць все ще не чує думок своєї дівчини. Але Океан ніколи не припинить бушувати від безсилля допомогти другу. І вовки, зустрівши Місяць у його повноті і величі, ніколи не перестануть протяжно і тужливо вити, кажучи йому: "Пробач, наш господар, ми так і не змогли її відшукати".
Це легенда про те, як Ханой шукає свою Ануш.
– Ох, Дітар. – Зітхнула Тарсіша і прошепотіла. – Я вперше чую цю легенду. Вона така душевна. Дякую.
Нарешті всі зібралися. Присутні розсілися за столом. Авраал, обвів їх поглядом, зробив глибокий вдих і почав:
– Ви всі вчора дізналися багато нового про Ханой. Ми чули
