Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Ґолдман почав мугикати іншу пісню.

До палати увійшов лікар:

— Досить, офіцере. Ви його дуже виснажили.

Він зателефонував Екслі, і той дав добро: Джек рвонув у Мак-Ніл на пошуки жучка в колишній камері Мікі Коена. Аеропорт Вентура був за кілька кілометрів від психлікарні — літаком він дістанеться до П’юджет-Саунд, звідти — на таксі до в’язниці. Боб Ґаллодет уже подзвонив до свого приятеля в Управлінні в’язницями. Адміністрація Мак-Нілу влаштувала Мікі Коену комфортну відсидку, яку той щедро оплатив їм із власної кишені, так що без копняка навряд чи стала би співпрацювати. Екслі теорія із жучком здалася дуже сміливою та малоймовірною; Вайт, швидше за все, накивав п’ятами — Фіск із Клекнером зараз розшукували його. Мабуть, він втік, побоюючись справедливої розплати і за статтю у «Сказане тихцем», і за те, що приховав знайдені під будинком у Сан-Бернардіно рештки, — Фіск написав йому про ці відкриття в записці, яку залишив у його дверях. Паркер сказав, що Дадлі Сміт зараз вивчає матеріали за справою Енґлеклінґів і невдовзі напише звіт; Лінн Брекен розколоти так і не вдалося.

— Ну, і що робитимемо далі? — спитав Джек.

— Приходь опівночі до «Тихого океану», — відповів Екслі, — там все і обговоримо.

Вигляд при цьому в нього був дуже зловісний.

Джек вирушив до аеропорту Вентура, сів у літак — квиток йому заздалегідь замовив капітан Екслі. Стюардеса запропонувала газети; він схопив «Таймс» і «Дейлі Ньюс» і почав читати, що там пишуть про «Нічну сову».

Хлопці Дадлі перевернули догори дриґом негритянські квартали й поперетрусили усіх відомих чорних злочинців-рецидивістів, шукаючи тих, хто насправді стріляв з дробовиків у Ґріффіт-парку. Але марно: хай хто б підкинув зброю в тачку Рея Коутса, він міг підкинути й гільзи в парку, з’ясувавши за газетними репортажами, де вони мають бути. Але ж на таке мізків та яєць вистачило б тільки справжнім професіоналам. Керівництво відділком на 77-1 перейняли Майк Брюнінґ та Дік Карлайсл — під їхнім командуванням цю справу розслідували всі місцеві поліцейські і ще плюс два десятки працівників із Відділу вбивств. І все вказувало на те, що ті чорні відморозки тут ні до чого — здавалося, що знову повернувся 1953 рік. У «Дейлі Ньюс» друкували фотографії: натовп із плакатами на Сентрал-авеню, будинок, який Екслі купив Інес Сото. У «Таймс» опублікували знімок Інес біля будинку Рея Дітерлінґа в Лагуні — на ньому вона прикривала очі від спалахів долонею.

Джек продовжував читати далі.

Бюро генерального прокурора штату зробило заяву: мовляв, Елліс Лоу їх переграв, подавши скаргу, але ця справа їх і надалі цікавить, і вони мають намір почати розслідування, щойно спливе законний термін розгляду скарги, якщо тільки за цей час поліція Лос-Анджелеса не зможе розібратися в справі самостійно й не винесе його на розсуд суду присяжних. Поліція Лос-Анджелеса випустила прес-реліз — детальну і зворушливу історію про зґвалтування Інес Сото у 1953-го, доповнену безкінечно сентиментальною оповіддю про те, як капітан Ед Екслі допоміг бідній дівчині почати нове життя. Було в газетах і про старшого Екслі — якраз завершили спорудження системи шосейних доріг у Південній Каліфорнії, і вже ходили чутки, що на найближчих виборах Великий Престон збирається балотуватися в губернатори від республіканців. До республіканських праймериз залишалося якихось два з половиною місяці, і запуск нових шосе був хитрим трюком, який дозволив би йому капіталізувати в рейтинги його репутацію. Але чи не вплине на його шанси скандал, пов’язаний із іменем сина?

Джек уявив свої власні шанси. З Карен вони помирилися — вона не могла не оцінити його старань; тепер залишалося тільки дотриматися до пенсії й піти у відставку. Але наступних два місяці йому, здається, доведеться перевершити себе самого: перегляд справи, компромат, який мають на нього Брекен і Петчетт. А залишалося ще стільки неврахованих факторів — для таких перегонів він почувався уже занадто старим. Екслі щось замислив — нічні зустрічі в ресторанах зовсім не в його стилі. Брекен і Петчетт могли все розповісти; Паркер-то, звісно, прикриє його, аби не ганьбити поліцію. Але якщо дізнається Карен — усе, що залишилося від їхнього шлюбу, швидко зникне — вона і так ледве змирилася з тим, що вийшла за алкоголіка та хлопчика на побігеньках у Елліса Лоу. Убивця — то буде вже занадто.

Три години в повітрі; три години на те, аби розкласти по поличках свої думки. Літак приземлився у П’юджет-Саунд, Джек взяв таксі й поїхав до в’язниці Мак-Ніл.

Вона була потворною: сірий моноліт на сірих скелях острова. Сірі стіни, сірий туман, колючий дріт над сірою водою. Джек зупинився біля воріт; охоронець перевірив його посвідчення, кивнув. Сталеві ворота роз’їхалися, занурюючись у сірий камінь.

Джек увійшов на територію в’язниці. За воротами його зустрів невисокий, жилавий чоловік.

— Сержант Вінсеннс? Я — агент Ґоддард, із Управління в’язницями.

Вони міцно потиснули одне одному руки.

— Екслі пояснив вам, у чому справа?

— Боб Ґаллодет пояснив. Ви розслідуєте справу «Нічної сови» і кілька пов’язаних з цим злочинів, і вважаєте, що в камері, де сидів Мікі Коен, встановлено прослушку. Ми пошукаємо підтвердження вашій теорії. Як на мене, це цілком можливо.

— Чому?

В обличчя їм, коли вони йшли,