Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Агіас тихим голосом, щоб не розсіювати чаклунство споглядання запитав:
– Ти хотіла б оглянути храм?
Очі Тарсиши засяяли. Стрепенувшись, вона вигукнула:
– Так! Так, звичайно!
Кантрі чернець заговорив:
– Історія походження людства завжди розбурхує свідомість. Знання, збережені віками, передаються з покоління до покоління. Ми повинні знати і пам'ятати наші корені, Тарсіша. Це зображення називається "IRA TERRA". З ватанаанського переводиться, як "Гнів Землі". Коли люди вийшли з Підземного Світу – Першою державою на нашій планеті була священна ДаАрія, що означає "Дар Богів". Жителі ДаАрії звалися гіперборійцями. Священні землі країни були розділені річками на чотири провінції.
Всі чотири річки стікалися в одне внутрішнє прісне море. Посеред цього моря знаходився мальовничий острів – Арктида, на якому височила гора Світу. На самій її вершині гіперборійці збудували місто Асгард ДаАрійський – столицю ДаАрії і храм "Сонцю". Перша Велика цивілізація була створена Царем Світу Давидом. Жителі цієї держави не знали воєн, конфліктів та хвороб, живучи в мирі і злагоді. В їх світі не було зла, насильства та агресії, за своєю суттю, вони були близькі до Богів – щедрими творцями і талановитими художниками.
В результаті, цивілізація освоїла тільки Північний континент. А все тому, що інші землі були заповнені невідомими істотами, нездатними розвиватися духовно. І гіперборійцям швидше доводилося відстоювати своє право на життя, ніж освоювати нові території.
Агіас обернувся, щоб переконатися, наскільки уважно його слухають, і продовжив:
– Зі священних книг Ханоя відомо, що з Підземного Світу вийшли чотири раси людей, які підкорялися одному Цареві Світу – Давиду. Пізніше, ці чотири раси людей, називалися згідно зі своїми основними відмінностями : Велика раса – "білі", це люди з білим кольором шкіри, раса Великого Дракона – "жовті" – вітри гір і пил пустель зробили їх шкіру жовтою, а очі вузькими, раса Вогняного Змія – "червоношкірі", мали смагляву шкіру і чорне волосся, і раса Чорної пустки – "чорношкірі"– ті, чия шкіра обпалена сонцем до чорноти. Кожен знайшов своє місце під сонцем і не порушував мир.
Наші предки були жадібні лише до знаннь і створення чогось нового – будували міста, замки, вежі і храми.
– А "Гнів Землі"?
– Але на самому піку розвитку ДаАрію осягнула жахлива катастрофа. Ти, щось знаєш про три місяці? – Агіас поглянув на Тарсішу, яка спантеличено дивилася то на картину, то на нього. За її спиною стояли Дітар і Надіша.
– Від Дітара, я знаю що навколо Землі оберталися три місяці, але я не пам'ятаю, як вони називалися. – Лише вимовила дівчина.
– Вірно. Навколо нашої планети, оберталися три місяці – Леля або Тиамат – з древніх манускриптів мені стало відомо, що вся вона була заповнена солоними водами: в ясні ночі після декількох років спостережень тодішні хранителі налічили на ній більше п'ятдесяти морів. Для обертання навколо нашої планети їй треба було 7 днів і ночей.
Фатта або Фаетон – середній місяць, проходив коло за тринадцять днів і ночей, а найбільший місяць – Нібіру, обертався за 29 діб.
Лела була найменшим місяцем із всіх і, невідомо чому, саме вона несподівано обрушилася на ДаАрію. Страхітливий вибух зупинив життя! Все живе на величезній території загинуло у вогні. Земля здригнулася, найпотужніші землетруси миттєво утворювали розломи в тисячі кроків, вулкани вивергали вогняні ріки, що знищували все на своєму шляху, неймовірної висоти морські хвилі змивали цілі міста. Вогонь і вода зіткнулися, і хаос, що обрушився на планету, знищував усе довкола.
Складно уявити, що відбувалося в непроглядному диму від пожеж, які заполонили всю сушу. Зіткнення було немислимого масштабу, і весь континент зруйнувався. Ті клаптики суші, що вціліли, не могли дати необхідне тим, хто вижив. Їх було мало, але саме вони продовжили існувати.
В той час почалися поневіряння і завоювання нових територій, що було нелегкою справою. Цар Світу вирішив освоювати нові землі і це допомогло відродитися цивілізації. Але ДаАрія вже не могла бути колишньою. Епоха пройшла і все змінилося. На той момент був розкол на 4 держави, і кожна існувала окремо. Африка, Арімія, Асія і Атлантида, вони розвивалися самостійно. Цар Світу керував з Асії, центральної частині світу, і там же був зведений храм Сонця в Асгарді.
Ханой, будучи ще архітектором, доклав немало зусиль для його будівництва, і Цар високо оцінив його роботу. Вже тоді він мав особливу його прихильність. Відмінності між народами не дозволяли їм знову об'єднатися. Протиріччя і конфлікти існували між країнами – спочатку дрібні, але з часом і великі. Кожен жив для себе і думав про себе, згодом це призвело до світової війни. Вона була новою чумою для цивілізації, і її загибель була дуже близько. Багато жертв і руйнувань, голод і хвороби огорнули планету.
Все навкруги розділилося на буття і небуття. Страх, жах, пил, гарячі камені, люди – все змішалося в одну вогняну кулю. Стихія нестримно відбирала життя людей.
Але все – таки знаходилися ті, хто намагався врятувати стародавні знання. Ці люди вірили, що все, що відбувається – лише очищення життя, але не кінець. Знаходячись в гармонії з природою, всесвіт може щедро обдарувати людину і навпаки. Той, хто йде проти законів всесвіту і порушує порядок, може сильно поплатитися за це. Бо всесвіт нагадає, що не все знаходиться в руках людини, і що вона лише мала частина великого.
Картина була дійсно жахливою. Той, хто її створював, вклав у неї все вміння, щоб не дати канути в небуття тим подіям, про які щойно розповідав Агіас. Тарсіша немов чула рев стихії, що в одну мить, забрала мільйони життів. Вона здригнулася. Якщо до сьогоднішнього дня весь її світ полягав лише в просторі між декількома містами, то за кілька хвилин вона пізнала масштаби всесвіту. Внизу, вздовж усієї панорами, білим камінням був викладений підпис:
"Людство може прийти на Землю або піти в Підземне Царство, а планета існувала завжди".
Тарсіша присунулася до Дітара і заглянувши йому в очі, прошепотіла:
– Стільки людей загинуло і нічого не можна було змінити або уникнути. Дітар, це так страшно. Як же це страшно!
– А пізніше, загинуло ще більше. – Сказав Дітар. Навіть він, що звик до смерті і багаторазово чув обривки цієї історії, був приголомшений. І йому була зрозуміла печаль в очах коханої.
Агіас, бачачи як
