Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Гул різко припинився, настала тиша. Ніхто ще не бачив старця в такому роздратуванні. Всі чекали, що він скаже далі. Авраал не поспішав. Якби Агарії зараз не були так потрібні воїни, він би відразу публічно стратив їх усіх! Але, впоравшись зі своєю злістю, продовжив:

– Тут вхід, там вихід. Хто вийде на іншу сторону з білим каменем, залишиться жити і вступить в загін бійців "першої шеренги" – вони першими йдуть в бій. Іншої можливості змінити свою долю – немає. Свободу не отримає ніхто – тільки можливість битися далі, але вже, як воїни.

Авраал обвів усіх важким поглядом.

– Якщо хтось хоче сказати або попросити – зробіть це зараз. Бажання померти задовольняється негайно. Бажання уникнути випробування прирівнюється до бажання померти.

Біля Орхана опинився білий камінь, а у Османа – чорний. Для сорока чоловік, біля входу було підготовлено лише тридцять мечів і тридцять запалених смолоскипів.

Настало обтяжливе мовчання. Всі чекали коли почнеться випробування. Раптом, один із засуджених, рухнувши на коліна, поповз до Авраала, молитовно склавши руки перед собою. Свій чорний камінь він відкинув убік, обличчя його заливали сльози.

– Отче Авраал! Я лише хотів вкрасти трохи грошей і зовсім не хотів вбивати! Це сталося випадково!

Один з вершників торкнув коня вперед і, нахилившись, точним ударом зрубав йому голову. На обличчі застигла маска здивування, очі ще кілька митей кліпали.

Всі мовчали. Орхан зробив крок вперед:

– Ми з моїм братом – стражники Білокам'яного! Ні я, ні він – невинні! Вбивство сталося в момент самозахисту, не навмисно.

– Повернути в камеру? – Запитав кантрі чернець ОльханКарин Авраала.

Вершник з мечем повільно наближався до Орхана.

– Дітар, ми тобі ще згодимося!

– Не говори зайвого, чернець, батько і так знає все.

Вершникові навіть не потрібно було нахилятися, щоб завдати смертельного удару, але Орхан не даремно був одним з кращих воїнів: меч просвистив у повітрі, а колишній вартовий проскочив під черевом коня і знову встав у лад засуджених.

– Справедливості тут немає – я знайду її в шахті. Але всі повинні знати, що сталося! Вночі я повертався в Агарію один і побачив, що мене чекає засідка з шести чоловік. У мене був тільки кинджал. Я вдарив першим, не приховую, в нерівній сутичці – так було потрібно. В бою я втратив свідомість, і ще досвіта, пораненого, мене знайшли ченці. Поруч було тіло одного з тих, що напав на мене, ось мене в клітку і кинули. Але силою Ханоя мені вдалося вижити. – Закінчив Орхан.

В тиші, що настала, голос Авраала проскрипів:

– Якщо яйце розбивається силою ззовні, життя припиняється. Якщо яйце розбивається силою з середини, життя починається. Все велике завжди починається з середини. У будь-якому випадку є ворог і жертва. І чим швидше ти це визначиш, тим швидше переможеш.

– Ну що ж! – Він зчепив пальці рук і подивився на Орхана. – У тебе є чудова нагода довести Ханою свою невинність.

"Свобода, рівність, Братство"

-Дістанься до виходу живим. Це все, що я можу тобі сказати. Раз ти вижив тоді, хтось повернув тебе.

– Людьми похилого віку стають усі, а ось мудрецями…

Авраал підняв руку і дав знак. Низький протяжний звук великого дзвону коло шахти сповістив про початок. Умілими рухами ОльханКарин направив звук по черзі в чотири сторони світу.

Кінні і піші озброєні ченці, взяли засуджених у кільце, і стали тіснити до входу в шахту. Ті скопом кинулися до воріт, що б встигнути схопити мечі і смолоскипи. Враз люди перетворилися на диких звірів, що б'ються за право жити – ціною життів інших! Огорожа біля входу була влаштована таким чином, що до зброї могли одночасно підійти три – п'ять чоловік не більше. Тому відразу утворилося звалище і бійка.

Тарсіша і не думала стати свідком таких подій. Особливо її жахнула сцена, де один чоловік повалив на землю іншого і несамовито бив кулаками по обличчю. Обоє виявилися далеко від мети, в обох були чорні камені, шансів дістатися до смолоскипа в них не було. Але він продовжував перетворювати обличчя жертви на криваве місиво, не жаліючи своїх рук. До них підійшов один з воїнів і двома ударами меча обезголовив обох. Дівчина глянула на Дітара, Надішу і Агіаса, але ті дивилися на те, що відбувається з кам'яними обличчами. Потім її налякав вираз обличчя Авраала – здавалося, старий насолоджувався тим, що відбувається.

Осман і Орхан – брати по крові і по духу, вмить зорієнтувалися в тому, що відбувається. Осман, як сильніший, розуміючи даремність свого чорного каменю, метнув його в голову людини, що вирвалася вперед. Той рухнув, і в звалищі, що утворилося, брати, першими опинилися біля зброї. Осман схопив смолоскип і меч, Орхан підібрав, білий камінь того, що впав.

Перед іншими володарями білих каменів стояло складне завдання: смолоскип або меч? Адже камінь сховати було нікуди! "Щасливчики" хапали смолоскипи і падали під ударами тих, хто вибрав меч. Проте, і останні не могли скористатися своєю перевагою – їх чатували такі ж мисливці за життям. Тепер уже сутичка перетворилася на смертельну гру. Осман, прикривав відхід у шахту, вправно орудуючи факелом і мечем, відганяв тих, що бажав послідувати за ним.

– Йди вперед, брат, я – слідом, тримайся весь час правою рукою за стіну, і я тебе знайду. Тільки тримайся правою рукою за стіну!

Розрахунок його був простий: рано чи пізно, тримаючись однієї сторони лабіринту, вони зможуть вийти назовні. У якийсь момент, скориставшись бійкою за мечі, що знову розгорілася, Османові вдалося схопити ще один незапалений смолоскип і нестримно вбігти в морок тунеля. Він вже не бачив і не чув того, як за останнім учасником змагання, що сховався в шахті за життя, ченці закрили ворота і завалили їх великими камінням. Тих, хто виживе чекатимуть біля входу в ‘’Храм Зодіаку’’.

Невеликий загін вершників попрямував туди, кілька чоловік залишилося розбиратися з трупами загиблих, а інші стали розходитися по домівках.

Дітар стояв з Агіасом і Надішею, прямо навпроти Серафіма і Авраала. Глава Братства звернув увагу на те, як Серафім дивився на Агіаса і сказав:

– Чоловік повинен залишатися чоловіком. Відповідати за слова. Все в руках чоловіка. Тоді він завжди і всього доб'ється.

Здавалося, старий знав про все, що відбувалося в серцях людей. По його знаку Надіша зробила крок і стала між Агіасом і Серафімом.

– Що може зробити тебе щасливою? – Голос старого став м'яким, як оксамит.

– Я лише хочу самостійно розпоряджатися своїм життям.

– Навіть