Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Неминучість.

– Так, Тарсіша. Ввесь континент був зруйнований. Всі, кому вдалося врятуватися, поспішали освоювати нові території. Це було питанням виживання. Так почалося Велике Переселення.

Молода циганка зупинилася біля іншої картини і запитала:

– А інші картини?

– Це різні сюжети, Тарсіша. Про різні часи і події, але всі вони зливаються в одне – життя людства зазнало колосальні зміни.

Атлантида – велика частина стародавнього світу! Омивана морем, зі спекотним кліматом та дивовижними рослинами! Її заселила раса Вогняного Змія, або, як вони самі любили себе називати – народ Священного Вогню.

Африка – найспекотніший континент, що не знає холодів і не бачив снігу, омивалася чотирма морями, її заселили люди з чорною шкірою. Тільки вони могли витримати: пекуче сонце на півночі континенту, щоденні зливи в центрі, і безводні пустелі на півдні.

Арімію – велику країну, близьку до Богів, повну таємниць і загадкових явищ природи, наповнену дивовижними тваринами, заселили жовті люди.

Асія – країна сонця, її освоїли білі люди. Цар Світу залишився правити в Асії. Тут їм доводилося найскладніше: їх постійно атакували істоти – начебто і люди, але в душі немали ніякої людяності. Навіть дикунами їх складно було назвати, хоч вони і розбивалися на зграї і племена, але більше схожі на сучасних канібалів – нічого цінного, нічого святого.

Не маючи жодних шансів на співіснування, людям доводилося постійно воювати з ними. Ці варвари не відчували жалості і не щадили нікого. Коли майже весь континент був очищений від цієї нечисті, залишки людиноподібних сховалися в непрохідних гущавинах нескінченних лісів північно-східної Асії і, здавалося, зникли назавжди.

Коли на небосводі два місяці зіткнулися, на річці Ірій був закладений перший камінь великого міста Асгард Ірійський. Його ще називають Першим містом, і дуже скоро він став столицею Асії, там і перебував Цар Світу – Давид. Він особисто керував будівницвом Храму Сонця і основних веж Цитаделі. Цар підписував папери, виносив ухвали і нагороджував будівельників, що особливо відзначилися.

Майже щодня, виходячи зі свого палацу на огляд робіт по зведенню Першого міста, Цар Світу зустрічав високого і широкоплечого, гарного чоловіка років тридцяти, що тримався з гідністю, майже рівною царській. Це був Ханой – його ім'я означає "благородний". Хоч він і не був з "благородної" сім'ї, але розум і талант швидко зробили його кращим архітектором того часу. Його рішення відрізнялися сміливістю і новизною. Часто їх ставили під сумнів, як небезпечні, але Ханою завжди вдавалося відстояти свою точку зору. Такий талант не міг залишитися непоміченим Царем. Йому він і доручив керувати будівництвом.

Храм Сонця – Цар хотів зробити його духовним і релігійним центром всього світу, а не тільки ДаАрії. Так і з'явився приголомшливий колоніальний стиль, а в майбутньому -"царський".

Дивовижним чином Ханою вдавалося керувати величезною групою будівельників. Маючи сильний характер і абсолютну підтримку Царя, він відразу поставив справу так, що його накази негайно виконували – як закон. Знання і природна мудрість Ханоя дозволяли йому контролювати всі етапи будівництва: від підбору необхідних матеріалів до оформлення і прикраси внутрішніх приміщень.

На час будівництва храму, всі робітники були розділені на три окремі групи. У кожної були свої знаки відмінності на одязі, паролі і навіть дотики. Під страхом смерті заборонялося спілкування між групами.

Ніхто не був посвячений в загальний план приміщень і проходів Храму. А їх була велика кількість. Часто працівників із зав'язаними очима, поміщали у підземелля, там вони робили свою роботу і, отримавши щедру нагороду, від'їжджали кожен у свою сторону.Так у Храмі Сонця виникали секретні штольні, в'язниці, схованки та пастки. У плани розташування окремих фрагментів цієї складної схеми, були присвячені лише обрані самим Ханоєм, особливо довірені майстри – храмовники. Вони і зіграють у майбутньому імперії величезну роль.

Основні роботи по зведенню стін виконувалися другою групою – архітекторами і астрономами. Їх завданням було: в точності зафіксувати на стінах і зведеннях Храму давню карту зоряного неба до катастрофи. Зі всіма сузір'ями і трьома Місяцями.

Третя група – відповідала за всі будівельні матеріали. Ці майстри створювали особливу цеглу, відливали фігури з різних металів і сплавів, працювали з твердими породами дерев і смолами. Саме в цій групі були люди похилого віку, вони вміли так обробляти стіни і підлогу приміщень, що ті ставали джерелами сили для тих, хто перебував там.

– Почекайте, я не розумію: навіщо Ханою було так віддавати всього себе будівництву Храму? -Тарсіша чи то запитувала, чи то просто роздумувала вголос. Дітар, не чекаючи Агіаса, вимовив:

– По – справжньому цінуєш тільки те, що добув власною працею. Є одна притча про Ханоя.

"Три людини носили каміння. Одного з них запитали: "Що ти робиш"? Той витер піт із лоба і відповів: "Працюю, як останній раб"! Підійшли до другого і запитали: "А ти що робиш"? Він закотив рукави і діловито сказав: "Я своєю працею годую себе і свою сім'ю". "А що робиш ти"? – Запитали у третього, – подивившись вгору, він сказав: "Я будую Храм". Це і був Ханой.

Дітар обійняв свою циганку. Він був щасливий, що вона з такою цікавистю занурюється в знання Братства. Вона ставала до нього ще ближче.

– Життя наповнюється сенсом, тільки тоді, коли ти живеш заради великої мети. – Сказав їй чернець.

Агіас зрозумів, що можна продовжити :

– Коли Храм був закінчений, і Цар Світу з численною свитою пройшов по головних його залах, то у вдячність за виконану роботу, запропонував Ханою керувати двадцятьма містами Асії. Ханой, подякувавши, відмовився від такого подарунка. Замість цього попросив одну річ, знайдену в землі, де був закладений перший камінь Храму Сонця. Це була дуже древня бойова ручна зброя, з трьома зубцями, яка вразила Ханоя своєю красою і досконалістю.Цар категорично відмовив своєму кращому майстру.

Але все ж не залишив без нагороди: він подарував йому свій перстень з печаткою – символ схвалення. Не маючи влади керувати державою, Ханой отримав право і підтримку Царя робити все, що вважає потрібним.

На цьому місці Агіас замовк неначе вирішуючи, чи варто продовжувати.

– Що відбувалося далі, Агіас? – Спантеличилася дівчина.

– Війни. Нескінченна низка великих і малих воєн. При тому, що знову з'явилися всі умови для розвитку і становлення народів, не всі народи бажали вести мирне життя. Катастрофа знову поселила в серця страх. Страх народив недовіру і бажання отримувати максимум від життя за будь – яку ціну і негайно. А це означало,