Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой
4. У листопаді 1954 року Р. А. Стенсленда було страчено у тюрмі Сан-Квентін. Вайт попросив дозволу бути присутнім і дістав його. Ніч перед стратою він провів у камері зі Стенслендом, вони по-чорному пили. (Помічник начальника в’язниці сказав, що дивився на таке порушення правил крізь пальці через повагу до поліцейського минулого Стенсленда). Капітан Екслі також був присутній під час страти, але невідомо, чи вони із Вайтом перед або після неї перекинулися бодай словом.
5. Найцікавіше — на десерт. Інтерес цей факт викликає насамперед з огляду на стійку (можливо, навіть дедалі більшу) увагу Вайта до справ, пов’язаних із побиттям та (тепер уже) вбивствами жінок. Зокрема, Вайт проявив неабиякий інтерес до кількох однотипних вбивств проституток, на його думку, пов’язаних між собою: вбивства відбулися протягом останніх кількох років у кількох місцях на заході Сполучених Штатів. Імена жертв, дати і місця вбивств такі:
• Джейн Мілдред Гемшер, 8 березня 1951, Сан-Дієґо
• Кеті Джейнвей, 19 квітня 1953, Лос-Анджелес
• Шерон Сьюзен Пелвік, 29 серпня 1953, Бейкерсфілд, Каліфорнія
• Саллі Де Вейн, 2 листопада 55, Нідлс, Арізона
• Кріссі Вірджинія Ренфро, 16 липня 1956, Сан-Франциско
Вайт не раз стверджував у розмовах із офіцерами Відділу вбивств, що, на його думку, однотипність речових доказів — свідчення того, що ці убивства скоїла одна й та сама людина. Він навіть відвідував (за власний рахунок) міста, де відбувалися злочини. Детективи, з якими розмовляв Вайт, звісно, вважають, що він пхає носа куди не слід, і інформацією з ним ділилися дуже неохоче; чи досяг він якогось прогресу у розслідуванні цих справ — невідомо. Лейтенант Дж. С. Ді Ченцо, начальник відділку «Вест-Веллі», вважає, що інтерес Вайта до вбивств повій бере початок у період розслідування бійні в «Нічній сові», коли було вбито Кеті Джейнвей, до якої Вайт несподівано швидко й міцно прихилився.
6. Отже, заввдяки розслідуванню вдалося накопати чимало цікавого. Особисто я захоплююся завзятістю й наполегливістю, з якими Вайт працює на звання сержанта, а також долає труднощі, які постають перед ним у справі росзлідування вбивств вищезагаданих проституток. Список своїх інформаторів додаю на окремому аркуші.
З повагою,
сержант Д. У. Фіск,
жетон № 6129,
ВВР
Рапорт Управління поліції Лос-Анджелеса
«Конфіденційно»
Відділ внутрішніх розслідувань
3 листопада 1957 року
СКЛАВ: сержант Дональд Клекнер
НОМЕР ЖЕТОНА 688
НА ЗАПИТ: начальника поліції Лос-Анджелеса, Вільяма Г. Паркера
ТЕМА: Вінсеннс, Джон, сержант, Підрозділ нагляду
Сер:
Ви доручили мені провести перевірку службової діяльності сержданта Вінсеннса у зв’язку із суттєвим погіршенням якості його роботи й розглянути питання про вихід його на пенсію ще до того, як він допрацює свої двадцять років у травні 1958 року. Особисто я вважаю подібну пропозицію недоцільною. Звичайно, Вінсеннс демонструє всі ознаки алкоголізму; справедливо й те, що алкоголізм коштував йому роботи в «Жетоні честі», що, зі свого боку, добряче попсувало репутацію лос-анджелеській поліції. Знову-таки очевидним є і те, що у свої 42 роки він уже просто застарий для настільки інтенсивної та напруженої роботи, яку повинні виконувати працівники Підрозділу нагляду. А щодо погіршення якості служби, про яке ви говорили, то погіршенням це можна назвати виключно порівняно із його ж таки рівнем у Відділі наркотиків, де він мав імідж відважного та завзятого працівника. Під час розслідування я дійшов висновку, що в робочий час алкоголю він не вживає, а вищеозначене погіршення рівня працездатності найкраще описали б слова «млявість» та «загальмованість». Крім того, за умови, якщо Вінсеннс відмовиться виходити на пенсію раніше, думаю, пенсійний фонд його підтримає.
Сер, мені відомо, що ви вважаєте Вінсеннса ганьбою для професії поліцейського. У цьому я з вами погоджуюся, але таки раджу зважати на його тісний зв’язок із окружним прокурором Лоу. Ваш новий заступник начальника капітан Сміт підтвердить вам, що для Управління краще не псувати стосунків із Лоу. Вінсеннс, як і раніше, опікується збиранням внесків на кампанію Лоу й виконує для нього різноманітні доручення, і якщо Лоу, як очікують, наступного тижня переоберуть, то він зробить усе, аби не дати вам звільнити Вінсеннса з поліції. Тому я б рекомендував ось що: залишити Вінсеннса в підрозділі нагляду до березня 1958 року, коли за розкладом командування підрозділом прийме новий керівник зі своїми офіцерами, а потім скерувати його до якоїсь бригади патрульних до того моменту, коли його офіційно можна буде відправити на пенсію 15 травня 1958 року. Тоді Вінсеннс, який навряд чи витримає пониження в статусі до простого патрульного, подасть заяву за власним бажанням.
З повагою,
Дональд Дж. Клекнер,
