Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой
Ед посьорбував каву, не відводячи погляду від дзеркала. З нього на Еда дивився чоловік, якому за місяць мало виповнитися тридцять шість, але на вигляд йому можна було дати всі сорок п’ять. Світле волосся взялося сивиною, чоло прорізали глибокі зморшки. Інес каже, що його очі стали меншими й холоднішими, а через окуляри у металевій оправи його обличчя мало жорстокий вигляд. На це він відповів, що, мовляв, хай краще він видається жорстоким, ніж занадто слабким, — це молодому капітанові поліції радше на руку. Вона ж на це розсміялася — це було кілька років тому, коли вони ще сміялися.
Він почав пригадувати, коли ж була та розмова. Наприкінці 1954-го. Інес тоді ще сказала замислено: «Але ж ти монстр — не зміг пропустити страти того Стенсленда?» Це було через півтора року після бійні в «Нічній сові»; сьогодні вже минуло чотири роки і дев’ять місяців. Він знову подивився у дзеркало пригадуючи ці роки і все, що вони з Інес пережили.
Вбивши тих покидьків, він виграв у Бада Вайта битву за Інес: просто чотири трупи переважили один. І ті перші місяці вона віддавалася йому без залишку — Ед Екслі довів, що гідний її. Він купив їй будинок за квартал від свого; їй подобався їхній ніжний секс; вона прийняла пропозицію Рея Дітерлінґа працювати на нього. Дітерлінґ взагалі прив’язався до неї і з неймовірною делікатністю поставився до її історії: чарівній жертві жорстокого зґвалтування, від якої відмовилася родина, простягнув руку той, хто й сам знає, що таке трагедії не з чуток. Одне розлучення, одна дружина померла, син Пол загинув під час нещасного випадку, другий син Біллі виявився гомосексуалістом. Рей та Інес стали не тільки колегами й близькими друзями — їхні стосунки більше нагадували стосунки батька і дочки. Престон Екслі та Арт Де Спейн цілком поділяли Дітерлінґову прихильність до дівчини — завдяки їй це товариство суворих і побитих життям чоловіків іноді згадувало, що таке ніжність.
Інес також потоваришувала і з багатьма у королівстві фантазій: як зі звичайними робітниками, так і з молодими зірками — Біллі Дітерлінґом і Тіммі Валберном. Ці троє обожнювали перемивати кістки голлівудським мешканцям і потішатися над чоловічими дошкульними місцями. Саме тільки слово «чоловік» викликало у всіх трьох напади реготу. Вони безкінечно сміялися і з поліцейських та грали в шаради в будинку, який купив для неї капітан Ед Екслі.
Словом, всі думки вели його до Інес.
Після того як він угрохав тих негідників, його переслідували нічні жахіття: а що, як вони насправді були невинні? На гачок його пальцями натиснула безсила лють; і ця драматична розв’язка настільки піднесла репутацію Управління поліції, що ніхто навіть не насмілювався говорити вголос слова «беззбройні» та «безпечні», аби не пустити всю справу коту під хвіст. Інес заспокоїла його страхи, зробивши заяву: близько півночі насильники привезли її до будинку Сільвестра Фітча й залишили там, тобто часу на те, аби влаштувати масове вбивство у «Нічній сові», у них було досить. Свідчення поліції вона так давати й не забажала, тому що не хотіла відроджувати в пам’яті всі ті огидні речі, які виробляв з нею Фітч. Ед зітхнув із полегшенням: у своїй люті він обрушив молот правосуддя на тих, хто й справді був винен.
Інес.
Минав час, туман розсіявся — з’ясувалося, що ані її біль, ані його героїзм не можуть тримати їх разом. Інес знала, що Ед ніколи на ній не одружиться: коп із високим званням, що побрався з мексиканкою, — це просто кар’єрне самогубство. Його ж почуття трималися на тонких ниточках; з часом Інес віддалялася від Еда, перетворившись на жінку, з якою він іноді спав. По суті, разом їх тримали спогади про вбивства у «Нічній сові» та Бад Вайт.
О-о-о, це треба було бачити обличчя Вайта у зеленій кімнаті: у його погляді, коли Дік Стенсленд ковтав газ, не було нічого, окрім чистої ненависті. А коли Еда призначили начальником Відділу убивств, Бад просто пішов у відпустку майже на рік, так що попрацювати їм так і не вдалося. Але загалом все було чудово: Ед у свої роки вже перевершив свого брата й мав усі шанси перевершити й батька. Кількість розкритих ним великих справ приголомшувала; у травні він мав стати інспектором, а вже за кілька років зможе потягатися за місце шефа детективів із Дадлі Смітом. Сміт завжди ставився до нього із обережною повагою й тримався від Екслі подалі, а Сміта у лос-анджелеській поліції не боявся хіба що дурний. Цікаво, чи було йому відомо, що єдине, чого боявся його суперник, — це відплати з боку копа-головоріза, якому б навіть клепки не вистачило на якусь вигадливу помсту?
Бар поступово наповнювався: люди прокурора, кілька жінок. Останній раз із Інес був просто жахливий — вона просто обслуговувала чоловіка, який оплачує їй житло. Ед посміхнувся високій жінці — вона відвернулася.
— Вітаю, кеп. Ти в нас майже святий, бойскауте.
Поруч із ним сів напружений і знервований Ґаллодет.
— Чого ти тоді такий похмурий? Кажи, напарнику.
— Ти ж у нас святий, але ми два тижні спостерігали за Інес. Звичайнісіньке питання, Еде… дідько, вона спить із Бадом Вайтом.
І потім уся
