Пасажир - Жан-Крістоф Гранже

Враження було таке, неначе від сьогоднішнього ранку він прожив десяток життів. Раптом йому стало зрозуміло, що він більше не боїться поліції. Навіть людей у чорному не боїться. Він боявся тільки самого себе. Мої картини — це тільки виправляння помилок.

Він убивця.

Він розплющив очі в ніч.

А може, ні? А може, він той, хто розслідує злочини вбивці?

Він спробував запевнити себе у справедливості цієї гіпотези, що вже спала йому на думку в бібліотеці колишнього кафе «Альказар». Він пречудовий нишпорка, бо завжди перший з’являється в потрібному місці, раніше, ніж поліція, раніше, ніж усі інші свідки. Він майже умовив себе, аж сіпнув головою. Ні, не втне нічого він. Ще можна припустити, що у шкурі Януша він ішов слідами убивці волоцюг, але не у Фреровій шкурі. Навіть якщо визнати, що в нього, наприклад, були напади сноходіння, прихована сторона його мозку, то він би пам’ятав про ті розслідування, які провадив? Ті, що привели його до ремонтної ями біля вокзалу Сен-Жан?

Він знову склепив повіки, палко закликаючи сон, що звільнив би його від цих болісних запитань. Та увіччю поставало видовисько, яке виринуло з небуття: оголене тіло, що гойдалося в нього над головою.

Анна-Марія Штрауб.

Ще одна смерть, у якій він винен, бодай і непрямо.

Він згадав, про що думав минулого вечора на березі моря в Ніцці. Ця смерть могла допомогти йому дістатися до свого коріння. Він майже не сумнівався, що та страшна історія сталась у психіатричній лікарні в Парижі чи в якомусь його передмісті. Не пізніше, ніж завтра, він почне розробляти цей слід. Анна-Марія Штрауб. Єдиний спогад, який уцілів у його пам’яті. Примара, що супроводжувала його, хоч ким би він себе вважав. Привид, що приходив до нього в нічних жахіттях…

— «Метис» заснували не вчора.

Патрік Коскас стояв, зіпершись на вуличного стовпа, і курив цигарку. За ним у темному небі вгадувався обрис Аквітанського мосту. Журналіст сам запропонував це місце для зустрічі — на правому березі Гаронни, на пустельній вуличці старого Лормона.

Він поводився неначе шпигун, що відчуває небезпеку. Весь час озирався, говорив тихо і швидко, немов нічна пітьма могла його підслухати. Насправді все довкруги спало. Будиночки під червоними покрівлями, що поприліплювалися до величезної опори мосту, скидалися на гриби, які виросли навколо велетенського дерева.

Анаїс насилу трималася на ногах. Авто вона покинула в Ніцці й восьмигодинним вечірнім рейсом полетіла літаком до Бордо. Її зустрів Ле Коз, що прикотив новісіньким «смартом»[32], позиченим у баронеси. Зараз була одинадцята вечора. У своїй шкірянці вона цокотіла зубами від холоднечі. Голова тріщала. Їй доводилося робити над собою зусилля, щоб зосередитися на історії «Метиса».

— Спершу в 60-х то була просто ватага французьких найманців. Зібралися разом бойові побратими, що воювали в Індокитаї й Алжирі. Фахівці з військових конфліктів в африканських країнах. Камерун, Катанга[33], Ангола… І вони зробили геніальний хід — змінили табір. Передніше їх наймали колоніальні власті для боротьби з визвольними рухами. Та вони хутко второпали, що це справа кепська і вони зможуть заробити набагато більше, якщо стануть на бік повстанців, які раніше чи пізніше переберуть владу. Хлопці з «Метиса» підтримували різні революційні фронти, та ще й безплатно, розраховуючи на те, що в майбутньому ті «інвестиції» їм оплатяться. Нові диктатури не забули їхньої допомоги і щедро їм віддячили. Вони здобули у власність велетенські території, копальні й навіть нафтові свердловини.

Хоч як воно дивно, ні мінерали, ні вуглеводи найманців не зацікавили. Набагато більший інтерес виявили вони до сільського господарства. Вони ж родом звідси, з Бордо. Із селянських дітей. Ото вони й заходилися вирощувати сільськогосподарські культури, розвивати нові агротехнічні методи, виробляти добрива і пестициди. Потроху вони розширювали поле діяльності, залучивши до нього і розробки в царині хімічної зброї. Надто ж активно точилися дослідження зі створення газів нейротоксичної дії, що вражали нервову і дихальну систему організму, таких як зарин, табун і зоман[34].

Коскас припалив нову цигарку від недопалка і провадив далі.

— Загалом, у цьому немає нічого дивного. Традиційно хімічну зброю створюють виробники добрив і пестицидів. Наприкінці 70-х «Метис» зробився міжнародним холдингом, що високо цінувався на ринку сільськогосподарської та хімічної промисловості.

Анаїс навіть не діставала записника. Параноя зобов’язує. Вона сподівалася запам’ятати цю інформацію, можливо, Костас віддасть їй свої матеріали або копії. Та вона не дуже в це вірила. Вони не залишають за собою помітних слідів.

— Ірано-іракська війна відкрила перед ними ще один ринок збуту, — провадив Коскас. — Уперше після війни 14-го року і всупереч Женевській конвенції іракці вирішили застосувати проти ворога хімічну зброю. «Метис» був їхнім постачальником. Холдинг продав Саддамові Хусейну тонни отруйних газів. 28 червня 1987 року Ірак застосував їх проти іранського міста Сердешта. 17 березня 1988 року він повторив те саме проти курдського міста Галабджа. Загалом жертвами хімічної та біологічної зброї, забороненої міжнародною конвенцією, стали сотні тисяч людей. І все це завдяки «Метисові».

Звучало воно жахливо, та Анаїс не поспішала довіряти інформації, яку неможливо перевірити. Розповідь журналіста надто вже скидалася на страшні казочки на тему: «Від нас усе приховують, нам нічого не кажуть».

— Які у вас джерела?

— Надійні, не сумнівайтеся. Досить переглянути папери з державних архівів, що зберігаються у відкритому доступі. Всі факти широко відомі. Обізнані давно вже не мають із цього приводу ніяких сумнівів.

Що ж, нехай воно й так, думала собі Анаїс. Але який зв’язок поміж усією цією геополітикою і міфологічними вбивствами? І тим паче з Віктором Янушем.

— А що сьогодні робить «Метис»? Конкретно?

— На початку 90-х вони зрозуміли, що в хімічної зброї немає майбутнього. Навіть Ірак відмовився отруювати людей газами. І тоді вони перейшли до фармацевтики. Зокрема, до виробництва психотропних препаратів. Гадаю, для вас не секрет, що на сьогодні цей ринок зазнає небувалого піднесення. Розвинуті країни щороку витрачають сто п’ятдесят мільярдів євро на ліки. І чимала частка видатків припадає на психоактивні речовини. Найбільшої популярності зажили поміж ними сертекс, лантанол і рода-100. А випускає їх «Метис».

Вона пречудово знала ці назви. Сама ковтала ті препарати цілими упакованнями.

— То холдинг не виробляє більше зброї?

— Ходять чутки…

— Які чутки?

Журналіст глибоко затягнувся цигаркою.

— Про те, що «Метис» періодично співпрацює з французьким міністерством оборони в царині наукових досліджень.

— Що це за