Пасажир - Жан-Крістоф Гранже
Він остовпів, намагаючись уторопати, як це таке могло статися, аж із воза пролунав голос:
— Хлопці, Нарцис тут! Нарцис повернувся!
Януш звів очі на пасажирів повоза. Один із них, у костюмі щура, тицяв на нього вказівним пальцем.
— Нарцис! Нарцис приїхав!
Решта заходилася дружно скандувати:
— НАР-ЦИС! НАР-ЦИС! НАР-ЦИС!
Один із тих навіженців простягнув йому руку. Піднатужився і допоміг Янушеві вилізти на воза. Йому відразу ж запропонували машкару з гострим писком, яку він хутко нап’яв на себе. І вмить став щуром в юрбі інших щурів. Потім заходився витанцьовувати довкола воза, заробивши свою частку серпантину і конфеті.
Попри приголомшення він намагався проаналізувати ситуацію. Януш умів розрізняти людей із психічними відхиленнями. Щуряча зграя складася з пацієнтів психлікарні. Розумово відсталі індивіди. Певне, головний лікар запропонував їм покататися на власному повозі й узяти участь у карнавалі зразка 2010 року.
Та це було ще не все. Вони впізнали в ньому свого. Нарциса. Психічно хворого чоловіка, що перебував на лікуванні в одному з таких закладів. Випадок привів його туди, де його чекала зустріч зі своєю попередньою особистістю. Може, і достеменною. Хоч як дивно, він відчув полегшення. Він зможе залягти на дно. Вилікуватися. І весь цей жах припиниться…
Та поки він весело ляскав у долоні в такт пісні Леді Ґаґи «Бед романс», поліцаї шукали його в юрмі глядачів. Оглядали кожну людину. Нікому й на думку не спало звернути увагу на учасників вистави. І ще менше на платформу, де перебрані за щурів люди танцювали довкола яблучного огризка.
Тієї миті Януш помітив Анаїс. Вона розпихала глядачів і стискала колодку пістолета. На її обличчі, що здавалося заплаканим, був відчай. Йому закортіло злізти з повоза, підійти до неї й міцно обняти. Та один із його нових друзів ухопив його за руку, запрошуючи потанцювати рок-н-рол. Януш не став опиратися й заходився витанцьовувати так старанно, як тільки міг. Віз помалу котився вперед, провадячи його до нової долі. Долі навіженця.
Чимало було в нього можливостей порятуватися, та про таку він і не думав.
Він опинився в ковчезі божевільних.
ІІІ
Нарцис
Уривок шворки.
Уламок полістиролового поплавка.
Три шматочки пластмаси.
Дві бляшанки від кока-коли.
Уламок дзеркала.
Упаковання від продуктів швидкого заморожування фірми «Конфіфрост».
Чотири клаптики невода по декілька сантиметрів завбільшки. Розмоклі у воді тріски…
— Не розумію, нащо тобі все оце… — сердито сказав Кроньє.
Анаїс нічого не сказала. Вона розглядала сміття, зібране на місці загибелі Ікара. Все, що море викидало на берег у каланці Сорм’ю, в радіусі двадцяти метрів довкола трупа. Ще вранці вона зажадала, щоб ці уламки принесли їй упаковані у пластик. І ось ця здобич у неї в руках.
— Наш криміналістичний відділ додав повного списка, — провадив поліцай. — Органіку, що зазнає тліну, не зберігали. Та й чимало всього вже викинули на смітник. Скажи, навіщо тобі воно?
— Хочу відправити на аналізи до експертно-криміналістичної лабораторії в Тулузі. Поглиблені аналізи.
— Ми недобре впорались?
Анаїс відкинула назад коси й усміхнулася.
— Просто я знаю там одного чоловіка. Може, щось і пощастить з’ясувати… Доказ. Чи бодай натяк на доказ.
— Ти занадто захоплюєшся телепрограмою «Експерти».
Вона мовчки звела очі на розташовані напроти екрани. На годиннику була 18.00. Вони сиділи в Центрі спостереження за ситуацією в місті. Приміщення кілька тижнів тому обладнали новітньою апаратурою, що дозволяла передавати зображення з шестисот камер, розміщених у Ніцці. На картинці було видно, як Януш плигає з балкона будинку Арбура, спускається ринвою і котиться асфальтом, мало не потрапляє під трамвая, а потім тікає проспектом Республіки. Той запис прокручували і прокручували.
— Навіженець якийсь, — буркнув Кроньє. — Або фахівець.
— Та ні. Просто у відчаї. А це різні речі.
Обоє сиділи в глибоких фіолетових фотелях перед стіною, заставленою моніторами розміром 16 на 9 дюймів, і швидше скидалися на режисерів телешоу. Утім, Анаїс вважала, що часто вони щось таке і робили. Виставу лаштували. Уже півдня у студії, а результату нема.
Постійний зв’язок із поліцаями, що мали рації, а також вісімдесятьма патрулями, шість сотень спостережних камер із круговим оглядом і можливістю міняти масштаб зображення, прилади для читання автомобільних номерів — цілий арсенал засобів, і всі вони виявилися безсилими перед Янушем. Людиною неймовірного розуму і залізної волі. Чоловіком, що відчував усі пастки і вміло їх уникав.
На початку облави поліція і жандарми не сумнівалися, що вона закінчиться успішно. Ніцца — місто у Франції з найретельнішою системою спостереження. Та ще й на допомогу їм прибули сили з Канн, Тулона й дальших міст. Піші поліцаї, поліцаї на конях, на автах… Тепер моральний дух цих людей геть занепав. Вісім годин пошуків. Результату — нуль.
Цього разу Анаїс стримувала себе. Ніяких вибухів люті. Тільки крайня втома. Януш знову вислизнув у них із рук. Гаразд. Нехай.
— Як ти гадаєш, що він тепер робитиме? — не втерпів Кроньє.
— Мені треба побалакати з Бляшаним.
— Не кажи дурниць.
Вона мовчки допила каву. Після ранкової події Крістіан Бюїсон поринув у кому. У тяжкому стані його перевезли до лікарні швидкої допомоги. «Розкаяні грішники» Арбура подали скаргу на поліцію, звинувачуючи її в тому, що вона своїми недобре організованими насильницькими діями створила загрозу життю їхнього пацієнта.
Гіркий смак кави відповідав її сьогоднішньому настроєві. Вона почувалася спустошеною. Наче земля після пожежі. Усе треба починати наново. Поки що вона проклинала на всі заставки (щоправда, подумки) оте безталання, внаслідок якого провалилася операція. По-перше, на шосе А8 сталася автокатастрофа, що затримала їх на шляху до Ніцци. Вони прибули туди десь о дев’ятій годині. Відразу ж подалися на проспект Республіки і тут зрозуміли, що їх випередили інші групи, що вирішили погратися в Старскі й Гатча, тобто оточили дім патрульними автомашинами.
А цього якраз і не можна було робити.
Потім посипалися ще прикрощі. Їй зателефонувала суддя з Марселя Паскаль Андре. Зателефонував суддя Філіпп Ле Ґаль із Бордо. Телефонував Деверса. Телефонні дзвінки сипалися на неї, мов боксерські стусани, а вона забилася в куток рингу і терпляче приймала їх. А ще ж у Бордо на неї чекало внутрішнє розслідування. Спершу буде суд, потім виклик до дисциплінарної ради, а далі невідворотне покарання.
І все ж вона, як завжди, думала лише про Януша. Вона дихала Янушем. Жила ним.
— То що ж ти збираєшся вдіяти?
Анаїс зібрала зі столу розсипані предмети — дитячі
