Пасажир - Жан-Крістоф Гранже

Бляшаний замовк. Януш запитав:

— Що ти робив того дня?

Дідуган звів брову. В його очах Януш побачив жадібний полиск.

— Хильнути в тебе є?

Чому він не подумав про це раніше? Універсальна валюта поміж волоцюгами!

— Розкажи все, що знаєш, і я піду по плящину, — відказав він.

— Еге ж, бреши мені!

— Розкажи, що там сталося!

Бляшаний знову поплямкав губами. Звук був такий, наче переламали сигару. Що він там жував? Може, слова, які збирався виплюнути?

— У мене дар, — прошамкотів він нарешті. — Я відчуваю, коли людина помре. У повітрі висить магнетизм. І він міняється. А я його відчуваю, бо в моїй голові залізяка. — Він тицьнув собі пальцем у чоло. — Я наче знахар. Тільки без чарівної палички. Уторопав?

— Уторопав. Того ранку в бухті загинув хлопець.

— Я йшов стежиною. Дістався до берега. Там було до холери водоростей. І різного сміття з моря…

Бляшаний замовк і заходився знову плямкати губами. Хоч було яскраве сонце, він дригонів од холоду під тим пледом. Гамір надворі став гучніший. Цього разу в Янушевій душі поворухнулося спочуття. Нещасний волоцюга доживав останні дні, якщо не години… У тому помешканні було тепло. «Розкаяні грішники» робили добре діло. Бо дозволити собі померти під сонцем Ніцци може лише небагато старих людей. Заможних старих людей.

— Що ти побачив на березі?

— Не на березі. На скелях.

Бурлака дивився просто перед собою. Певне, бачив ту давню сцену. Його запалені бляклі очі висихали, наче розтулена черепашка на сонці.

— Там був янгол… Із крилами. Гарний. Великий. Та він згорів. Заблизько підлетів до сонця…

Може, Бляшаний і зсунувся з глузду, та він був на місці злочину тоді, коли той скоївся. Януш теж задригонів, хоч у спину й пекло сонце. На превелику силу він стримався і не згріб дідугана за барки, щоб витрусити з нього правду. А правда була тут, поруч, тільки руку лишилося простягнути.

— А біля янгола хтось був? Ти когось там ще бачив?

Бляшаний звів на Януша каламутні очі, що були наче затоплені трясовиною.

— Авжеж, бачив. Був там один чолов’яга.

— Та й що він робив?

— Молився.

Оце несподіванка!

— Як це — молився?

— Стояв навколішки біля янгола. І повторював те саме слово.

— Яке слово? Ти почув його?

— Та ні, нічого не чув. Далеко був. Та я прочитав по губах. Я вмію читати по губах. Давно навчився, коли працював у центрі для глухонімих…

— Що він казав? Що він казав, дідько б тебе вхопив?

Умирущий дідуган зареготався і зіщулився під пледом. Януш почувався рибиною, яку зловили на гачок. Цієї миті він помітив, що прямо в них під балконом уся вулиця заповнювалася музикою або, точніше, гупанням. Якщо то й була музика, то чудернацька якась, майже пародія. Вона скидалася на маячню. Та вона означала, що в місті розпочався карнавал.

Януш змусив себе заспокоїтися і прошепотів дідуганові на вухо:

— Послухай, Бляшаний! Я приїхав здаля, щоб побалакати з тобою. Скажи, що казав той чоловік, який молився коло янгола. Яке слово він повторював?

— Російське слово.

— Російське?

Бляшаний витягнув з-під пледа свого зашкарублого пальця й заходився вибивати ним такт.

— Чуєш? Карнавал.

— Яке слово він повторював?

Бляшаний знай стукав по підлокітнику кощавим пальцем.

— ЯКЕ СЛОВО?

— Він весь час торочив: «мотрійка»…

— Що це означає?

Напівживий мрець підморгнув йому.

— Ти прийшов мене забити?

Януш ухопив його за руку, вкриту пледом.

— Боже милий, та нащо мені вбивати тебе?

— Бо той чолов’яга, що молився, то був ти, падло!

Януш випустив руку й позадкував до поручнів. Музика звучала дедалі гучніше. Вона перекривала вуличний гамір. Від неї аж балкон вібрував.

Бляшаний тицьнув у нього пальцем.

— Ти вбив янгола. Ти забив його і спалив, бо ти чортяка. Посланець сатани, ось хто ти!

Януш мало не впав. Йому довелося вчепитися за балконні поручні. Тільки зараз він збагнув, що довкруги щось не те. У карнавальну мелодію вплелися сторонні звуки. Квиління сирен. Вони перекрикували гамір карнавалу. Брали гору над вуличним шумом.

Він обернувся лицем до шляху. Звідусіль з’їжджалися поліційні авта. На дахах крутилися ліхтарі, розсипаючи на сонці самоцвітні блищики. Грюкали, відчиняючись, дверцята. З них десятками вистрибували люди в одностроях.

Ухопившись обіруч за перила, Януш приголомшено спостерігав за тим видовиськом. Він помічав кожну подробицю. Поліційні рації. Червоні пов’язки. Зброю…

Натовп розступався перед ними.

Гальмували трамваї.

Назустріч поліцаям поспішали «розкаяні грішники».

Аж усі позадирали голови. Януш насилу встиг відступити назад. Коли він знову зиркнув на вулицю, то побачив Анаїс Шатле. Вона заряджала пістолета.

Він кинувся до лівого краю балкона, жбурнув униз свого портфеля, перекинув ноги через поручні й ухопився за ринву.

У вухах лунали звуки карнавалу й регіт Бляшаного. Він поліз ринвою, перебираючи руками й ногами, як мавпа. Коли руки геть заклякли, він плигнув у порожнечу і впав на тротуар. Від удару аж дух забило. Йому здалося, наче він усенькі костомахи собі поламав. Покотившись по землі, він зумів звести голову і побачив, що всі входи і виходи до будинку заблоковані поліцією. Цього разу він таки влип.

Він упав біля вітрини і здивувався, що не відчуває ні болю, ні страху. Поліцаї почули гуркіт і оберталися до нього, вихоплюючи зброю. У світлі їхніх ліхтарів, слухаючи, як перегукуються сирени, він бачив, що вони полякалися так само, як і він. Якщо не дужче.

Цієї миті праворуч з’явився трамвай і затулив йому овид. З вікон на нього витріщилися здивовані очі пасажирів. Він зірвався на ноги. Узяв портфеля і, бурмочучи «мотрійка», кинувся вперед, де лунала музика.

Усеньке його життя оберталось якимось дурнуватим жартом, який тривав задовго.

Він наздогнав трамвая, проскочив навскіс перед головним вагоном і ледь ухилився від іншого трамвая, що котився рівнобіжною колією. Якусь мить, оглухнувши від гуркоту, він мчав вузьким коридором поміж двома трамваями. Потім звернув ліворуч і побіг від колій. На притулок Арбура і юрби поліцаїв, які були позаду, він і не озирнувся, хоча не сумнівався, що вони женуться за ним.

Він знав, що буде далі. Усе це з ним уже бувало. Зараз із будинку повибігають поліцаї, зокрема й Анаїс. Вони поділяться на групи і почнуть прочісувати проспект Республіки і суміжні квартали. Викличуть додаткові автомобілі. Знову заквилять сирени, доправляючи чергову партію