Червоний Дракон - Томас Харріс

Поплавець на вудці дівчинки заплигав і зник під водою. Клюнуло.

Кроуфорд зашурхотів своїм пакетом з арахісом.

– Індіанаполіс і досі бабрається з опитуванням газетярів і перевіркою станцій Servco Supreme, – мовив він.

– Ти будеш це дивитися чи ні? – спитав Ґрем.

До кінця двохвилинного фільму Кроуфорд мовчав.

– Чудово, вона впіймала окунця, – зрештою сказав він. – А тепер за портрет…

– Джеку, ти побував у Бірмінгемі одразу після того, як усе сталося. Я туди доїхав тільки через місяць. Ти бачив будинок, поки то ще був будинок Джекобі. А я – ні. Поки я туди дістався, його вже обдерли й переробили на свій лад. А тепер, Бога ради, дай мені подивитися на цих людей, а потім я закінчу портрет.

Він запустив другий фільм.

У судовій залі на екрані виникла вечірка на честь дня народження. Родина Джекобі сиділа за обіднім столом. Вони співали.

Ґрем читав по губах: «З днем наро-о-одження тебе!»

Одинадцятирічний Дональд Джекобі дивився в об’єктив. Він сидів на протилежному кінці столу, а перед ним стояв торт. У скельцях окулярів відбивалися вогники свічок.

Збоку від нього згуртувалися брат і сестра й дивилися, як він задмухує свічки.

Ґрем посовався на місці.

Колихнувши темним волоссям, місіс Джекобі нахилилася вперед, упіймала кота й скинула його зі столу.

Ось місіс Джекобі принесла сину чималий конверт. За конвертом тяглася довга стрічка. Дональд Джекобі розліпив конверт і дістав велику листівку з привітанням. Поглянув в об’єктив і перевернув листівку. Там було написано: «З днем народження – йди за стрічкою».

Камера застрибала – оператор пішов за процесією на кухню. Ось двері на гачку. Униз до підвалу: спершу Дональд, потім решта, усі спускаються сходинками за стрічкою. Кінець стрічки прив’язано до керма десятишвидкісного велосипеда.

Ґрем запитав себе, чому велосипед не презентували надворі.

Швидкий перехід до наступної сцени – і Вілл отримав відповідь на своє питання. Зйомка надворі, де явно пройшов сильний дощ. У подвір’ї стояла вода. Будинок мав інший вигляд. Ріелтор Джієн змінив колір, коли ремонтував дім після вбивств. Прочинилися зовнішні двері до підвалу, і з них вийшов містер Джекобі з велосипедом у руках. Це був перший кадр із батьком за весь фільм. Вітер скуйовдив волосся, що він зачісував на лисину. Він урочисто поставив велосипед на землю.

Фільм закінчився першою обережною поїздкою Дональда.

– Це все до біса сумно, – сказав Кроуфорд, – але нічого такого, чого б ми не знали раніше.

Ґрем увімкнув фільм з початку.

Кроуфорд похитав головою, дістав із портфеля якісь папери й почав читати їх при світлі вузенького ліхтарика.

На екрані містер Джекобі виносив із підвалу велосипед. За ним затріснулися дверцята. На них бовтався висний замок.

Ґрем зупинив кадр.

– Ось. Ось для чого йому був потрібен гвинторіз, Джеку. Щоб перерізати висний замок і зайти через підвал. Чому він так і не зробив?

Кроуфорд вимкнув свій ліхтарик і поглянув на екран поверх окулярів.

– Тобто?

– Я знаю, що в нього був гвинторіз – ним він зрізав зайві гілки, коли спостерігав за будинком із лісу. Чому він ним не скористався й не зайшов через підвал?

– Бо не міг.

Кроуфорд чекав із хитрою крокодиловою посмішкою. Він обожнював переймати людей на припущеннях.

– А він пробував? Відмітини лишились? Я цих дверей іще не бачив – на той час, коли я туди дістався, Джієн вже поставив сталеві на засувці.

Кроуфорд роззявив щелепи:

– То ти припускаєш, що їх поставив Джієн. А Джієн їх не ставив. Сталеві двері вже були, коли родину вбили. Певно, Джекобі їх і встановив – чоловік із Детройта, у нього слабість до засувів на замку.

– Коли Джекобі їх поставив?

– Не знаю. Ясна річ, що після дня народження малого, коли то було? Знайдеш десь у звіті про розтин, якщо маєш його тут.

– День народження в нього був чотирнадцятого квітня, у понеділок, – сказав Ґрем, вдивляючись в екран і обхопивши підборіддя рукою. – Я хочу знати, коли Джекобі поставили нові двері.

Кроуфорд наморщив лоба. Зморшки розгладилися, коли він збагнув причину.

– Гадаєш, Зубний ельф наглянув дім Джекобі, поки там іще стояли старі двері з висним замком, – мовив він.

– Він же приніс із собою гвинторіз, так? Як можна потрапити до будинку за допомогою гвинторізу? – сказав Ґрем. – Треба перерізати висні замки, ґрати чи ланцюги. У Джекобі не було ані ґраток, ані ланцюгів на воротах, правильно?

– Ні, не було.

– Тож він поїхав до Джекобі, розраховуючи на висний замок. Гвинторіз досить важкий і довгий. Ельф пересувався вдень і мав пройти чималу відстань до оселі Джекобі від того місця, де припаркувався. Він розумів, що як щось піде не так, йому доведеться дуже швидко повертатись до автівки. Він не став би носити за собою гвинторіз, якби не знав, що він напевне знадобиться. Він розраховував на висний замок.

– Отже, ти думаєш, що він нагледів дім до того, як Джекобі замінили двері. Потім він приїжджає їх убити, чекає в лісі…

– З лісу того боку будинку не видно.

Кроуфорд кивнув:

– Він чекає в лісі. Джекобі лягають спати, і він вирушає до будинку з гвинторізом, а тоді бачить нові двері із засувом.

– Скажімо, він знаходить ті нові двері. Усе прорахував, а тут така несподіванка, – сказав Ґрем, сплеснувши руками. – Він злиться, лютиться, але ж треба якось потрапити всередину. Тож він швидко й гучно зламує скляні двері, що виходять у внутрішнє подвір’я. Поталапався зайве – розбудив містера Джекобі, і довелося пристрелити його на сходах. Не схоже на Дракона. Такої брудної роботи він не чинить. Він обережний, нічого по собі не лишає. До Лідсів від пробрався дуже охайно.

– Гаразд, – сказав Кроуфорд. – Якщо зʼясуємо, коли Джекобі замінили двері, то, певно, зможемо встановити проміжок часу, у який він нагледів будинок, а вже потім убив. Мінімальний проміжок, у будь-якому разі. Певно, це таки варто знати. Може, вдасться знайти збіг у бірмінгемській Організації маркетингу туристичних напрямків. Треба знову перевірити служби оренди автомобілів. Цього разу переглянемо й фургони. Зараз поговорю з польовим офісом у Бірмінгемі.

Вочевидь, говорив Кроуфорд дуже наполегливо: рівно за сорок хвилин бірмінгемський агент ФБР разом з ріелтором Джієном уже гукали до теслі, що ставив сволоки на новий будинок. Інформацію від теслі передали в Чикаго через рацію, що з’єднувалася з телефонною мережею.

– Останній тиждень квітня, – сказав Кроуфорд, опускаючи слухавку. – Саме тоді вони поставили нові двері. Господи, це за два місяці